Структура і суть грошового ринку.

Грошовий ринок – частина ринку позикових капіталів, де здійснюється переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, держави і приватних осіб.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція – форму пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють декілька видів відсотків: обліковий, банківський, облігаційний, міжбанківський.

Облігаційний відсоток – норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток – узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими заставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Наслідки зміни ставки відсотка різні й зачапають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит обмежується, а при зниженні – підвищується. За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок, і рівень відсотка стає об’єктом державного регулювання, а відсоткова політика центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка що встановлюється центральним банком на основі реального вивчення стану грошового ринку.

Обліковий відсоток – є нормою доходу, яку центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової ставки центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтується всі суб’єкти грошового ринку. Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати їх на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему.