Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фантомне життя






…Ранок. Дощ. Ще один день. День, коли розумієш, що нічого не зміниться. Мої ноги нікуди мене не понесуть. Мої руки нічого не піднімуть, а голова буде лежати і знову ж таки не рухатиметься, очі дивитимуться лише в одну точку і спасення для мене лише він. Він один. Кожного ранку чекаю на нього, бо лише він може допомогти мені. І я все чекаю, хоч його нема і нема. Де ж цей дивний лікар із ще дивнішим іменем Леопольдо Компаньйотті. Думаю, про нього постійно… Звідки він взявся у моєму житті?.. Він потрібен мені, як наркотик. Його «один, два, три» - і я знову в іншому світі. Клацання пальцями – і я знову тут… Ну де ж він?

О, прийшов! Нарешті! Кожний його прихід до мене як свято! Він стає так, що мені стає добре видно його обличчя. Його дивакувату зачіску і дивні сірі очі, губи – ніби добрі, але водночас сумні. Хто ж цей лікар? Як мені його зрозуміти? Чому він приходить до мене? Я не плачу йому грошей, а він тратить свій час на мене - паралізовану і зовсім некрасиву. Чому? Може закохався? Ха… Смішна. Розмріялась. Кому ж ти потрібна? Твої батьки померли, чоловік живе з іншою і дає гроші покоївці на твій догляд. А вона так рідко приходить! Чому Леопольдо такий добрий? Коли він поруч, я щаслива. А що ще потрібно хворій? Ви скажете секс? Можливо. Яке від нього задоволення, коли ти не відчуваєш свого тіла? Все ж одна утіха у мене є. Це ніби ти поринаєш у якийсь дивний і водночас страшний світ, який тобі зовсім не зрозумілий. Крізь клуби сигаретного диму ти виходиш на подіум, бачиш п’яні, але захоплені очі чоловіків. І я розумію, що моє тіло функціональне, я можу рухатись. Моє розкішне волосся прикриває оголене тіло і лише де-не-де видніються шматки одягу. Чому з’являється завжди ця дивна палиця? Музика? Багато яскравого світла і захопливі п’яні очі. Чому ця музика змушує рухатися? І кожного разу я виконую ці незрозумілі, навіть якісь акробатичні рухи. Але найдивніше те, що мені це подобається. А знаєш чому? – Бо моє тіло функціонує…А ще приносять щастя очі у самому кутку зали, тверезі, але дивні сірі очі. Щоразу їх помічаю. Вони не пропустили жодного мого виступу. Але чому? Так. Все! Годі! Для чого стільки запитань? Життя цікавіше з інтригою, ніж без неї. Я підходжу до нього. Він всього-навсього сором’язливий хлопчик із цікавими очима, які розглядають моє тіло. І мені це подобається! Він приємно пожирає мене очима і я розумію чого він хоче, але…з дитиною? Ні, я не можу! Чи можу? Що ж робити? Ах, нехай бере ініціативу у свої руки! А сором‘язливі сірі очі так і залишались непорушні. Офіціант приніс нам текіли. Тоді він набрався сміливості і це сталося. Так, сталося. Його перший раз. Я допомогла ще одній дитині досягти плотських втіх. Клацання пальцями і…знову сірий день. Знову дощ. Голова, що не рухається і мертві сірі очі…







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.