Шарль Луї Монтеск'є.

Шарль Луї Монтеск'є (Monteskquieu), 1689–1755, — видатний політичний мислитель і правознавець. Його правові і політичні погляди викладені у таких працях, як " Персидські листи" (1721), " Роздуми про причини величі та падіння римлян" (1734), " Про дух законів" (1748).

Політико-правова теорія Монтеск'є — це перший систематичний виклад величезного історичного матеріалу, набутого в XVIII ст. Власне, він систематизував всі роздроблено існуючі політико-правові знання, розглянувши їх, як єдине ціле, складові частини якого знаходяться в історичному взаємозв'язку та взаємодії.

Розглядаючи державу, він був одним з перших, хто розмежував поняття суспільства і держави. Виходячи з цього, він пов'язував появу держави з певним етапом історичного розвитку суспільства. Згідно з Монтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку. Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядає державу не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначається об'єктивними факторами суспільного розвитку. В цілому, слід зазначити, що для Монтеск'є характерне розуміння фізичного світу, як такого, що має у своїй основі природні причини і частиною якого є і соціальні явища. Разом з тим, він виділяв якісну відмінність суспільства і природи. Він не погоджувався з ідеями французьких матеріалістів, які стверджували, що суспільство розвивається на законах, аналогічних до законів розвитку природи, тобто суспільні явища є прямим продовженням природних явищ, тільки в інших проявах і якостях. Монтеск'є вказував на більш складну організацію соціального світу, у порівнянні зі світом природи, заперечував фатальний вплив дії суспільних законів і звертав увагу на вільну волю у вчинках людей. Закономірності соціального світу отримують у Монтеск'є концентроване втілення у категорії загального духу нації кожного історично даного суспільства, яке є результатом взаємодії фізичних і моральних причин, що впливають на суспільство і визначають його розвиток чи занепад. На думку мислителя, саме загальний дух є основою державної влади. Монтеск'є заперечував договірні теорії, які розглядали утворення держави, як своєрідну цивільну угоду, де дві сторони (правителі і народи) визначають свої взаємні права і обов'язки. Розумну угоду між народами і правителями Монтеск'є трактував, як акт прийняття основних законів держави, які регулюють їхні взаємовідносини. Тобто, він обгрунтовував ідею правління законів, а не людей, ідею конституційного правління. Суверен, у концепції Монтеск'є, зобов'язаний виконувати не тільки природні, але й позитивні закони в державі.

Значну увагу мислитель приділяв формам правління. Він обгрунтував теорію множинності природних форм правління, які відповідають загальному духові нації. В історії держави він виділяв чотири типові форми правління: демократію, аристократію, монархію і деспотію. Центральне місце в розумінні вченим державного ладу займає протиставлення поміркованих і непоміркованих форм правління. Демократія, аристократія і монархія, де відносини між правителями і громадянами здійснюються у правовій формі, а державна влада розділена і розподілена між різними соціальними силами, установами і посадовими особами, які здійснюють взаємний контроль і стримування від зловживання владою та порушення законів, належать до поміркованих форм правління. У непоміркованих формах правління державна влада здійснюється свавільно, там немає розподілу і розподілення позицій влади, і вона, частіше всього, концентрується в одній особі, органі або станові. Непомірковані форми правління Монтеск'є характеризує, як деспотію. Ідеал держави для мислителя — це вільна держава, яка базується на концепції розподілу влади. Мета теорії розподілу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживання влади, забезпечити їхню політичну свободу, зробити право справжнім регулятором відносин між громадянами та урядом.

Монтеск'є розрізняє природну і політичну свободу. Природна свобода існує тільки у досуспільному стані; як і рівність, вона — " предмет турботи дикунів" і забезпечується звичаями. На зміну досуспільному станові приходить суспільство, як результат природного бажання людей жити у колективі. Але у суспільстві люди втрачають природну свободу і рівність, оскільки між ними починаються війни, розбрат, боротьба за владу. Щоб покласти цьому кінець люди змушені приймати закони, які регулюють відносини між людьми і створюють державу для управління суспільством. Закони в державі відновлюють свободу і рівність, але останні неминуче набувають політичного характеру і знаходяться у тісному зв`язку з правом. " У природному стані люди народжуються рівними, — писав Монтеск'є, — але вони не можуть зберегти цієї рівності — суспільство забирає цю рівність у них — і вони знову стають рівними тільки завдяки законам." Керуючись таким уявленням, Монтеск'є так визначав політичну свободу: " Свобода є право робити те, що дозволено законами. Якщо б громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б свободи, оскільки те ж саме могли б робити й інші громадяни". Зв'язок політичної свободи з правом і його реальним здійсненням мислитель підкреслював, визначаючи також свободу, як безпеку громадянина, яка забезпечується наявністю в державі справедливих кримінальних законів. Таким чином, Монтеск'є не пов'язував політичну свободу з якоюсь певною формою правління, зокрема з демократією, підкреслюючи, що політична свобода може бути тільки в державі, де всі відносини регулюються правом і де закони панують над волею правителів. В деспотії немає законів, а отже, немає і політичної свободи, там панує свавілля і рабство. Тобто, мірою свободи у Монтеск'є незмінно виступає право.

Свавілля, зловживання владою випливає з людської природи. " Будь яка людина, наділена владою, схильна зловживати нею, і вона йде в цьому напрямку, доки не досягне встановленої для неї межі", — писав мислитель. Тому верховенство права, у концепції Монтеск'є, може бути забезпечене лише розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову, з тим щоб " різні влади могли би взаємно стримувати одна одну". Законодавча влада у вільній державі є тільки виразом загальної волі. Її головне призначення — сформулювати право у вигляді позитивних законів, обов'язкових для всіх громадян. Найкращим Монтеск'є вважав належність законодавчої влади народові; там, де це не може бути реально здійснене через велику кількість народу, ці функції повинен брати на себе представницький орган. Виконавча влада, згідно з Монтеск'є, виступає, як виконавчий орган загальної волі держави, і розповсюджується на всіх її громадян. Її функції — виконувати закони, встановлені законодавчою владою. У цьому аспекті, вона обмежена за самою своєю природою.

Виконавча влада повинна зосереджуватися в одних руках, оскільки ця " сторона правління, майже завжди вимагає швидких дій, виконується краще одним, ніж багатьма". Цю владу можуть здійснювати й інші люди, але тільки не члени законодавчого органу, так як, в іншому випадку, можлива повна втрата політичної свободи. Судова влада " карає злочинців і вирішує спори приватних осіб", тоді як дві попередні влади регулюють і виконують спільні справи держави. Таким чином, свобода і безпека громадян залежить, перш за все, від функціонування судової влади.

Враховуючи принцип верховенства права у концепції Монтеск'є, слід мати на увазі, що не йдеться про рівновагу влад, оскільки законодавча влада відіграє домінуючу роль — вона створює закони, які виражають загальну волю, дві інші влади тільки реалізують і виконують встановлені закони.

Праворозуміння Монтеск'є — одна з ключових проблем його концепції. Він був першим, хто у Франції почав розробляти систему правових поглядів, що базувалася на ідеалах Просвітництва і була світською за своїм характером. Право, на його думку, має загальнолюдську цінність, оскільки його мета полягає у свободі, рівності, безпеці і щасті всіх людей. Для праворозуміння Монтеск'є характерним є принцип історизму — порівняльно-історичного вивчення і трактування правових явищ. Ця обставина відрізняє вчення Монтеск'є від інших природно-правових концепцій, які виводили право з абстрактно зрозумілої природи людини, вічної і незмінної. Крім того, Монтеск'є чітко відзначав, що позитивні закони держави не результат свавільної діяльності законодавця, не проста проекція природних законів, що випливають з розумної і вічної природи людини, а результат закономірного впливу факторів суспільного розвитку на правотворчий процес. Ці фактори обумовлюють поведінку законодавця і проявляються у тому, що Монтеск'є назвав " духом законів". Тобто, концепції Монтеск'є притаманний і соціологічний підхід. Для успішної законодавчої діяльності правильне визначення " духу законів" — необхідна умова створення розумних позитивних законів, які адекватно відображають справедливе право. Законодавець, у концепції Монтеск'є, — це, перш за все, вчений, дослідник, який керується у процесі створення законів об'єктивними закономірностями, які діють у суспільстві. Заперечуючи свавілля у встановленні законів, Монтеск'є вважав, що законодавець повинен виражати у позитивних законах суспільні відносини, що склалися у суспільстві. Мислитель підкреслював, що тільки освічений законодавець, наділений достатньо розвинутими розумовими здібностями і який має знання про цілі, принципи і правила нормотворчості, може адекватно відобразити у своїй діяльності справедливе право в державі.

В цілому, творча спадщина Монтеск'є має визначальний вплив на формування нової і новітньої європейської і світової правової та політичної думки.