Знайомство з мірами довжини.

Введення нової діяльності – вимірювання – проводиться по різному. Можна почати цю роботу з пояснення необхідності вимірю­вання в практичній і господарській діяльності людей. При цьому важливо активізувати наявні у дітей уявлення, отримані в процесі спостереження на екскурсіях, прогулянках. Можна створити проб­лемну ситуацію, поставивши школярів в умови, коли вони самостійно дійдуть до висновку про необхідність провести вимірювання (визна­чити, чи достатньо місця під вікнами для того, щоб повісити книжкову полицю; чи достатньо в чайнику чаю для всіх тощо).

З усіма мірами довжини і їхніми співвідношеннями розумово відсталі школярі знайомляться в молодших класах, а їхнє закріплення відбувається протягом усього періоду навчання. Знання мір довжини, вміння знаходити довжину, ширину, висоту і т.д. необхідні учням і в побуті, і при оволодінні професією.

Завдання вивчення мір довжини: 1) сформувати в учнів уявле­ння про те, що величина виміряється однорідною величиною; 2) по­знайомити з лінійними мірами і їхнім співвідношенням; 3) навчити порівнювати лінійні розміри предметів; 4) навчити користуватися вимірювальними інструментами.

Перед початком формування поняття про ширину, довжину предметів учням повідомляється ряд правил:

1) починати вимірювати довжину предметів потрібно з самого початку (правильно визначати початкову точку відліку);

2) зробити відмітку олівцем або крейдою в тому місці, на яке припав кінець мірки;

3) переміщувати мірку потрібно зліва направо при вимірю­ванні довжини предметів і знизу вверх – при вимірюванні ширини або висоти;

4) при переміщенні мірки прикладати її точно на мітку, зроб­лену при попередньому вимірюванні;

5) при переміщенні мірок необхідно не забувати їх рахувати;

6) закінчивши вимірювання необхідно сказати, що вимірю­валось і який результат.

Показування прийомів вимірювання вчителем має бути чітким, зрозумілим, його дії мають постійно перебувати в полі зору школярів. Учні отримують завдання в конкретній формі, при цьому вчитель підкреслює, що потрібно виміряти (що потрібно зробити), як (вказує послідовність дій і вимоги до них) і хто і з ким буде виконувати ту чи іншу операцію (організація роботи).

На перших етапах навчання розумово відсталі учні відчувають труднощі при одночасному виконанні операцій вимірювання і рахунку мірок. Щоб полегшити це, вчителю доцільно ввести фішки-еквіваленти у вигляді будь-яких невеличких предметів, однакових між собою. Відклавши мірку, школяр одночасно відкладає і фішку-еквівалент. Після вимірювання він перераховує ці фішки і визначає, скільки мірок було в тому чи іншому предметі. Завдяки введенню фішок-еквівалентів безперервне уявляється через дискретне, встанов­люється взаємно-однозначна відповідність між мірками і їхніми замінниками. Цей прийом дозволяє розумово відсталим учням усвідомити вимірювання, його результат, незалежно від того, над якими предметами воно виконується. Особливо позитивно цей тип роботи впливає на школярів у тих випадках, коли вони починають засвоювати новий тип вимірювання. Поступово використання фішок-еквівалентів зводиться до мінімуму.

У 1-му класі школярі визначають довжину і ширину спочатку кроками. Вони розтягують мотузку і рахують кількість кроків від початку до її кінця, довжину і ширину класу тощо. Коли діти оволо­діють вмінням вимірювати відстань кроками, вчитель на прикладах показує їм недосконалість міри довжини, яку вони вибрали, тобто кроку. Наприклад, він просить 3-4 учнів виміряти довжину класу і результати вимірювання, тобто кількість кроків, записати на дошці. В усіх вийдуть різні числа. Щоб усі переконалися, що довжина кроку у всіх різна, вчитель відзначає довжину кроку учнів, потім бере смужку паперу, рівну довжині кроку кожного, і показує, що смужки різної довжини, тому і числа різні.

Школярів необхідно підвести до розуміння того, що для кожного об'єкта необхідна якась одна мірка. Використовуючи різно­манітні мірки при вимірюванні одного і того ж об'єкта школярі повинні усвідомити їхню відносність, умовність. З цією ж метою потрібно перетворювати саму мірку в об'єкт для вимірювання.

Починаючи формування вміння використовувати одну мірку при вимірюванні вчитель бере 1 метр, а вже потім розповідає про такі міри довжини, як сантиметр (1-й клас) і дециметр (2-й клас). Перевага такої послідовності полягає в тому, що: 1) в життєвій прак­тиці діти частіше всього спостерігають вимірювання з допомогою метра; 2) метр – основна одиниця вимірювання; 3) метр існує у вигляді окремого еталону (мірки); 4) метр – більш крупніша одиниця вимірю­вання, аніж сантиметр, тому процес вимірювання стає більш очевидним для школярів: вчителю з допомогою метра легше демонструвати, як відкладається мірка, як відбувається процес вимірювання.

Пояснюючи метр як відповідну мірку, вчитель виготовляє його з цупкого паперу, відрізає мотузку відповідної довжини, бере метрову палку тощо. З допомогою цих предметів він просить школярів виконати вимірювання, наприклад, класної кімнати і записати його на дошці. При цьому учні отримують однаковий результат.

Деякі вчителі вимагають від учнів вживання терміну " умовна міра". Потрібно зазначити, що цей термін більше потрібний вчителеві і вимагати його використання розумово відсталими учнями, особливо в молодших класах, не потрібно. Але при цьому доцільно пояснити його учням: " Довжину класної кімнати можна виміряти кроками, мотузочками, нитками різної довжини, але при цьому ми будемо діставати різні числа. Тому в суспільстві використовують умовну міру, яку застосовують при вимірюванні, в даному випадку метр. Ця міра буде умовною, тому що люди домовились її використовувати в таких випадках. Крім цієї міри є й інші, які ми будемо вивчати пізніше і які також є умовними при вимірюванні інших предметів, явищ, речовин". На перших етапах знайомства з величинами умовна міра повинна вміщатись в об'єкті, який ми вимірюємо, невелику кількість разів і при цьому бути цілою.

Знаючи типові помилки, які виникають в дітей при вимірю­ванні, вчитель повинен постійно контролювати їхню діяльність. У деяких випадках тим школярам, які вже оволоділи навичками вимі­рювання, можна дозволяти контролювати цей процес в інших учнів, при цьому слідкуючи за тим, щоб учні не зловживали наданою їм владою. В деяких випадках доцільно використовувати прийом чітко визначених і видних помилкових вимірювань з тим, щоб попередити подібні помилки у школярів. Після такої помилкової демонстрації вимірювання вчитель ставить запитання: " Хто помітив, яку я допустив помилку? Як її виправити? Як потрібно правильно вимірювати? ", вимагає розповісти, як виконувалось завдання, допомагає учням усвідомили сутність своєї діяльності. Потрібно прагнути від школярів розуміння того, що вимірюється не сам предмет, а його конкретні властивості (довжина, ширина, висота), в результаті чого отримуємо кількісну характеристику його величини.

По мірі накопичення досвіду вимірювань учень може вико­нувати завдання самостійно і при цьому контроль з боку вчителя знімається поступово з самого процесу вимірювання і переноситься на його результат. При цьому вчитель вимагає точності, акуратності, уважності в процесі роботи.

Під час формування навичок вимірювання використовується як індивідуальна, так і колективна форми роботи. Вони залежать від ступеня сформованості навичок вимірювання. Після того, як в школярів сформувались певні вимірювальні навички виконання одного завдання, доцільно доручати декільком учням: " Петро і Сашко разом будуть вимірювати довжину і ширину класної кімнати". Спільна діяльність дисциплінує школярів, привчає узгоджувати свої дії, надавати один одному допомогу.

При організації вимірювання необхідно вчити дітей приблиз­но визначати величину предмета. Перед виміром того чи іншого предмета вони повинні визначити його розміри на око, а потім виміряти за допомогою метра, еталон якого постійно має знаходитись У класі. Учні, порівнюючи на око вимірюваний предмет з метром, розвивають свій окомір. Також у 1-му класі школярі вчаться відмірювати певну довжину (" Відміряй 1 м, 3 м, 5 м мотузки"). Вчитель також знайомить учнів із записом чисел, отриманих при вимірах (1 м, 3 м і т.д.). Вже на цьому етапі вони отримують перше уявлення про приблизне вимірювання. Вчитель знайомить школярів з правилом: якщо при вимірюванні отримуємо залишок небагато більше метра, то він відкидається; якщо ж залишок складає майже метр, то він приймається за цілий метр.

Вимірювання не має бути самоціллю. Його обов'язково потрібно пов'язувати з якою-небудь життєвою ситуацією, з грою (наприклад, з грою " Магазин"), з практичною діяльністю на уроках ручної праці, малювання, фізичного виховання, ритміки, в процесі виконання режимних моментів, у позаурочний час на екскурсіях, прогулянках тощо. Самостійна робота з вимірювання завжди має бути підкріплена спостереженням за вимірювальними діями інших людей, старшокласників, дорослих. Такі спостереження проводяться поступово, в процесі всього періоду навчання вимірюванню.

Більш детально з метром як мірою довжини, яка містить у собі 100 сантиметрів школярі знайомляться в 3-4-му класах. Пояснення метра в цьому випадку доцільно організувати з викорис­танням наочності. Вчитель приносить в клас полоску паперу довжиною 100см, по середині якої проведена пряма лінія. З учнями організовується практична робота з нанесення поділок (точок) в сантиметрах. Кожна десята поділка виділяється кольоровими олівця­ми і позначається відповідними цифрами. Після цього вчитель пояснює, що відрізок довжиною 100см (10 дм) називається метром.

Маючи моделі метра вчитель може розпочати роботу по засвоєнню шкали. Для цього він пропонує школярам відповісти на запитання: " Скільки сантиметрів в 1 метрі? Скільки дециметрів в 1 метрі? Покажіть початок і кінець першого дециметра; початок і кінець шостого дециметра? Що більше: метр чи дециметр? Метр чи сантиметр? " Учні виконують запис: