Час та особливості його вивчення учнями допоміжної школи

Час, поряд з простором, одна з форм існування матерії. Ото­чуючий нас світ існує в часовому проміжку. Часові характеристики явищ - їхня тривалість, частота, ритм тощо - універсальні при використанні для опису будь-яких процесів. Кожен процес характе­ризується своєю часовою структурою. Час об'єктивно виступає як особлива характеристика протікання реальних процесів по ритму, темпу, по послідовності й тривалості. Те, що ми називаємо сприйман­ням часу, є не що інше, як відображення в свідомості людини об'єктивного часу.

Як і у будь-якому сприйманні основу складає чуттєве сприй­няття часу. Спеціального аналізатора часу не існує. Різноманітні властивості часу відображаються певним комплексом аналізаторів при провідній ролі одного з них. І.М. Сєченов особливого значення надавав слуховим і м'язовим відчуттям, вважаючи, що лише звук і м'язові відчуття дають людині уявлення про час, притому не всім своїм змістом, а лише однією стороною - протяжністю звуку і трива­лістю м'язового напруження.

У людини орієнтування у часі має дві різні доповнюючи одна одну форми відображення. Одна з них - це безпосереднє відчуття тривалості, на базі чого утворюються умовні рефлекси. Друга - безпо­середнє сприймання часу, найбільш складна і досконала форма відображення, яка розвивається на органічній основі й тісно пов'язу­ється з другою сигнальною системою.

Розвиток сприймання часу відбувається, з одного боку, з опорою на чуттєву основу, з іншого - на засвоєння загальноприйнятих еталонів оцінки часу. Потрібно відмітити значну роль другої сигнальної системи в розвитку часових уявлень. Слово створює можливість визначати різноманітні проміжки часу в певних часових мірах, їхній темп, ритм, послідовність і періодичність.

Основою сприймання часу є система перцептивних дій: оцінка, відмірювання і відтворення часового інтервалу. При оцінці людина словесно визначає продемонстрований їй часовий інтервал; при ввідмірюванні сама оцінює названий ш інтервал; при відтворенні повторює продемонстрований їй інтервал.

Найменшою точністю характеризується словесна оцінка часо­вого інтервалу. Найбільш точне сприймання часу спостерігається при відтворенні часового інтервалу. Це обумовлено тим, що при оцінці і відмірюванні людина внутрішньо порівнює сприйнятий інтервал з еталоном, який зберігається в пам'яті, а при відтворенні, крім внут­рішнього порівняння, є можливість співставляти його з продемон­строваним матеріалом, тобто людина має справу вже з подвійним еталоном. Таким чином, можна говорити про особливе значення слова в оцінці часу.

Правила для вимірювання часу визначаються такою наукою, як астрономія. Час (зоряна доба і тропічний рік) визначаються періодом обігу Землі навколо своєї осі й обертанням навколо Сонця. Крім того, розрізняють так звані дійсну добу і середню сонячну добу. Дійсна доба відповідає рівним проміжкам часу між двома послідовними проходженнями центра Сонця через південну частину меридіану. Середня сонячна доба - це середня протяжність дійсної сонячної доби за рік. Кожна з вказаних діб ділиться відповідно на хвилини і секунди. У науці і техніці за основну одиницю прийнята секунда середнього сонячного тропічного часу. Тропічний рік, протягом якого відбува­ється повна зміна пір року, містить 366, 2422 дійсних або 365, 2422 середніх (тобто звичайних) сонячних діб. Для зручності обрахунку часу введений так званий поясний час. Поверхня землі розділена за меридіанами на 24 пояси (через кожні 15 ° довготи). Країни домовились, що час в середині кожного поясу рахується по громадянському часу середнього меридіана цього поясу. При цьому хвилини і секунди спів­падають по всій Землі, а часи розрізняються залежно від номера поясу.

Стежити за часом у процесі виконання будь-якої діяльності, розподіляти її в часі, реагувати на той чи інший сигнал з певною швидкістю, прискорювати або сповільнювати темп своєї роботи - ці вміння використовуються людьми кожен день і оволодіння ними є необхідною 5'мовою адаптації розумово відсталих учнів до умов життя в соціальному середовищі.

Вивчення теми " Час" дозволяє сформувати у школярів такі уявлення про міри часу, як століття, рік, місяць, тиждень, доба, година, хвилина, секунда. Вони повинні знати таблицю мір часу, порядок розташування днів тижня і місяців у році, вміти перетворювати іменовані числа, виражені мірами часу та виконувати дії додавання і віднімання над ними, вміти визначати час за годинником, використо­вуючи табель-календар, спочатку модель, а надалі справжній годин­ник. Також школярі мають навчитись розв'язувати арифметичні задачі з мірами часу, в яких потрібно визначити тривалість події, її початок і кінець в межах доби, місяця, року.

У процесі формування часових уявлень у розумово відсталих школярів виникають певні труднощі:

- відчуття часу в учнів допоміжної школи формуються значно пізніше, ніж у школярів з нормальним інтелектуальним розвитком і якісно відрізняються від них;

- вони в основному не знають назв днів тижня, майже не володіють елементарною часовою термінологією. Терміни " сьогодні", " завтра", " вчора" вживають не у співвіднесенні з діями, які вони вже виконали або планують виконати;

- не уявляють того, що час йде, не зупиняючись; деякі вва­жають, що годинник вночі зупиняється, адже всі сплять;

- не можуть застосувати свої знання в практичній діяльності;

- в них немає реальних уявлень про міри часу, їхню конкретну наповнюваність, ці уявлення часто бувають хибні: чим більша міра часу, тим важче дитині її конкретизувати;

- мають дуже нечіткі уявлення про тривалість окремих видів діяльності, навіть тих, які пов'язані з їх повсякденним життям;

- у них важко формується розуміння таких термінів, що вказують на невизначений часовий проміжок (" недовго", " довго", " давно", " недавно" тощо);

- співвідношення метричних мір вони буквально переносять на співвідношення мір часу, вважаючи, що в році 1000 днів, у годині 100 хвилин, у хвилині 10 секунд, такі самі помилки допускають при виконанні арифметичних дій з ними;

- у них важко формуються уявлення віддаленості і послідов­ності подій. їм важко уявити відрізки часу, віддалені від нас не лише на сотні і тисячі, але навіть на десятки років;

спостерігається тенденція наближати минуле: героїв далеких історичних подій вони вважають героями недавнього минулого або навіть сьогодення. Часові поняття важкі для засвоєння розумово відсталими

дітьми через свою специфічність. Ця специфічність обумовлена:

1) неможливістю сприймання часу органами чуттів - час на відміну від інших величин (довжини, маси, площі тощо) не можна побачити, сприйняти через дотик, відчувати кінестетично, м'язово;

2) непрямим вимірюванням часу, тобто вимірюванням через

ті зміни, які відбуваються за певний проміжок: відстанню (пішохід проходить приблизно 5 км за год.), рухом стрілок по циферблаті го­динника (пересунулася хвилинна стрілка від цифри 1 до цифри 2 – пройшло 5 хв.) тощо;

3) співвідношенням між мірами часу (1 год. = 60 хв., 1 хв. = 60 сек., 1 рік = 365 (366) днів, 1 міс. = 28 (29, 30, 31) днів, 1 рік = 12 міс, 1 доба = 24 год. і т.д.), які відмінні від інших мір, що виражені в десятковій системі числення;

4)великою кількістю часової термінології (потім, раніш, тепер, зараз, до, після, швидко, повільно, незабаром, довго тощо) і певною відносністю її вживання (" те, що вчора було завтра, завтра буде вчора").

Факторами, на основі яких формується відчуття часу, є:

- знання часових еталонів (загальне уявлення про них); для того, щоб дитина могла зрозуміти, про яку тривалість часу їй говорять або самостійно визначити необхідний часовий проміжок, вона повинна знати міри часу за годинником і навчитись ними користуватись;

- переживання часу - відчуття тривалості часових інтервалів. Для цього необхідно організувати різноманітну діяльність дітей в межах певних часових відрізків, що дасть можливість дітям відчути тривалість часу і уявити, що реально можна зробити за той чи інший часовий проміжок. Надалі це буде служити основою для формування здатності планувати свою діяльність в часі, тобто вибирати об'єм роботи відповідно відведеному на її виконання часу;

- розвивати вміння оцінювати часові інтервали без годинника; контроль з боку дорослих допоможе їм удосконалити адекватність оцінки, отже, він необхідний як підкріплення при виробленні навичок орієнтування в часі.

Починаючи з 1-го класу, розумово відсталі учні знайомляться з мірами часу. Спочатку для цього використовують найбільш вживані часові проміжки, такі поняття, як " сьогодні", " завтра", " вчора". Для цього використовується календар чергувань, на якому чітко зазначені ці часові терміни. Даний календар дозволяє учням усвідомити таку важливу властивість часу, як його плинність. У цей же період школярі ознайомлюються з такими частинами доби, як ранок, день, вечір, ніч. Закріплення вмінь називати частини доби потрібно через викорис­тання картинок, на яких зображені постійні види діяльності, якими займаються діти вранці, вдень, ввечері і вночі. Завдання поступово ускладнюються, пропонуючи дітям вибрати будь-яку картинку і назвати частину доби, зображену на ній. До кінця 1-го класу визна­чення частин доби не викликає у школярів труднощів.

Починаючи з 2-го класу, в школярів формується розуміння такого часового проміжку, як доба. Не дивлячись на те, що учні вже знайомі з такими її частинами, як ранок, день, вечір, ніч об'єднати їх в одну назву – доба – вони ще не взмозі. Потрібно зазначити, що доба – це календарне число, наприклад, 6 вересня починається з 0 годин і закінчується також в 0 годин 7 вересня. Ця доба (календарна) має чітко визначені початок і кінець. Доба – це перша природна міра часу, яку помітила людина. Вона визначається законами обертання Землі навколо своєї осі. Період даного оберту – 24 години.

З другого боку часто ми говоримо: " Пройшла доба". Тут ми маємо на увазі, що від початку події до її кінця пройшло 24 години, тобто якщо його початок припав на 17 годину 6 вересня, то кінець – на 17 годину 7 вересня. Тому в допоміжній школі в цей період необхід­но говорити лише про календарну добу, а не про відрізок часу. Запиту­ючи у школярів, яке сьогодні число, яке число було вчора і буде завтра вчитель виясняє, коли почалось дане календарне число і коли вони закінчиться.

У 2-му класі розумово відсталі діти знайомляться з таким проміжком часу, як година і з приладом для визначення часу – годинником. На початку цього доцільно організувати бесіду, в якій розповісти про перші спроби стародавніх людей виміряти час, використовуючи сонячну тінь. Спостерігаючи за зміною довжини тіні, яку кидає вертикально поставлена палиця, людина придумала сонячний годинник. Найкоротша тінь буває точно опівдні – 12 година дня. Для визначення часу в похмурі дні і вночі використовувались пісочні і водяні годинники. Тепер час відміряють складними прила­дами - механічними і електронними годинниками. У 2-му класі школярі повинні навчитись вимірювати час з точністю до 1 години. Для цього використовується макет годинника, на якому школярі мають навчитись:

- розрізняти годинну і хвилинну стрілки, називати їх. Для цього доцільно користуватись назвами " велика стрілка", " мала стрілка". Після того, як учні усвідомлять значення кожної з них, можна перехо­дити до назв " часова стрілка", " хвилинна стрілка";

- знати, на яке число циферблата повинна показувати хвилинна стрілка при визначенні цілої години;

- визначати не лише цілий час, який в даний момент показу­ють стрілки, але й по їхньому положенню орієнтуватись в тому, який час був і який буде.

Починаючи з 5-го класу, учні знайомляться з годинником, на якому циферблат поділений від 1 до 12 і від 13 до 24. Вчитель повинен сформувати вміння користуватись двійними вимірами часу: 14 годи­на - 2 година, 23 година – 11 година. Педагог має пояснити школярам, що календарна доба містить у собі 24 години, але для зручності вико­ристання часу в побуті використовують 12 годинний циферблат на годинниках. Він розповідає, що до півдня час рахується від 0 до 12 години, а після півдня йде 13, 14, 15і т.д. година, але в побуті їх позначають відповідно як 1, 2, 3 і т.д. година, часто добавляючи до них назви частин доби: " 1 година дня", " 7 година вечора", " 11 година ночі".

Після цього у школярів формується поняття про хвилину. В 3-му класі учні вчаться визначати час на годиннику з точністю до 5 хвилин. Для цього вчитель виготовляє циферблат годинника з однією лише хвилинною стрілкою. Переставляючи стрілку від однієї цифри до іншої педагог зазначає, що пройшло 5 хвилин. Школярі повинні навчитись визначати кількість хвилин, що пройшли, за одним лише поглядом на цифру, на яку вказує хвилинна стрілка. Лише після цього вчитель починає використовувати і часову стрілку, одночасно повто­рюючи спосіб впізнавання і показу цілого часу. Потім учні вчаться визначати час з точністю до 5 хвилин. Показавши спочатку цілу годину, наприклад 2 години, вчитель рухає хвилинну стрілку на цифру 1, зазначаючи: " Зараз 2 години 5 хвилин".

Наступним етапом у роботі над даною темою є розвиток у школярів відчуття часу тривалістю 1, 3, 5 і 10 хвилин, адже їх невизначення має важливе життєве і практичне значення для них. Почи­нати потрібно з 1 хвилини, адже саме з хвилин складаються і 3, і 5, і 10 хвилин. Ця міра часу найбільш поширена і в мовленні оточуючих: " через хвилинку", " почекайте хвилинку", " пару хвилин", " п'ять хвилин" тощо - такі вирази учні чують часто, але уявлення про них у школярів часто ще неадекватні.

У методику роботи з школярами мають б}ти включені наступ­ні моменти: ознайомлення учнів з часовими інтервалами тривалістю 1, 3, 5, 10 хвилин (при цьому потрібно використовувати секундомір, пісочний годинник, електронний таймер тощо); забезпечення пережи­вання тривалості даних часових інтервалів у різних видах діяльності; формування вміння виконувати роботи за вказаний термін (1, 3, 5 хвилин).

Дану роботу доцільно розділити на декілька етапів:

На першому етапі учнів вчать визначати закінчення діяль­ності за пісочним годинником, дати завдання виконати діяльність за 1 хвилину), що забезпечить накопичення досвіду у них при викорис­танні міри. При цьому необхідно постійно давати оцінку вмінням школярів виконувати роботу за вказаний час.

На другому етапі дітей вчать співвідносити необхідність того чи іншого часового інтервалу при виконанні певної діяльності. Вчи­тель фіксує увагу школярів на точності оцінки учнями її тривалості.

На третьому етапі школярів вчать планувати свою діяльність за період часу на основі наявного у них уявлення про необхідність для її виконання певного часового проміжку.

На четвертому етапі необхідно навчити учнів переносити уміння оцінювати тривалість необхідних часових проміжків у повсяк­денне життя і в практичну діяльність.

На перших уроках по формуванню поняття про 1 хвилину доцільно продемонструвати школярам її тривалість за допомогою секундоміра і пісочних годинників. При цьому педагог розповідає, що на секундомірі стрілка робить коло за 1 хвилину; у пісочному годиннику за 1 хвилину пісок пересипається з одного балончика в інший. Учні повинні навчитись перевіряти, що вони зможуть вико­нати за 1 хвилину. Формування знань про співвіднесення 1 хвилини з певною діяльністю доцільно проводити і на уроках ручної праці (перевірити, скільки полосок паперу діти за цей час можуть вирізати), на фізкультурі (яку відстань пройти або пробігти) та на інших заняттях. На наступних заняттях школярі проводять обчислення прикладів за 1 хвилину, креслення відрізків або геометричних фігур за вказаний проміжок часу тощо.

Поступово вчитель переходить до формування у розумово від­сталих учнів вміння оцінювати тривалість своєї діяльності по уявлен­ню. На цих заняттях школярі виконують ті самі завдання, але вже без використання пісочних годинників. Інструкцію можна дати наступну: " Ви закінчите роботу самостійно коли будете вважати, що від початку її виконання пройшла 1 хвилина. Подивимось, хто з вас правильно уявляє собі її тривалість". Після того, як діти навчились приблизно уявляти собі тривалість 1 хвилини, вчитель на наступних уроках вчить їх правильно вибирати об'єм роботи, для виконання якого необхідний час тривалістю в 1 хвилину. Важливо домогтися, щоб учні заздалегідь планували об'єм роботи, а після її виконання визначали затрачений для цього час.

Для розвитку відчуття часу в процесі виконання тих чи інших завдань недостатньо введення самого фактору часу, тобто, коли вчи­тель вказує на початок і кінець діяльності. Необхідно ввести фактор враховування часу самими школярами з допомогою пісочних годин­ників. Це найбільш вдалий прилад для вимірювання часу дітьми. За об'ємом піску в балончику видно, скільки часу пройшло і скільки приблизно залишилось до закінчення 1 хвилини. Спостерігаючи за протіканням часу в процесі виконання завдання, школярі привчаються самостійно регулювати темп своєї роботи.

Знайомство школярів з 3-х і 5-ти хвилинними інтервалами доцільно організовувати в тій же послідовності, що і при роботі з 1 хвилиною. Спочатку визначається, скільки разів стрілка секундоміра оббіжить коло за 3 хвилини, скільки разів необхідно перевернути пісочний годинник за цей час. Виконуючи роботу, розраховану на 3 хвилини, учні повинні порівнювати її з тією, яку вони навчились вико­нувати за 1 хвилину.

Інтервал часу в 5 хвилин школярі повинні навчитись уявляти собі як похідну від 1 хвилини: п'ять разів оббіжить коло стрілка секундоміру; п'ять разів буде перевернутий пісочний годинник. Таким чином, сприймання нового часового інтервалу відбудеться на основі вже наявних у школярів знань про тривалість 1 і 3 хвилин. Після цього учні вчаться визначати 10-хвилинний об'єм роботи.

У процесі проведення уроку у вчителя завжди є можливість тренувати учнів виконувати роботу точно у вказаний термін, вчити їх самостійно визначати тривалість тієї чи іншої діяльності, заздалегідь планувати можливий об'єм роботи за той чи інший проміжок часу в межах від 5 до ЗО хвилин. В таких умовах школярі більш організовано працюють, менше відволікаються, регулюють темп своєї діяльності і, отже, більше починають встигати.

У 4-му класі учні знайомляться з побутовим значенням частин години. Це такі терміни, як " четверть", " половина", " три четверті", " за п'ятнадцять", " п'ятнадцять по", отримують уявлення про інший відлік часу за годинником: скільки хвилин пройшло після минулої цілої години і до якої наступної години рухається годинна стрілка (15 хвилин після 3 години – це 15 хвилин по третій, тобто години називаються минулі, а хвилини майбутні). Далі вчитель знайомить учнів з іншими побутовими позначеннями часу, наприклад: за двад­цять хвилин четверта, четверть на шосту, половина третьої.

Приблизно так само вчитель знайомить учнів і з найменшою мірою часу, яка вивчається у допоміжній школі – секундою – проміжком часу 1/86400 частина середньої сонячної доби (позначається як сек.) і її співвідношенням: 1 хвилина = 60 секунд. Наповнюваність цієї міри часу, її практичне застосування зручніше за все пояснити з використанням секундоміру.

Почати роботу з формування в учнів допоміжної школи уявлень про рік і місяць доцільно з повідомлення про те, що міри часу пов'язані з рухом планети Земля навколо Сонця, рухом Місяця навколо Землі, обертанням Землі навколо своєї осі. Земля робить оберт навколо Сонця приблизно за 365 днів і 6 годин, тому для зруч­ності рахунку років 3 роки вважають простими, а один - високосним. У високосному році є 366 днів. За час, протягом якого Земля робить оберт навколо Сонця один раз, Місяць обертається навколо Землі 12 разів, тому рік поділяють на 12 проміжків – на 12 місяців.

Розумово відсталі діти засвоюють характерні ознаки кожної пори року, усвідомлюють однаковість їхнього тривання. Для унаоч­нення і закріплення цих знань доцільно на уроці ручної праці вирізати з цупкого паперу круг, поділений на чотири частини, кожна з яких має три частини і виділена у свій колір. Після цього можна запропону­вати дітям практично діяти з еквівалентами, складати ціле (рік) з частин, зберігати потрібну послідовність. Враховуючи це, вчитель пояснює, що кожна пора року триває 3 місяці, а весь рік має 12 місяців. Для розширення уявлень дітей про тривалість року і місяця викорис­товується календар, порівнюють кількість листочків – діб, що їх містить рік та місяць.

В українській мові назви місяців пов'язані з характерними проявами у природі. Ознайомлюючи школярів з назвами кожної пори року, необхідно розкрити їхню етимологію (січень – сніг січе, лютий – лютує мороз, березень – берізка оживає, у неї уявляється сік, квітень – розквітають перші квіти: проліски, травень – зеленіє трава, червень – уявляються червеці, з яких виготовляють червону фарбу, липень – цвіте липа, серпень – раніше серпами жали хліб, вересень – цвіте верес, жовтень – жовкне листя, грудень – грудки замерзлої землі).

Ознайомлення розумово відсталих школярів з тижнем як новою мірою відліку часу відбувається у 2-му класі, хоч пропедевтич­на робота з називання кожного дня проводиться вже з перших днів їхнього перебування в школі. Про тиждень вчитель розповідає як про міру робочого часу – п'ять днів працюємо, два - відпочиваємо. При цьому з’ясовується склад тижня як міри, яка містить у собі 7 днів. Учні засвоюють знання про п'ятиденний робочий день, який впровад­жено у нашій країні.

Для кращого засвоєння назв днів тижня та їхньої послідовності доцільно пояснити походження назви кожного дня: неділя – день не діла, а відпочинку; понеділок - день після неділі (" по неділі"); вівторок – день другий (" второй"); середа – середній день тижня; четвер – четвертий; п'ятниця – п'ятий; субота – від слова " саббат" (" шабаш", що має значення кінець ділу). При поясненні цього необ­хідно поряд з назвами формувати у дітей і порядкове позначення числами кожного дня тижня: понеділок – перший, вівторок - другий і т.д. Для закріплення назв днів тижня і їхньої послідовності доцільно проводити дидактичні ігри " Назви наступний день", " Назви сусідів", " Покажи відповідну цифру" тощо.

Поряд з календарним поняттям про тиждень необхідно дати учням пояснення і побутового значення тижня. У процесі пояснення цього матеріалу доцільно домогтися того, що тиждень закінчується лише тоді, коли проходить 7 діб. Перелічуючи дні тижня з паралель­ним порядковим рахунком, необхідно показати учням, що коли починається відрахунок часу з понеділка, то тиждень закінчується в наступний понеділок, якщо з середи, то, відповідно, тиждень мине в наступну середу.

У 5-му класі розумово відсталим дітям потрібно пояснити і таку міру часу, як століття. Знання про століття формується в учнів поступово, у міру нагромадження знань про історичні події. Читаючи ту чи іншу статтю історичного змісту, вчитель намагається ілюстру­вати її картинками, співвідносити події з тим часом, у який вони відбувалися, вказувати на те, як давно це було, скільки років пройшло відтоді, які події відбулися за наступні роки.

По можливості тривалість часу в 100 років потрібно наповнити конкретними подіями. Вчитель називає дати різних історичних подій, роки життя видатних людей, дати відкриттів, винаходів, а учні співвід­носять ці події з відповідним століттям. Наприклад, у 988 році відбу­лося хрещення Київської Русі - ця подія була в X столітті, з 1941 по 1945 роки була Велика Вітчизняна війна - ця подія відбулася в XX столітті, зараз 2006 рік – це XXI століття тощо. Потім вчитель повідом­ляє, що 100 років - це ще одна міра часу, яку прийнято називати " століття".

Вивчені одиниці вимірювання часу доцільно систематизувати у вигляді таблиці, яка складається самими учнями під безпосереднім керівництвом вчителя.

Таблиця 10.1.