Особливості кваліфікації злочинів у зарубіжній доктрині

Існують труднощі щодо розуміння складу злочину безпосередньо в порівняльно-правовому аспекті. В юридичній літературі зауважується, що Україна, яка раніше була представлена “соціалістичною” правовою сім’єю, сьогодні трансформувалася (стала орієнтуватися) у романо-германську правову сім’ю [18, с. 685; 24, с. 20]. При цьому ніхто не враховує, що вагомими репрезентантами саме романо-германської правової сім’ї є, зокрема, Франція та ФРН. Однак, порівняно з Україною, кримінальному законодавству тієї ж Франції не відоме поняття “склад злочину”, але воно знає три елементи злочину: 1) легальний (діяння закріплене у законі); 2) матеріальний (об’єктивні ознаки злочинного діяння); 3) моральний (суб’єктивні ознаки злочинного діяння). Не вживається термін “склад злочину” й у кримінальному законодавстві та доктрині ФРН, а замість цього там йдеться про “склад діяння” (§ 13 КК ФРН), що також може перекладатися як “склад закону” [26, с. 385]. Більше того, у багатьох державах-репрезентантах романо-германської (а так само й англо-американської) правової сім’ї термін “злочин” вживається при характеристиці лише одного з різновидів злочинного (кримінально караного) діяння, оскільки КК цих країн поряд зі злочином розрізняють й інші злочинні діяння (приміром, у Франції – проступки та порушення, а у ФРН – проступки). Отже, очевидно, що за такої ситуації важко дискутувати, що ж є складом злочину у Франції чи Німеччині та які його елементи й ознаки.

У кримінальному праві держав англо-американської правової сім’ї (зокрема, в Англії та США) також не йдеться про склад злочину; замість нього доктрина та судова практика виокремлюють два елементи злочину – “actus reus” (характеризує об’єктивну сторону злочину) та “mens rea” (характеризує суб’єктивну сторону злочину), які мають поєднуватися, утворювати одне ціле, “іти в парі”, інакше не буде підстав притягнути особи до кримінальної відповідальності та призначити їй відповідне покарання [34, с. 38; 35, с. 167]. При цьому “аctus reus” – це вчинене особою протиправне вольове діяння (дія чи бездіяльність), яке часто позначається терміном “поведінка” (“conduct”); щодо причинності зауважимо, що сторона обвинувачення має довести, що дії особи були закономірною та безпосередньою причиною небезпечних наслідків. “Мens rea” (у перекладі – “винний дух”, “злий розум”, “заборонений умонастрій”) – це кримінальний намір, стан психіки, що відбиває винність особи. У деяких випадах англо-американська доктрина кримінального права зазначає окремий третій елемент злочину – заподіяння шкоди, що у свою чергу вимагає доказування причинного зв’язку в діянні винної особи (поряд з цим, вчення про “суб’єкт злочину”, “осудність”, “неосудність” та деякі інші важливі кримінально-правові категорії мають самостійне значення та прямо не стосуються вчення про два елементи злочину – “actus reus” і “mens rea”). Натомість в Австралії елементами злочину є дещо інші його складові – фізичні елементи та елементи вини (ст. 3.1, розд. 3, ч. 2.2 (“Елементи злочину”) КК Австралії 1995 р.) [2, с. 50]. Отже, кримінальне право державах англо-американської правової сім’ї також оминає питання “складу злочину”, надаючи перевагу розробці конструктивних елементів самого злочину.

Невирішеним залишається це питання й у кримінальному праві держав інших правових сімей (зокрема, у державах-репрезентантах правової сім’ї Далекого Сходу чи мусульманської правової сім’ї). Так, у кримінальному праві Японії елементи складу злочину розуміються як “елементи умов складу злочину” (“косей йокан йосо”) [26, с. 450]. Якщо аналізувати кримінальне право сусідніх із Україною держав (наприклад, Російської Федерації чи Республіки Білорусь), то і там можна знайти суттєві відмінності щодо законодавчих і доктринальних поглядів на проблему складу злочину. Так, якщо згідно з КК Російської Федерації (ст. 8), так само як і у КК України, підставою кримінальної відповідальності є все ж таки склад злочину, то за КК Республіки Білорусь – не склад злочину, а власне злочин як винне заборонене КК діяння у вигляді: 1) закінченого злочину; 2) готування до вчинення злочину; 3) замаху на вчинення злочину; 4) співучасті у вчиненні злочину (ст. 10) [31, с. 14]. Таким чином, білоруський законодавець категорично відмовився від терміна “склад злочину”, що не зовсім вписується у законодавчі традиції та ментальність юристів пострадянських держав.

Проте навіть при принципово однаковому підході українського та російського законодавця щодо проблеми складу злочину існує чимало відмінностей у елементах та ознаках цієї кримінально-правової категорії в кожній окремій державі. Наприклад, визначення видів вини сформульовано в кримінальному законодавстві України та Російської Федерації зовсім по-різному, зокрема: КК України акцентує увагу на суспільно небезпечному характері діяння при визначенні видів умислу, а КК Російської Федерації – на суспільній небезпеці самих дій; КК України оперує поняттям “непрямий умисел” і “злочинна самовпевненість”, а КК Російської Федерації – “побічний умисел” і “легковажність”; КК України не визначає поняття “невинне спричинення шкоди (казусу)”, а КК Російської Федерації – це робить тощо. У цьому зв’язку навряд чи деякі вітчизняні й зарубіжні психологи погодяться з юристами, що у законі мають бути визначені ті елементи та ознаки складу злочину, що характеризують психологічний (суб’єктивний) бік діяння. При більш поглибленому порівнянні щодо інших елементів і ознак складу злочину (елементів злочину) різниця між ними в межах навіть однієї правової сім’ї може бути ще більш відчутною. Так, якщо суб’єктом складу злочину в Україні та Російській Федерації може бути тільки фізична особа, то у Франції – як фізична, так і юридична особи тощо (і це при тому, що всі три держави – Україна, Російська Федерація та Франція – належать до репрезентантів романо-германської правової сім’ї). [1, с. 101]