Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Карнавал почуттів






О, ти знову прийшов! І знову нова маска. Сьогодні ти Zorro, а я твоя полонянка. Ти вправний ляльковод, а я твоя маріонетка. Щодня у тебе новий образ і новий спосіб життя, а я повинна встигати за тобою, за твоїм швидким темпом. Мені подобається, бо сьогодні ти пристрасний, але водночас і ніжний. Твій пекучо-ніжний дотик пестить моє обличчя, а потім ніжною хвилею розливається по всьому тілі. Він переносить мене у інший світ – світ сонячної води, водяного піску і ніжної пристрасної насолоди. Ці відчуття – це послання між небом і землею, які балансують десь на обрії. Ти ще ніколи мене так не кохав. Цікаво, чому? І що за цим може критись? Ти глянув мені у вічі і я зрозуміла – вони холодні, скляні та пусті, а це означає… Але я не хочу думати, що це означає. Я хочу, щоб ти кохав мене по-карнавальному, щодня по-іншому. Та що там щодня. Щогодини, ні щохвилини. Не відпускав зі своїх обіймів і поцілунки розливались тією ж хвилею, що несе у інший світ. І хай буде, що буде…

 

 

 

 

 

 

Андрій Омельницький

 

Афористичний, постіронічний, лимонний


Не вбивайте сніжинок!

Зима. Химери білі з неба
Падають додолу. Під
Їхнім ніжним тягарем від
Болю стогне і вгинається земля.

Я йду. Наступаю на сніжинки.
У себе під ногами чую
Веселий хрускіт їх кісток,
Незвичне руйнування їх думок.

Я бачу, як тротуар увесь
Покритий трупами сніжинок.
Стає чомусь цікаво: чи їх
Болить? Болить морозяна душа?

 

З такими дивними думками,
Покусаний молекулами вітру,
Без жодної краплини жалю
Підошвами своїми вбиваю я сніжинки.

Можливо, і у тих знебарвлених химер
Десь у глибокій білизні ховається
Морозяна душа? А ми безжально й
Тупо так забираємо у них життя?

Прийде весна. Своїм теплом
Зігріє змучені від спраги трупи.
Й тоді воскреснуть сніжні поривання,
На небо, наче ангели, зійдуть.

Склянка часу

В кімнаті в мене на столі стояла склянка.
Була вона наполовину повна. Чи то пуста наполовину?
У склянці було не вино, не пиво, не кефір,
Не молоко. А був там Час, якого завжди мало.

Стояла склянка й усміхалась. Заломлювала
Промені століть. Хтось необережність мав
Незграбною рукою ту склянку зачепити.
Вона упала і розсипалась на друзки.

І зупинилась, ніби, мить. Душа вже,
Наче, й не болить. І ти живеш
Поза собою. Живеш в Безчассі.

І вже здається, ніби Вічність подружилася з тобою.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.