Діяльність організації на фінансовому ринку.

Одним з найважливіших елементів ринкової економіки є фінансовий ринок, тобто ринок, на якому товаром є гроші, що обслуговують виробництво. Діяльність суб'єктів господарювання нерозривно пов'язана з функціонуванням фінансового ринку: з одного боку, ринкова кон'юнктура значною мірою визначається фінансовим станом компаній, а з іншого - формування стратегії діяльності окремих компаній передбачає врахування становища на фінансовому ринку.

Рисунок 16.3. Джерела фінансування акціонерних товариств

Отже, фінансовий ринок - це грошові відносини в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий копітал, рух якого втілюється в цінних паперах. Стан економіки значною мірою зумовлюється ефективністю переходу фондів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба у капіталі (рис 8.4).

Рисунок 16.4. Структура фінансового ринку

Центральне місце на даному ринку займають фінансові посе­редники: спеціалізовані інвестиційні компанії, кредитні спілки, стра­хові компанії, пенсійні фонди тощо. Фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансового ринку:

· сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їх кількості (ефект масштабу);

· об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку (окремо взяті невеликі заощадження недостатні для масштабних інвестицій);

· диверсифікують ризик, що важко зробити окремим власникам за­ощаджень самостійно;

· трансформують термін первинного цінного паперу у різні строки погашення посередніх зобов'язань, оскільки останні можуть бути привабливішими для кінцевого кредитора.

Мета посередників - одержання прибутку шляхом придбання первинних цінних паперів, які дають більший дохід, ніж той, котрий посередник має надати за випущеними ним посередніми зо­бов'язаннями та його накладними витратами.

Підприємство виходить на грошовий ринок, який являє собою систему короткотермінового кредиту, при нестачі власних грошових засобів на оперативні нужди, наприклад, на виплату заробітної плати, оплату сировини тощо. В цьому випадку гроші, взяті в банку, висту­пають як засоби обігу, які залучені на невеликий термін.

Підприємство виходить на ринок капіталів, який є ринком грошових ресурсів строком понад один рік (у вигляді банківських кре­дитів), так і ринком цінних паперів (у вигляді акцій, облігацій у випад­ку, коли є необхідність залучення засобів до свого основного капіталу або вкладення засобів в основний капітал інших фірм). Отже, ринок капіталів пов'язаний, перш за все, зі стратегічними цілями підпри­ємства. У цьому випадку гроші вкладаються у виробництво як капітал.

Ринок цінних паперів і ринок банківських позик існують не ізольовано один від одного, а доповнюють і взаємодіють один з одним. Наприклад, підприємство може взяти в банку позику для випуску цінних паперів, а потім продати банкові певну кількість цінних паперів для перепродажу.

Підприємство звертається до послуг банку в таких випадках:

· підприємство має тимчасово вільні грошові засоби (пасивна операція - вклади);

· підприємство відчуває нестачу грошових засобів для ефектив­ного здійснення бізнесу (активна операція - кредити);

· підприємству необхідні засоби для проведення грошових, роз­рахунків з іншим підприємством (комісійна операція - розрахунки).

З яких причин підприємство має вільні кошти:

· заробітна плата персоналові підприємства виплачується не щоденно, а кілька разів на місяць, отже, підприємство завжди матиме певний залишок засобів на заробітну плату;

· на підприємстві нагромаджуються засоби амортизаційного фонду, які необхідно акумулювати для майбутньої заміни основних фондів тощо.

Під стратегією поведінки на ринку грошей і цінних паперів розуміють правила та прийоми найкращого розміщення грошей в цінні папери і (або) під проценти, а також отримання кредитів. Для одних це прагнення до стабільності, тобто перевага віддається відносно скромним, але надійним доходам, інші йдуть на значний ри­зик, якщо передбачуваний успіх є значним, а хтось прагне зайняти місце посередині.

Особливої уваги заслуговує взаємодія фірми з ринком грошей у випадку залучення коштів. Прийняття рішення фірмою про залучен­ня засобів здійснюється під впливом цілого ряду об'єктивних та суб'єктивних чинників. Склад і механізм впливу об'єктивних чинників зумовлює ситуація, що складається на фінансовому ринку, макроекономічна ситуація в країні, а також загальний стан ділової активності. Вплив об'єктивних чинників виявляється, в основному, через рівень залікової ставки, що склався (" вартість" грошей). З врахуванням структури фінансового ринку попит на грошові засоби для фінансування інвестицій з боку фірм і держави врівноважується про­позицією грошових засобів з боку домашніх господарств, фірм та кор­порацій, а також з боку іноземного капіталу. Грошові засоби, що надаються населенням (домашніми господарствами), та іноземний капітал мають постійний характер, оскільки грошові засоби домашніх господарств є збереження, що залишаються після поточного споживання, а іноземний капітал - внаслідок вільного переміщення капіталу у найбільш вигідні точки застосування. Збереження, що надаються фірмами (корпораціями), короткотермінові, оскільки переважаюча частина збережень корпорації набирає форми нерозподіленого при­бутку та амортизаційних відрахувань. Крім того, на рівноважну ціну впливають й інші фактори: процентна ставка на позичковий капітал, біржові котирування цінних паперів, посередники (брокери та інвестиційні дилери на ринку цінних паперів, комерційні банки на ринку грошей).

При розгляді суб'єктивних чинників важливо визначити тип фірми, який визначається такими ознаками:

1. Сфера діяльності (промисловість, торгівля, фінанси, сільське господарство, будівництво тощо).

2. Мета функціонування фірми:

· довготермінове співробітництво з партнерами та клієн­тами при зростаючій привабливості іміджу;

· діяльність без особливих надій на суспільне визнання та фінансове благополуччя;

· спекулятивне короткотермінове, але нав'язливе перебуван­ня на ринку товарів та послуг, і наступний вихід з ринку.

3. Методи вирішення завдань при досягненні мети функціонування:

· зважені, максимально обґрунтовані дії;

· інтуїтивні дії;

· безвідповідальні, побудовані на фальсифікації реального стану справ у фірмі та розраховані на прямий обман парт­нерів та клієнтів.

Цілком очевидно, що лише підприємства (фірми), що переслідують першу з названих мету діяльності, а також реалізують перший із зазначених методів, є достойними контрагентами ринку грошей.

Отже, при визначенні потреби в грошових ресурсах підприємцю необхідно врахувати наступне:

· для чого потрібні грошові засоби і на який період;

· коли і скільки необхідно грошових засобів;

· можливість винайдення коштів в межах компанії, або пошук інших джерел;

· якими будуть витрати при сплаті боргів.

Так, наприклад, короткотермінові кредити в основному вико­ристовуються для виплати заробітної плати, оплати за сировину і ма­теріали, поточних витрат тощо. Середньотермінові кредити викори­стовуються для оплати машин, обладнання, науково-дослідних робіт, а основним джерелом у даному випадку є комерційний кредит. Довгост­рокові кредити використовуються для покриття платежів за землю, не­рухомість, інвестицій на тривалий період.

Вкладаючи грошові засоби у цінні папери, кожний підприємець прагне отримати дохід і одночасно ризикує. Постійні зміни ринкової ситуації приводять до того, що однаковим доходам може відповідати різний рівень ризику і навпаки, при однаковому ри­зику доходи можуть суттєво відрізнятися. Тому завжди постає запи­тання: як, здійснюючи угоди і перерозподіляючи гроші між різними цінними паперами, бути в постійному виграші? Конкрет­ної відповіді на це запитання немає, але існує цілий ряд способів, пев­ний набір правил та обмежень, за допомогою яких можна максимально наблизитися до поставленої мети.

На фондовій біржі та вільному ринку крім основних видів цінних паперів (акції, облігації, казначейські зобов'язання держави) перебувають в обігу й похідні цінні папери - будь-які цінні папери, що підтверджують право (або зобов'язання) їх власника на купівлю або продаж основних цінних паперів. Перш за все, це ф'ючерси та опціони, свопи, варранти, підписні права.

Залучення грошових ресурсів до сфери бізнесу можливе у ви­гляді позик і вкладів. У першому випадку гроші даються у тимчасове користування і підлягають поверненню відповідно до умов угоди. Процент за користування позиченими засобами встановлюється зав­часно і не залежить від наступного рівня доходів виробництва. У дру­гому випадку вкладник стає рівноправним співвласником бізнесу, при виграші він бере участь у розподілі прибутку пропорційно до свого вкладу, а при збитковості - має втрати.

Відповідно до згаданих форм залучення засобів використову­ються два види цінних паперів, які регулюють відносини позики та відносини власності, - облігації та акції. Власник згаданих цінних паперів може купити чи перепродати їх на біржі або на позабіржовому ринку, в Позабіржовій торговій системі комп'ютерного котирування, їх ціни мало залежать від номінальної вартості, за якою емітенти ви­пускали їх у продаж. Вони можуть бути значно вищими або нижчими залежно від двох основних чинників - доходів емітентів і співвідношення попиту і пропозиції на цінні папери.

Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією економічного розвитку корпорації. Вона розглядається як чинник за­безпечення нормального функціонування корпорації в майбутньому. Першочерговим завданням управлінців вищого рівня є розвиток кон­курентної позиції, яка конкретно визначається під час вироблення інноваційного, маркетингового, цінового, збутового, організаційного та інших напрямів стратегії. На практиці маємо випадки, коли загальні стратегічні, плани суперечать із фінансовими. Це становище пояснюється тим, що вони базуються на різних, несумісних передумовах. Загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей зміцнення та поліпшення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг. Фінансова стратегія базується на русі капіталів. Тенденції розвитку ринків різні, тому загальна стратегія часто не може бути підтримана відповідним фінансовим забезпеченням.

На відміну від стратегії, яка визначає розвиток фінансів корпо­рації на тривалу перспективу, оперативні плани складаються на певний час (наприклад, на рік). Фінансовий план суб'єкта господарювання - це баланс його доходів і видатків. До складу доходів входять, перш за все, суми, що отримуються за рахунок стабільних джерел власних за­собів, а при необхідності - за рахунок позичених.засобів. До стабіль­них джерел доходів належать прибуток, амортизаційні відрахування, кредиторська заборгованість, відрахування в ремонтний фонд.

Метою складання фінансового плану є узгодженість доходів з необхідними видатками. При перевищенні доходів над видатками сума перевищення йде до резервного фонду. При перевищенні видатків над доходами визначається сума нестачі фінансових засобів. Ці додаткові фінансові засоби можуть бути отримані за рахунок випуску цінних па­перів, кредитів, доброчинних внесків тощо. Якщо джерело додаткових фінансових засобів вже точно відоме, то ці засоби включаються в дохідну частину, а повернення їх - в розхідну частину фінансового плану.

Розглянемо детальніше основні питання довгострокового та ко­роткострокового планування фінансів.

Довгострокове фінансове планування охоплює такі проце­дури:

1. Визначення потреби в капіталі, що дозволяє здійснити вибір кредитів, встановити терміни їх отримання і розподілити капітал на власний і залучений залежно від його рентабельності. Визначення потреби в капіталі здійснюється окремо за основними та оборотними засобами, необхідними для розширення, ремонту, модернізації, рекон­струкції та раціоналізації виробництва.

2. Розроблення плану капіталовкладень (інвестиційного плану). Дня його складання необхідно проаналізувати рентабельність і термін окупності всіх капіталовкладень. З цією метою здійснюються:

· порівняльний аналіз виробничих витрат, в межах якого зіставляються витрати на новому обладнанні і тому, що знаходиться в експлуатації;

· порівняльний аналіз прибутку, який передбачає зіставлення витрат і прибутку при використанні нового і діючого обладнання;

· порівняння рентабельності передбачає аналіз співвідношення розмірів капітальних засобів, необхідних для придбання та експлуатації нового обладнання, з додатковим прибутком, отриманим при його експлуатації;

· визначення строку окупності.

3. Довгострокове планування ліквідності балансу, яке є інформацією про фінансовий стан підприємства на тривалу перспективу. На відміну від короткотермінового фінансового планування, ос­новною метою якого є аналіз і контроль за станом ліквідності, довго­строкове планування дозволяє дотримуватися основних фінансових принципів.

Короткотермінове фінансове планування має особливе зна­чення для підприємства, оскільки дозволяє аналізувати і контролювати ліквідність з врахуванням всіх інших планів. Зарубіжний досвід свідчить, що короткострокове фінансове планування охоплює такі плани:

· річний фінансовий план (співвідношення різниці доходів з обороту та поточних витрат і виграшем (втратами) від поточної діяльності;

· фінансовий план нейтральної галузі діяльності підприємства: співвідношення різниці доходів та витрат (продаж старого обладнання тощо) з виграшем (втратами) від нейтральної діяльності;

· кредитний план;

· план капітальних вкладень;

· план забезпечення ліквідності - співвідношення суми виграшів (втрат) та наявних ліквідних засобів і резерву ліквідних засобів.

При складанні фінансових планів слід дотримуватися загальних правил фінансування: