Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Взаємозв’язок процесу та структури управління.






 

Досвід передових компаній свідчить, що виходячи саме з процесу управління необхідно визначати конкретні шляхи і засоби вдосконалення структури. Іншими словами, процес управління виступає основою оцінки структури.

Процес і структура управління взаємозв’язані тому, що вони відображають дві сторони одного і того ж явища – впливу керуючої системи на керовану. Структура відображає необхідний склад ланок, які здійснюють вплив і в яких він зароджується, а також зв’язки, через які він реалізується. Процес управління характеризує склад і послідовність операцій при формуванні і здійсненні впливу, порядок діяльності ланок структури і розповсюдження впливу по її зв’язках. Структура і процес виражають, таким чином, статику і динаміку організації управління, її стабільні параметри і порядок функціонування системи управління.

Загальний вияв зв’язку полягає в тому, що структура – це конструкційна основа управління. Правильно сформована, вона дозволяє найбільш раціонально здійснювати процес управління. З іншого боку, недоліки структури зменшують можливості і ефективність процесу управління. В свою чергу, нераціональна побудова процесу управління може привести до неповної реалізації можливостей найраціональнішої структури.

Структура забезпечує нормальний та ефективний хід процесу управління, який зі своєї сторони стабілізує та підтримує параметри структури. В цьому проявляється їх багатогранний та різноманітний зв’язок, який можна представити в таких видах:

1. по-перше, як зв’язок взаємної необхідності, доповнення та єдності. Він проявляється в тому, що структура необхідна для здійснення процесу управління, який був би неможливий без певних структурних форм;

2. по-друге, як зв’язок взаємної прийнятності, який полягає в тому, що структура системи управління призначена для забезпечення нормального, рівномірного та ритмічного здійснення процесу управління. Суть цього зв’язку в тому, щоб виключити зациклювання процесу управління, його гальмування в будь-якій ланці, скоротитикількість ланок у цьому процесі по горизонталі та вертикалі. Зв’язок взаємної прийнятності двосторонній, адже процес управління, зі своєї сторони, по параметрах, властивостях, особливостях та характеристиках також повинен відповідати структурі, рівномірно розподілятися по її ланках;

3. по-третє, як зв’язок взаємозаміни. Хоча процес і структура системи управління є до певної міри протилежностями, вони в той же час у допустимих межах є взаємозамінними: недоліки структури можна компенсувати покращенням організації і навпаки. Але така взаємозамінюваність можлива лише в певних межах. В сучасних умовах господарювання, як ніколи раніше, необхідно узгоджено вдосконалювати структуру і процес управління;

4. по-четверте, як зв’язок взаємовпливу. Він проявляється в тому, що певні характеристики процесу управління впливають на цілком означені характеристики його структури і навпаки.

 

Вдосконалююючи процес управління в тих чи інших аспектах, необхідно своєчасно виявляти потреби та визначати шляхи перебудови структури.

 

4. Формування нової системи поглядів на процес управління.

Концепція управлінського процесу стосовно будь-якої організації виникла в межах класичної школи менеджменту. Однак в сучасних умовах господарювання у своєму первісному вигляді вона не забезпечує ефективної діяльності організації, оскільки належно не враховує впливу зовнішнього середовища. Вимоги практики зумовили розвиток нової філософії управління, в якій ефективно реалізуються системного та ситуаційного підходів у менеджменті.

Чим складнішою є ситуація, тим більше ускладнюється управління. Еволюція систем загальнофірмового управління пройшла ряд етапів.

1. Управління на основі контролю за виконанням (постфактум).

2. Управління на основі екстраполяції (темп змін прискорюється, але майбутню ситуацію ще можна передбачити майбутні тенденції та визначити реакцію на них).

3. Управління на основі передбачення змін (темп змін швидкий, виникають несподівані явища, однак ще можливо передбачити майбутні тенденції та визначити реакцію на них).

4. Управління на основі гнучких термінових рішень (нові ситуації та завдання виникають так стрімко, що їх неможливо вчасно передбачити).

Підприємство, що агресивно діє у своєму середовищі, є новаторським у науково – технічному відношенні, орієнтованим на якість, а не на кількість продукції, все більшою мірою залежить від персоналу. Тому наступна важлива риса нової парадигми – це концепція підприємства як соціальної системи. Не лише характер стратегій, тип організаційних структур, процедур планування і контролю, але й стиль керівництва, кваліфікація персоналу, його поведінка, реакція на нововведення та зміни повинні постійно аналізуватися і вдосконалюватися при формуванні системи управління. У межах нової парадигми особливо важливого значення набувають фактори організаційної культури (цінності організації, індивідуальні та групові норми поведінки, типи взаємодії тощо).

Зміна головних пріоритетів маркетингу і управління американськими і європейськими підприємствами представлена в таблиці 1.

 

Роки Головний пріоритет
в маркетингу в управлінні
50-і роки Організація збуту Виробниче планування
60-70-і роки Аналіз попиту Техніко-економічне планування
80-і роки Аналіз конкурентів Стратегічне планування
90-і роки Стратегічний маркетинг з орієнтацією на стратегічне управління Стратегічне управління

 

Новітні технології управління організаційним розвитком під стратегічним управлінням розуміють розробку стратегії діяльності компанії за допомогою формалізованих процедур, по етапам і застосовуваними технікам аналізу і моделювання. За твердженнями більшості фахівців, сучасний стратегічний менеджмент – “це програмний спосіб мислення і управління, який забезпечує погодження цілей і можливостей підприємства з інтересами “всіх зацікавлених в його діяльності сторін”. Він передбачає не тільки визначення генерального курсу розвитку підприємства і організацію бізнесу на цій основі, але й підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації. Це передбачає постановку нового комплексу процесів, відображаючих пріоритетність цілей і динаміки розвитку, забезпечення своєчасності рішень і дій, передбачення майбутнього, аналізу наслідків управляючих дій і інновацій. Стратегічний менеджмент повинен спиратися на відповідну інформаційну систему, тільки з допомогою якої можно проаналізувати і оцінити тенденції – теперішні, минулі і майбутні, так як тільки маючи чітке представлення про те на якій стадії розвитку знаходиться компанія і її оточення, можна вирішити, куди рухатися далі, тобто необхідна технологія проведення постійної діагностики як внутрішніх ресурсів і можливостей компанії, так і зовнішнього середовища.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.