Методичні вказівки. Формування вміння самостійно складати корекційно-розвивальні програми та модифікувати їх є важливим компонентом підготовки дефектологів

Формування вміння самостійно складати корекційно-розвивальні програми та модифікувати їх є важливим компонентом підготовки дефектологів, оскільки універсальних корекційних програм не існує. Окрім структури дефекту та ступеню його тяжкості, треба враховувати час його виникнення, рівень розвитку міжфункціональних зв’язків, типологічні та індивідуально-психологічні особливості дитини, а також попередню соціальну ситуацію розвитку.

Корекційна робота повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи з удосконалення психічної діяльності, а як цілісна свідома діяльність (по можливості – усвідомлена дитиною). При цьому зміни окремих психічних утворень дитини повинні сполучатися з оптимізацією умов життя, виховання та навчання, в яких знаходиться дитина.

Корекція повинна мати випереджаючий характер, не тільки вправляти та вдосконалювати те, що досягнуто дитиною, а й активно формувати те, що повинно розвинутись у найближчій перспективі.

Необхідно узгоджувати програми всіх спеціалістів, що працюють з дитиною (логопед, дефектолог, вчитель, психолог, лікар-психіатр).

При складанні корекційної програми необхідно дотримуватись наступних методичних вимог:

- чітко сформулювати основні цілі психокорекційної роботи;

- виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну ціль;

- визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та індивідуально-психічних особливостей дитини, розвитку ведучого виду діяльності;

- визначити форму роботи з дитиною (групова, сімейна, індивідуальна);

- відібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитини;

- запланувати форму участі батьків та інших осіб в корекційному процесі;

- розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;

- підготувати приміщення, необхідне обладнання та матеріали.

Ефективність корекційної роботи залежить значною мірою від оптимального вирішення організаційних питань:

- вибору форми проведення занять;

- підбору і комплектації корекційних груп;

- визначення тривалості і режиму занять.

Індивідуальна психологічна корекція обирається в таких випадках:

- якщо проблеми дитини або підлітка мають індивідуальний, а не міжособистісний характер;

- якщо дитина або підліток відмовляється працювати в групі внаслідок: недостатнього соціального досвіду, тяжкого фізичного дефекту, негативного ставлення батьків до групової взаємодії;

- якщо у дитини або підлітка наявні виражені афективні проблеми: висока тривожність, необґрунтовані страхи, невпевненість у собі.

Індивідуальні спеціальні заняття з дітьми з особливими потребами організовуються в тих випадках, коли вирішення корекційних завдань потребує концентрації уваги дефектолога (логопеда, сурдопедагога і т.д.) на одній дитині, а також в ході реалізації індивідуальних корекційних програм для дітей з тяжкими вадами розвитку.

Групові заняття дозволяють проводити корекцію з декількома дітьми, а також використовувати можливості взаємодії дітей між собою під час заняття. Принципи комплектування груп залежать від цілей корекції. При проведенні занять з розвитку окремих психічних процесів (мовлення, слухового сприйняття і т.д.) доцільно формувати однорідні групи, з тим, щоб найближчі завдання розвитку у дітей біли подібними.

При проведенні психологічної корекції особистісної сфери, міжособистісних стосунків можна об’єднувати дітей з різною тяжкістю одного дефекту. Різниця у віці може досягати 2-5 років. В той же час дітей з емоційними проблемами бажано комплектувати в однорідні за віком групи.

Розглянемо приклад ведення документації в ході реалізації корекційної програми:

ПРОГРАМА З РОЗВИТКУ УВАГИ (автор - А.Осипова)

1. Загальна характеристика програми (наведено відомості про спрямованість програми, логіку її побудови).

2. Мета програми - розвиток властивостей уваги: стійкості, переключення, розподілу.

3. Предмет психокорекції – властивості уваги.

4. Об’єкт психокорекції – діти 6-7 років з порушеннями уваги.

5. Обсяг програми – розрахована на 8 год. Всього 20 занять по 20-30 хвилин, 5 разів на тиждень.

6. Завдання програми – розвиток сенсорної уваги, розвиток слухової уваги, розвиток моторно-рухової уваги, підвищення пізнавального інтересу.

7. Форма роботи – індивідуально-групова.

8. Загальні рекомендації щодо проведення корекційної роботи (наведені вимоги до приміщення, обладнання, обговорюються організаційні аспекти, наводяться практичні поради).

9. Зміст програми (фрагмент):

Програмою передбачається зміст психодіагностичного обстеження дітей. Під час обстеження ведеться протокол, в якому фіксується:

- перелік запропонованих завдань і рівень їх виконання;

- яка допомога була надана, ступінь научуваності;

- можливості самостійного виправлення помилок;

- характер контакту з дорослим;

- ставлення до виконання завдань;

- рівень активності при виконанні завдань.

Для кожної дитини заповнюються висновки за результатами обстежень

При первинному обстеженні – ПІБ дитини, вік, дата обстеження, час, місце проведення обстеження, перелік використаних методик, рівень сформованості функції за результатами кожного завдання, загальний рівень її сформованості, особливості виконання завдань, рекомендації щодо корекції.

При заключному обстеженні – ПІБ дитини, вік, дата обстеження, час, місце проведення обстеження, результат первинного обстеження (коротко), скільки занять відвідав, поведінка під час занять, результати підсумкової діагностики (як змінились характеристики функції), висновок щодо необхідності подальшої корекції.

Крім того ведеться щоденник спостережень з наступною структурою:

Прізвище, ім’я дитини:

Вік:

Самостійність виконання: як зрозумів завдання, з якого разу виконав, сам або повторював відповіді за іншими, скільки помилок зробив і т.д.

Примітка: зацікавленість, ініціатива, настрій та ін.

Завдання для самостійної роботи на занятті:

1. Ознайомитись за літературою та роздатковим матеріалом з прикладами корекційних програм для різних категорій дітей і підлітків з особливими потребами, проаналізувати їх оформлення. Одну з програм (за вибором) оформити в зошиті відповідно до поданого в методичних вказівках прикладу.

2. Обґрунтувати вибір індивідуальної, групової (в закритій або відкритій групі) або змішаної форми корекційної роботи для таких випадків:

а) дитина з раннім дитячим аутизмом (четверта група);

б) дитина з простою дислалією;

в) повільна дитина;

г) дитина з порушенням міжособистісних стосунків (образливістю);

д) підліток з акцентуацією характеру, яка спричинила стан дезадаптації.

3. Запропонувати шляхи створення розвиваючого середовища в спеціальному дошкільному закладі для дітей з інтелектуальними вадами.

Література:

1. Гонеев А.Д. и др. Основы коррекционной педагогики. – М.: Академия, 1999.

2. Липа В.А. Психологические основы педагогической коррекции. - Д.: Лебедь, 2000.

3. Мамайчук И.И. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии. – СПб.: Речь, 2003.

4. Осипова А.А. Общая психокоррекция. – М.: ТЦ Сфера, 2004.

5. Акимова М. К. Психологическая коррекция умственного развития школьников. – М.: Академия, 2002.

6. Ануфриев А.Ф. Как преодолеть трудности в обучении детей. – М., 1989.

7. Баряева Л. Б. Обучение сюжетно-ролевой игре детей с проблемами интелектуального развития. – СПб., 2001.

8. Бастун Н. А. Попередження ранньої інституалізації дітей із синдромом Дауна віком до п’яти років. – К., 2002.

9. Катаева А.А. Дидактические игры и упражнения в обучении дошкольников с отклонениями в развитии. – М.: ВЛАДОС, 2001.

10. Максименко С. Емоційний розвиток дитини. – К.: Мікрос-СВС, 2003.

11. Межиева М. В. Развитие творческих способностей у детей 5-9 лет. – Ярославль, 2002.

12. Осипова А.А., Малашинская Л.И. Диагностика и коррекция внимания: Программа для детей 5-9 лет. – М.: ТЦ Сфера, 2002.

13. Питерси М., Трилор Р. Маленькие ступеньки. – М.: Ассоциация Даун Синдром, 2001 (в 8 кн.)

14. Самоукина Н. В. Игры в школе и дома. – Ярославль, 2002.

15. Смирнова Е. О. Межличностные отношения дошкольников. – М.: ВЛАДОС, 2003.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 19. ПІДБІР ТА АНАЛІЗ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ (2 ГОД.)

Мета: Ознайомитись з особливостями використання ігор в навчанні та вихованні дітей з особливими потребами; навчитись проводити доігрову експертизу дидактичних ігор.

Питання для самопідготовки та контролю:

1. Значення гри в розвитку дитини. Становлення ігрової діяльності в онтогенезі.

2. Класифікація ігор.

3. Характеристика дидактичної гри як особливого виду ігрової діяльності.

4. Вимоги до підбору ігор для дітей з особливими потребами.

5. Порядок проведення експертизи дидактичної гри.

6. Варіанти позицій педагога в ході проведення гри, їх порівняння.

7. Вивчення особливостей поведінки дитини в процесі проведення дидактичних ігор.

Методичні вказівки

Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим прийомам дитина моделює взаємодію з оточуючим світом та людські стосунки. Це надає засвоєним раніше предметним діям певного сенсу. Отже, в ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільно важливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та включення до трудової діяльності.

Дидактична гра є особливими видом ігрової діяльності. Вона спеціально створена дорослими з навчальною метою. Структуру дидактичної гри утворюють основні (дидактична та ігрова задача, ігрові дії, правила, дидактичний матеріал, результат) та додаткові компоненти (сюжет і роль). Обов’язковою умовою є дотримання правил, які спрямовують гру в заданому напрямку, визначають послідовність ігрових дій, регулюють взаємодію учасників, дозволяють педагогу керувати грою.

Вимоги до підбору ігор:

1. Психолого-педагогічний задум гри повинен бути узгоджений з віковими, типологічними та індивідуальними особливостями дітей.

2. Слід оцінити відповідність загального задуму гри нормуючим її правилам і безпосередньому змісту.

3. З позицій безпеки і доцільності проаналізувати обстановку і обладнання, необхідні для проведення гри, її тривалість, ступінь участі дорослого.

4. Потрібна продуманість способів введення дітей в ситуацію гри і виходу з неї.

5. Треба проаналізувати хід гри в цілому та її етапи, ступінь педагогічного впливу на ігровий стан і поведінку дітей, співвідношення в ході гри їх інтелектуального і фізичного навантаження і способи його регулювання.

6. Повинні бути продумані способи оцінки результатів гри і визначення переможця (переможців).

Перед включенням гри в корекційну або розвивальну програму необхідно провести її експертизу – встановити її психолого-педагогічний ресурс, знайти адекватні способи та прийоми включення в роботу з дітьми, визначити можливості її модифікації. Процедура експертизи включає такі етапи:

1. Доігровий

Оцінюється педагогічний задум гри, її розвиваючі, навчальні та виховні можливості, просторово-часова організація.

Гру необхідно розкласти на складові частини (елементи), зрозуміти відношення між ними, що дозволяє, по-перше, з’ясувати її задачі, зміст, умови і правила проведення, а, по-друге, встановити певні методичні орієнтири, тактику проведення, оптимальну тривалість. Слід також розглянути можливі негативні варіанти розгортання гри і продумати відповідні способи їх попередження та усунення.

2. Ігровий

3. Післяігровий

Передбачає узагальнюючий аналіз гри, в ході якого слід:

- встановити ступінь відповідності запланованого та реального результату гри, при необхідності визначити причини невідповідності;

- провести поетапний аналіз ходу гри з виділенням найбільш складних або надмірно легких для дітей завдань, правил;

- дати докладний аналіз ігрового стану та поведінки дітей, їх активності і зацікавленості ходом і результатами гри;

- визначити адекватність обраної педагогом лінії ігрової поведінки;

- зробити висновок щодо перспектив використання гри (доцільність, необхідність модифікації).

Для дітей дошкільного віку з відхиленнями в розвитку пропонується наступна схема вивчення ігрової діяльності:

1. Особливості загальної та дрібної моторики (чи заважають вони грі).

2. Наявність інтересу до іграшок і дій з ними, вибірковість цього інтересу.

3. Стійкість інтересу.

4. Адекватність використання іграшок.

5. Характер ігрових дій:

- маніпуляції (не є власне ігровими діями, це дії, в ході яких пізнаються властивості предметів), можуть бути специфічними – спрямованими на дослідження предмета (рухає машинку вперед-назад, крутить її колеса) чи неспецифічними (кидання, постукування);

- процесуальні (не спрямовані на кінцевий результат, дитині цікавий процес);

- сюжетні (дії, пов’язані логікою сюжету).

6. Чи користується дитина зображувальними діями з уявними предметами.

7. Чи використовує предмети-замісники, чи розуміє їх роль.

8. Як дитина супроводжує гру мовленням, якими видами мовлення користується: фіксуючим, регулюючим, плануючим.

9. Тривалість гри.

10. Особливості емоційно-вольової сфери: активна чи пасивна дитина, збудлива чи млява, грає із задоволенням чи тільки підкоряючись пропозиції.

11. З ким вступає в контакт в процесі гри: з дорослими, з дітьми.

В ході гри позиція педагога може бути різною:

1. Поза ігровим полем:

а) організує гру, не беручи на себе певних ролей або повноважень;

б) керує грою через інших дорослих або дітей, які виконують командні ролі.

2. Всередині ігрового поля:

а) виступає в якості судді, посередника, консультанта;

б) виконує роль командного характеру;

в) є рядовим гравцем.

Для успішного керівництва грою педагог повинен сполучати такі якості:

- спокійність і достатня жвавість темпераменту;

- доброзичливість і розумна суворість;

- м’якість і наполегливість;

- впевненість у собі;

- неупередженість і тактовність при підведенні підсумків.

Завдання для самостійної роботи на занятті:

1. Ознайомитись з тематичними комплектами дидактичних ігор, спрямованих на розвиток і корекцію пізнавальної та емоційно-вольової сфери дошкільників і молодших школярів.

2. Провести доігрову експертизу двох ігор (за індивідуальним завданням).

3. Підготувати інструкцію та необхідні матеріали для дидактичної гри (за вибором), продемонструвати порядок її проведення.

Література:

1. Степанова О.А. Методика игры с корекционно–развивающими технологиями. – Академия, 2003.

2. Баряева Л. Б. Обучение сюжетно-ролевой игре детей с проблемами интелектуального развития. – СПб., 2001.

3. Бойченко П. Л. Сюжетно-ролевые игры дошкольников. – К., 1982.

4. Калинченко А. В. Развитие игровой деятельности дошкольников. – М.: АЙРИС ПРЕСС, 2004.

5. Катаева А.А. Дидактические игры и упражнения в обучении дошкольников с отклонениями в развитии. – М.: ВЛАДОС, 2001.

6. Мазепина Т. Б. Развитие навыков общения ребенка в играх, тренингах, тестах. - Ростов, 2002.

7. Мазепина Т. Б. Развитие пространственно-временных ориентиров ребенка- Ростов, 2002.

8. Максименко С. Емоційний розвиток дитини. – К.: Мікрос-СВС, 2003.

9. Самоукина Н. В. Игры в школе и дома. – Ярославль, 2002.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 20. ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ АРТПЕДАГОГІКИ ТА АРТТЕРАПІЇ В КОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ (2 ГОД.)

Мета: Ознайомитись з можливостями методів артпедагогіки та арттерапії, з особливостями їх використання в навчанні та вихованні дітей і підлітків з особливими потребами.

Питання для самопідготовки та контролю:

1. Поняття про артпедагогіку і арттерапію.

2. Використання музикотерапії у вихованні дітей з особливими потребами.

3. Танці в корекційній педагогіці.

4. Поняття про ізотерапію, види завдань.

5. Особливості організації образотворчої діяльності дітей з різною структурою дефекту.

6. Характеристика лялькотерапії, образно-рольової драмтерапії, психодрами.

7. Казкотерапія у вихованні дітей з особливими потребами.