Вивчення мір маси.

Перш ніж розпочати формування цих понять у розумово від­сталих учнів, вчитель повинен сам чітко уявити собі, що таке маса і що таке вага. Дамо визначення: вага – це сила, з якою тіло в полі тяжіння діє на опору. Вага дорівнює добутку маси тіла на приско­рення сили тяжіння. Вага одного і того ж тіла може бути різною залежно від положення тіла на земній поверхні; внаслідок стиснення Землі і обумовленою її рухом центробіжної сили інерції вона дещо (приблизно на 5%) більша на полюсах, аніж на екваторі.

Маса — це одне з важливих фізичних властивостей матерії, міра інертності. За допомогою числового значення маса може бути виражена як співвідношення сили, яка діє на тіло, до викликаного цією силою прискорення тіла.

Формування понять " маса" опирається на розвиток " барич­ного відчуття" (гр. baros - важкість, barys - важкий). Баричні відчуття виникають в результаті тиску предмета на поверхню тіла людини. Не випадково, визначаючи вагу предметів, людина немовби зважує його на долонях своїх рук. Вправи на порівняння мас предметів сприя­ють удосконаленню тактильно-кінестетичного аналізатора. Розвитку баричних відчуттів приділялась значна увага у традиційних системах сенсорного виховання (М. Монтесорі).

Сприймання маси відбувається за допомогою зорового, так­тильного і рухового аналізаторів, між якими встановлюються зв'язки в процесі практичної діяльності школярів з предметами. У 1-му класі розумово відстала дитина розрізняє перш за все контрастні за масою предмети, але при цьому в різних зонах відношень мас по-різному: в так званих " зонах важких предметів" (її умовно складають предмети, маса яких перевищує 150 г) краще, аніж в " зонах легких предметів" (маса яких менша за 150 г).

У розумово відсталих формування баричних відчуттів відбу­вається двома способами:

- шляхом накопичення уявлення про масу в житті, в ігровій діяльності, в побуті, під час виконання режимних моментів, у процесі формування санітарно-гігієнічних навичок та навичок самообслуговування;

- в процесі спеціально організованого навчання та виховання. Цілеспрямоване навчання починається зразу ж після приходу дитини в 1-й клас. Найбільш простим завданням є для розумово відсталих дітей розрізнення двох предметів, які значно різняться між собою за масою. Результати порівняння визначають словами " важче - легше". Виконання завдання відбувається через зважування предметів на долонях рук. Це досить складно для розумово відсталих, оскільки передбачає виконання декількох складних операцій: спочатку потрібно взяти по одному предмету в кожну руку, перевернути долоні доверху. Виконати зважування, імітуючи рухи долонями як вагами. Потім предмети потрібно перемістити з однієї руки в іншу, при цьому їхнє положення може змінюватись декілька разів. Така " перевірка" сприяє більш точному визначенню відношень важкості між двома предметами. На наступному етапі відбувається порівняння трьох предметів за масою, з них один виступає як зразок. Результати співставлення позначаються словами " важче - легше". Раціональний спосіб вирі­шення цієї задачі полягає в тому, що зі зразком потрібно послідовно порівнювати всі предмети і на цій основі визначати, який з них легший, який важчий або чи вони однакові.

Завдяки організації такої роботи розумово відсталі учні вчаться виділяти масу і абстрагувати її. Створюються можливості для упорядкування і групування об'єктів за даною ознакою, що і є наступним етапом в роботі.

Розміщення предметів за їхньою масою у порядку її зростання або зменшення, тобто упорядкування, побудову серіаційного ряду – завдання, яке можна починати вирішувати з розумово відсталими учнями, починаючи з 2-го класу. З цією метою вчитель домотається засвоєння раціонального способу виконання дій: вибір найбільш важ­кого (легкого) предмету при побудові ряду предметів у порядку збільшення (зменшення) їхньої маси. Результати своєї діяльності учні мають позначати словами: важче, легше, найлегше, найважче. Спочат­ку потрібно навчити школярів утворювати ряд з трьох предметів, поступово їхня кількість зростає до п'яти-шести. Необхідно сформу­вати вміння порівнювати один предмет із сусіднім, потім з усіма іншими. Це дозволить перевірити вірність побудови серіаційного ряду. Під час виконання такої роботи учні мають зробити висновки: якщо один з предметів важчий (легший) за інший, а той в свою чергу важчий (легший) за наступний, то перший предмет буде важчий (легший) і за третій; кожен наступний елемент важчий (легший) всіх наступних.

По мірі накопичення досвіду необхідно організувати вправи на знаходження місця предмету з певною масою в упорядкованому за даною ознакою ряді, підбір кожному елементу ряду парного, тобто рівного за масою, групування предметів за масою.

Навчання дітей вмінню розрізняти предмети за масою пов'я­зують з формуванням кількісних уявлень (порахувати, скільки важких (легких) предметів, скільки предметів, маса яких рівна, скільки різних за масою предметів і т.д.).

На уроках математики, ручної праці, у позакласний час вчитель на різноманітних вправах практичного характеру і при вирішенні арифметичних задач закріплює ці уявлення, створюючи різноманітні життєві ситуації.

У цей період важливо показати дітям, що маса предмета не залежить від його розмірів, об'єму, простору, який він займає. Важливо проводити порівняння великих, але легких предметів, з маленькими, але важкими; предметів однакової маси, але різного об'єму.

У 2-му класі використовуються чашкові терези, на яких учні можуть переконатись, що коли на одну чашку терезів покласти важчий предмет, то вона опуститься вниз, в той же час чашка терезів з легшим предметом підніметься вгору.

У 5-му класі школярі вперше знайомляться з мірою маси – кілограмом. Спостереження показують, що п'ятикласники чули про цю міру, знають, маса яких предметів виміряється кілограмами. Але у них не має реального уявлення, точніше відчуття, маси кілограма. Тому коли їх просять назвати продукти харчування, розфасовані по одному кілограму, то поряд з пачкою цукру, пакетами цукрового піску або крупи вони називають батон, булочку, кавун, пакет картоплі масою 3 кг і т.д. На питання " Яка маса буханця хліба? " діти відповідають: " 1 кг, 2 кг тощо".

Знайомство з кілограмом найкраще почати зі створення такої ситуації, де б учні відчули необхідність у єдиній мірі маси. Добре провести аналогію з введенням мір довжини (метра, сантиметра), мір об'єму тощо. На даному і всіх наступних етапах роботи з вивчення мір маси важливим є розвиток м'язових відчуттів учнів, вміння визначати хоча б приблизно масу предметів " на руку". Тому перед зважуванням корисно ставити запитання: " Як ти думаєш, яка маса цього предмета? Перевір себе за допомогою зважування на терезах. Визнач, на скільки ти помилився". При визначенні маси предметів у кілограмах учні знайомляться з наближеним зважуванням.

У 5-му класі школярі вчаться працювати лише з чашковими терезами. На них чітко видно, що маса вантажу порівнюється з мірою маси – кілограмом. Отримані при зважуванні числа записуються. Попередньо вчитель знайомить учнів із записом мір маси при числах. З допомогою терезів формується уявлення про інваріативність маси. Наприклад, з куска глини пропонується виліпити дві однакові за розмірами кулі. їхня рівність підтверджується зважуванням. Потім з однієї з них на очах дітей виліплюється морквина, або кільце і знову ставиться на терези. Рівність чашок вказує дітям на рівність мас. Доцільно декілька разів змінювати форму предметів і, використову­ючи терези, переконуватись у незмінності (інваріативності) мас. Так діти переконуються: перетворення, які змінюють зовнішній вигляд об'єкта залишають незмінною його масу.

У 5-му класі також учні знайомляться з новою мірою маси – грамом. Знову потрібно створити таку життєву ситуацію, у якій би учні відчули необхідність у меншій мірі маси. Вчитель приводить такий приклад: у буфеті кожному з учнів кладуть по 2 шматочки цукру або по 2 чайні ложки цукрового піску в склянку з чаєм. " Знаєте ви, яка маса цього цукру? Скільки цукру потрібно всьому класу на один сніданок? " - запитує вчитель. Учні не можуть відповісти на ці запи­тання, але вони їх зацікавлюють. Стає зрозуміло, що за допомогою гирі в 1 кг не можна визначити масу шматочка цукру, це занадто велика міра. Вчитель знайомить учнів з гирею в 1 г. Багато учнів 5-го класу знають, що існує міра маси – грам. Досвід і спостереження показують, що учні погано уявляють собі цю масу. Наприклад, олівець, яблуко, цукерку, крупинку пшона вони наводять як приклад предме­тів, що мають масу 1 г.

Щоб учні відчули масу в 1 г, їм варто не лише показати, але і дати можливість гирю в 1 г потримати в руці. Лише після цього діти знайомляться з іншими гирьками: 5 г, 10 г, 20 г, 50 г, 100 г, 200 п 500 г. У 5-му класі учні вперше знайомляться з циферблатними терезами. Вчитель приносить у клас терези, показує їхні основні частини: шкалу з поділками і числами, стрілку, чашки. Важливо, щоб учні зрозуміли, що стрілка точно показує масу вантажу. Потім вчитель знайомить учнів із правилами зважування на циферблатних терезах і проводить зважування. Перш ніж перейти до практичних робіт з терезами, виконуваних учнями самостійно, потрібно провести вправи з моделлю терезів.

Співвідношення між кілограмом і грамом учні встановлюють самі: гирю в 1 кг вони врівноважують на терезах з іншими гирями і підраховують, скільки потрібно буде грамів. У такий спосіб учні встановлюють, що 1 кг = 1000 г.

Найбільше труднощів являє засвоєння таких мір маси, як тонна і центнер. Відчути масу таких мір практично неможливо. Вчитель намагається конкретизувати їх, співвідносячи центнер з масою двох мішків картоплі або з масою двох мішків цукру, тонну з масою 20 таких мішків. У цьому випадку корисно піти на екскурсію на товарну станцію (у залежності від місцевих умов).