Методичні вказівки. Основною метою артпедагогіки є художній розвиток дітей з особливими потребами, формування основ художньої культури

Основною метою артпедагогіки є художній розвиток дітей з особливими потребами, формування основ художньої культури, соціальна адаптація особистості засобами мистецтва.

Сутність арттерапії полягає в терапевтичному і корекційному впливі мистецтва на дитину і проявляється в реконструюванні психотравмуючої ситуації за допомогою художньо-творчої діяльності, виведенні переживань, пов’язаних з нею, у зовнішню форму через продукт художньої діяльності, а також створенні нових позитивних переживань, формуванні креативних потреб і способів їх задоволення.

В навчанні та вихованні дітей з особливими потребами артпедагогіка та арттерапія є дуже близькими, при збереженні їх специфічних завдань.

Виходячи із засобів впливу, розрізняють види арттерапії: музикотерапія, ізотерапія, казкотерапія, лялькотерапія, драмтерапія та ін..

Музикотерапія. Людина від народження має здатність сприймати музику і реагувати на неї, ця здатність нерідко зберігається при різних вадах розвитку. Вплив музики може бути використаний при наданні психолого-педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями.

Перш за все, музика необхідна, як засіб емоційного впливу на дитину, а також як засіб невербальної комунікації та один з можливих способів пізнання світу.

Музична терапія може використовуватись з різною метою.

1. Для стимуляції психічного розвитку (підвищення соціальної активності, набуття нових форм емоційної експресії, полегшення засвоєння позитивних установок).

2. Як засіб регулювання психовегетативних процесів, корекції темпу діяльності.

Для загальмованих дітей – танці, марширування із прискореннями, зміна темпів; для гіперактивних музика є елементом регуляції, вони вчаться зупинятися за сигналом; для гіперсензитивних дітей і дітей з гіперкінезами використовують релаксаційні музичні вправи.

3. Для корекції темпу і ритму мовлення.

4. Для розвитку слухового сприйняття у дітей з вадами слуху.

Музикотерапія організується в індивідуальній і груповій формах і включає три види: рецептивну (пасивну), активну, інтегративну.

Активна музикотерапія: вокалотерапія, кінезітерапія (танці, рухи під музику), інструментальна музикотерапія.

Для того, щоб обрати спосіб роботи, необхідно вивчити індивідуальні реакції дитини на музику.

Особливе значення мають групові заняття музикою, в яких розвивається здатність відчувати спільність з іншими людьми, вміння взаємодіяти з ними.

Танці в корекційній педагогіці. Дітям з проблемами розвитку дуже складно буває адаптуватися до нових, незвичних обставин. В той же час для навчання і розвитку їм необхідне організоване навчаюче середовище.

Вирішити це завдання допомагають заняття танцями. Структура танця, його чіткий рисунок формують зовнішні опори для особистісної поведінки дитини. Танці створюють емоційну рівновагу в групі: заспокоюють, збирають дітей, полегшують перехід від одного заняття до іншого. Навіть дуже розгальмовані діти, потрапляючи в атмосферу танцю, починають будувати власну поведінку у відповідності з його правилами, виконують загальні для всієї групи рухи.

Заняття танцями корисні для дітей з емоційно-вольовими порушеннями, з пізнавальними проблемами, з сенсорними та моторними вадами.

Для вирішення емоційно-вольових проблем важливо, що по ходу танцю дитина природно опиняється в ситуації взаємодії з іншими людьми. Танцюючи, всі дивляться один на одного і виконують певні рухи.

У дітей с інтелектуальними вадами на фоні позитивного емоційного підкріплення формується моторна та зорово-моторна координація, розвиваються просторові уявлення, рухова пам’ять, організація рухових дій.

Для всіх дітей важливо, що на заняттях танцями вони вчаться краще відчувати власне тіло і керувати ним.

Для дітей різного віку використовують різні танці. Так, молодшим дошкільникам дають можливість імпровізувати під музику і накопичити певний руховий досвід через рухливі музичні ігри.

Безпосередньо танці краще вводити в старшому дошкільному віці.

Слід зазначити, що особливо обережно треба використовувати танці для дітей з епілепсією: тут присутні такі фактори ризику, як ритмізація, повтори, кружіння, біг хороводом, сильні емоційні переживання.

Ізотерапія – корекція засобами образотворчої діяльності.

Може бути індивідуальної чи груповою, активною чи пасивною.

Типи завдань:

1. Предметно-тематичні – малювання на задану тему, зображення людини та її відносин з предметним світом і оточуючими людьми. Приклади завдань: «Моя сім’я», «Я в школі», «Я вдома», «Мій найкращий вчинок», «Що я люблю».

2. Образно-символічні – зображення абстрактних понять (добро, зло, щастя), емоційних станів і почуттів (радість, гнів, здивування).

3. На розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції – дітям пропонують, спираючись на неоформлені стимули (крапки, лінії, плями), відтворити цілісне зображення.

4. Ігри і вправи із зображувальним матеріалом – експериментування з фарбами, папером, пластиліном, крейдою. Стимулюють потребу в образотворчій діяльності, інтерес до неї, зменшують емоційну напруженість, підвищують впевненість у собі.

5. Завдання на спільну діяльність – можуть включати всі перераховані вище завдання, які пропонуються для колективного виконання.

Постановка завдань і розробка програми занять образотворчою діяльністю залежить від індивідуальних труднощів дитини.

Дітям, які не вміють концентрувати увагу, ставляться такі завдання: продовжити малюнок, перерахувати наприкінці все намальоване, зосередитись на малюванні одноманітних об’єктів, завершити розпочате. В деяких випадках важливим є підкорення дитини вимогам педагога хоча б частково виконати завдання.

Якщо дитина «застрягає» на одному сюжеті, їй пропонується поступово щось змінювати, додавати нові елементи.

При наявності у дитини страхів буває корисно малювати об’єкт страху або його символічне позначення з наступним звільненням від малюнку.

При роботі з агресивними дітьми можливе малювання пов’язаних з агресією сюжетів з поступовим переключенням на нейтральні теми.

Дитина, яка швидко виснажується, не повинна малювати довго. Тому задум малюнку повинен відповідати можливостям такої дитини, вона повинна отримати задоволення від завершеної роботи.

Інертним, млявим, обережним, хворобливо акуратним дітям корисні завдання на розвиток фантазії, змішування фарб, малювання на великих аркушах. Розгальмованим, збудженим, активним дітям, навпаки, ставлять задачі, які потребують обмеження і підкорення темі і сюжету, акуратного виконання.

Для дітей з порушеннями міжособистісного спілкування корисним є спільне малювання на великому аркуші. При цьому тема повинна бути широкою, щоб кожна дитина могла зобразити щось улюблене (наприклад, «Місто», «Казкова країна»). В ході спільного малювання виникає загальний сюжет, розвивається взаємодія між дітьми.

Якщо у дитини спостерігається млявість кистей рук і недостатній розвиток моторики, краще малювати на невеликому аркуші тонким і м’яким пензликом, давати завдання на ретельне замальовування елементів, зображення дрібних деталей.

Дітям з вираженими моторними вадами або з порушеннями просторових уявлень легше малювати на аркуші, що знаходиться на вертикальній поверхні, або на підлозі лежачи. Їм корисно замальовувати фарбою великі аркуші (рукою або губкою), треба прагнути до того, щоб аркуш був замальований рівномірно. Також можна малювати плями і лінії губкою або широким пензлем. Таким зображенням необхідно надавати певне змістове тлумачення («море», «трава», «дощ», «зоряне небо» та ін.), педагог може домальовувати сюжетні деталі.

Лялькотерапія. Використовується при різних порушеннях поведінки, страхах, труднощах у розвитку комунікативної сфери та ін.

Зміст лялькотерапії: з улюбленим персонажем розігрується історія, пов’язана з психотравмуючою ситуацією. Необхідно досягти того, щоб дитина захопилась інсценуванням, ідентифікувалась з його героєм. Сюжет будують з розгортанням конфлікту та його вирішенням наприкінці. Після завершення дитина повинна відчути полегшення.

Можуть використовуватись різні варіанти ляльок: маріонетки (розвиток моторики, відповідальності), пальчикові, об’ємні, площинні, тіньові (переважно для роботи над страхами), ляльки-рукавички.

Образно-рольова драмтерапія передбачає розігрування сюжетів, ролі для учасників обираються відповідно до індивідуальних особливостей і проблем. Драмтерапія дозволяє:

- збагатити і зміцнити емоційні ресурси і комунікативні можливості дитини;

- виховати здатність адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій, виконувати роль відповідно до оточення;

- виховувати вольові якості, саморегуляцію, здатність до мобілізації життєвого досвіду в потрібний момент;

- створювати певний творчий інтерес.

Програвання ролей спрямовується на руйнування старих патологічних комунікативно-поведінкових стереотипів. Наприклад, при корекції зниженої навчальної мотивації може використовуватись гра в «школу звірів», де діти виконують ролі учнів і вчителя. Для оптимізації відносин підлітка з батьками можна використовувати розігрування сімейних сцен зі зміною ролей.

Психодрама – це метод групової роботи, що полягає в проведенні рольової гри, ході якої використовується драматична імпровізація як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи і створюються умови для спонтанного вираження почуттів, пов’язаних з найбільш важливими проблемами.

В психодрамі людині пропонується роль героя у грі, зміст якої зосереджений на його проблемах, а інші «актори» виконують ролі головних персонажів його реального життя. Можлива й інша форма, коли один з учасників групи в театралізованій формі розповідає про події власного життя.

Для дітей і підлітків цей метод використовується з метою усунення неадекватних емоційних реакцій і відпрацювання навичок соціальної взаємодії. Доцільно його реалізовувати через біодраму (персонажі – звірі) або лялькову драматизацію (лялькова вистава на сюжети з життя дитини).

Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з оточуючим світом.

Казки викликають інтенсивну емоційну реакцію. Казкові образ звертаються одночасно до свідомості та до підсвідомості. Казка дозволяє вийти за рамки звичайного життя, в доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на свої проблеми зі сторони.

Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини обумовлена її властивостями:

- відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв’язки і спиратись на них;

- через образи казки дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. В казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина (відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла). Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності. Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини;

- відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой – це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе;

- цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.

Корекційні функції казки:

- психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;

- символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;

- усвідомлення і прийняття змісту власної активності.

Види роботи з казкою:

1. Використання казки як метафори.

Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити.

2. Малювання за мотивами казки.

Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють.

3. Обговорення поведінки і мотивів вчинків персонажів.

Є приводом для розмови про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих.

4. Програвання епізодів казки.

5. Використання казки як притчі-повчання.

Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.

6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

Завдання для самостійної роботи на занятті:

1. Розглянути приклади корекційних занять і програм для дітей і підлітків з використанням різних видів артпедагогіки і арттерапії.

2. Ознайомитись з прикладами корекційних казок для дітей з різними особистісними проблемами.

3. Дати письмовий аналіз можливостей комплексного використання методів артпедагогіки та арттерапії в корекційній роботі з дошкільниками з особливими потребами (група дітей – за вибором).

Література:

1. Медведева Е.А. Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании. – М.: Академия, 2001.

2. Битова А. Л. Музыка как элемент терапии в процессе реабилитации детей с ограниченными возможностями. (Неопубл. рукопись, https://webcenter.ru)

3. Водинская М. В. Коррекционные занятия художественным творчеством с детьми, имеющими трудности развития // Особый ребенок: исследования и опыт помощи: Научно-практический сборник. - М.: Центр лечебной педагогики, 1999. - Вып. 2. - С. 53-66.

4. Захарова И. Ю. Танцы в лечебной педагогике // Организация педагогической среды для детей с эмоционально-волевыми нарушениями и нарушениями общения: Метод. рекоменд.: Отчет по договору с Мин-вом образования РФ / Центр лечебной педагогики; Исполнители: А. Л. Битова, М. В. Водинская, Р. П. Дименштейн и др. - N 43 от 27.07.94. - М., 1995. - С. 108-118.

5. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. – СПб.: Речь, 2005.

6. Черняева С.А. Психотерапевтические сказки и игры. – СПб.: Речь, 2004.

Практичне заняття 20. Аналіз програми корекційно-педагогічної роботи з дітьми раннього віку (2 год.)

Мета: Ознайомитись з особливостями корекційних програм для дітей раннього віку. Навчитись складати програми корекційно-педагогічної роботи для дітей першого року життя.

Питання для самопідготовки та контролю:

1. Поняття про раннє втручання, обґрунтування його важливості для реалізації потенційних можливостей дитини з особливими потребами.

2. Особливості діагностики рівня розвитку дітей перших років життя.

3. Зміст корекційної роботи з дітьми раннього віку в будинку дитини.

4. Види індивідуальних програм для дітей раннього віку, вимоги до їх складання.

5. Взаємодія спеціалістів у корекційно спрямованому вихованні дітей раннього віку.