Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дисконтування є методом оцінювання інвестицій, який базується на дисконтній арифметиці і допомагає визначити, чи даватимуть ці інвестиції необхідний дохід.






Метод чистої приведеної вартості

Чиста приведена (дисконтована) вартість проекту (MetPresentValue, NPV) - різниця між величиною грошових потоків, які надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятою ставкою прибутковості (г), і сумою інвестицій(Р0У-

де МРУ - чиста вартість грошових коштів, грн;

ЧДі - чистий грошовий дохід і-го року, грн;

п - кількість періодів експлуатації проекту, років;

Р0 - первинні вкладення на реалізацію інвестиційного проекту, грн.

Ставка прибутковості може залишатися стабільною протягом усього інвестиційного періоду, а може змінюватися в кожному періоді.

 

49.ЯКІ ОСНОВНІ ТИПИ ПРОБЛЕМ ІСНУЮТЬ У ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Проблемою звичайно називають ситуацію, що характеризується таким розходженням між необхідним (бажаним) і існуючим станом керованої системи, що перешкоджає її нормальному функціонуванню, розвитку і досягненню мети.

Багато спеціалістів бачать різницю між системним аналізом і методом дослідження операцій в тому, що він містить елементи, властиві не тільки строгим якісним методам прийняття рішень, але й інтуїтивний підхід, що цілком залежить від мистецтва дослідника.

Типи проблем і основні методи їх вирішення

Клас проблем Характеристики проблем Методи вирішення проблем і завдань
1 Добре структуровані проблеми Залежності між елементами, ознаками і характеристиками можуть бути виражені в числах чи символах, що приводять до кількісних оцінок Методи математичного моделювання (класичні методи), ланцюгове моделювання, лінійне, нелінійне та інші види математичного програмування, теорія масового обслуговування
2 Неструктуровані проблеми Істотні залежності, характеристики і ресурси описані якісно, кількісні залежності між ними чи невідомі, чи виявити дуже складно Інтуїтивні методи вирішення завдань (експертиза, «мозковий штурм», методи журі, комісії і т.д.), метод побудови сценаріїв, евристичні методи
3 Слабко структуровані проблеми (змішані проблеми) Містять в собі якісні елементи і кількісні показники, причому категорії якісного змісту мають тенденцію домінувати Системний аналіз, теорія ігор, аналіз теорії корисності, евристичне моделювання (програмування)

50.СИТУАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ В ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Ситуаційний аналіз - це комплексні технології підготовки, ухвалення і реалізації управлінського рішення, в основі яких лежить аналіз окремо взятої управлінської ситуації.

Ситуаційний аналіз припускає, що в діяльності організацій, особливо спорідненого профілю, є багато спільного. Водночас кожна ситуація індивідуальна, й управлінське рішення необхідно приймати в тій конкретній ситуації, яка склалася для об'єкта управління в певний момент.

Теоретично існують чотири типи ситуацій, які зумовлюють певні моделі і методи, які використовуються для обґрунтування та прийняття управлінських рішень (у тому числі і на мікрорівні): в умовах визначеності, ризику, невизначеності, конфлікту.

1.Аналіз і прийняття управлінських рішень в умовах визначеності У даному випадку аналітик повинен вибрати (чи рекомендувати до вибору) один з двох можливих варіантів. Послідовність дій тут очевидна: • визначається критерій, за яким буде здійснюватися добір; • методом „прямого рахунку” обчислюються значення критерію для порівнюваних варіантів; • варіант з кращим значенням критерію рекомендується до добору.

2.Аналіз і прийняття управлінських рішень в умовах ризику Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику користуються правилом Бейеса (критерієм математичного чекання), критеріями Бернуллі, Лапласа та ін.

3. Аналіз і прийняття управлінських рішень в умовах невизначеності Задача прийняття рішення (ЗПР) за умов невизначеності полягає у виборі оптимальної стратегії, успіх реалізації якої залежить також від деяких невизначених факторів, що не підвладні ОПР й невідомі в момент прийняття рішення

4.Аналіз і прийняття управлінських рішень в умовах конфлікту Це найбільш складний і мало розроблений з практичної точки зору аналіз. Подібні ситуації розглядаються в теорії ігор. Ці ситуації намагаються звести до ситуацій ризику чи невизначеності або використовують для прийняття рішень неформалізовані методи.

51.У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ ОПТИМІЗАЦІЙНИХ РІШЕНЬ?

Оптимізація є найважливішим етапом технології ви­роблення раціональних управлінських рішень.

Оптимізація управлінських рішень — вибір найефективнішого варі­анта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив.

Функцію оптимізації управлінських рішень можна відобразити такою формулою:

у = f (х1 х2, х3,... хп),

де у — параметр, за яким проводиться оптимізація; х1, х2, х3,... хп — варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт то­що, а варіанти рішень хп визначаються ресурсами, тру­довим потенціалом, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займа­ється спеціальний напрям «наука управління» («наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «наука про системи», «дослідження операцій» та ін.), що сформу­валася в Англії під час Другої світової війни через необ­хідність виконання конкретних військових завдань. Ак­тивно розвивається він у США, Японії, Німеччині, Укра­їні, Росії та інших країнах. Здебільшого використовують його з метою розв'язання таких завдань: регулювання транспортних потоків у містах; оптимізація графіка руху літаків в аеропортах; управління запасами на підприємствах, в органі­заціях; розроблення нових видів продукції; розподіл витрат на рекламу різних видів продукції; оптимізація чисельності допоміжного персоналу в структурі управління; планування матеріального забезпечення та поста­чання; розподіл обладнання для різних видів виробництва; розподіл трудових ресурсів; розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо); оптимізація обсягів виробництва та послуг; оптимізація діяльності на різних сегментах ринку. Наука управління.

 

52. ЯКІ ЗАВДАННЯ НАЗИВАЮТЬ БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНИМИ

Під багатокритеріальної завданням часто розуміють не власне вербальне опис завдання, а її модель, а саме: «багатокритеріальна задача - математична модель прийняття оптимального рішення за кількома критеріями. Ці критерії можуть відображати оцінки різних якостей об'єкта або процесу, з приводу яких приймається рішення». де D - безліч допустимих рішень. F (x) - векторна функція векторного аргументу x, яку можна представити як F (x) = {f1 (x), f2 (x),..., fk (x)}, де f1 (x), f2 (x),..., fk (x) - скалярні функції векторного аргументу x, кожна з яких є математичним виразом одного критерію оптимальності.

Завдання багатокритеріальної оптимізації виникають у тих випадках, коли є кілька цілей, які не можуть бути відображені одним критерієм (наприклад, вартість і надійність). Потрібно знайти точку області допустимих рішень, яка мінімізує або максимізує всі такі критерії. Якщо в подібного роду завданнях йдеться не про різнорідних критеріях деякої системи, а про зіставлення однорідних критеріїв різних її підсистем (наприклад, галузі, групи населення і т.п.), то ці завдання називаються завданнями векторної оптимізації.

Відомий ряд методів вирішення задач багатокритеріальної оптимізації: - оптимізація одного визнаного найбільш важливим критерію, інші критерії при цьому відіграють роль додаткових обмежень; -впорядкування заданої множини критеріїв і послідовна оптимізація по кожному з них (цей підхід розглянутий нижче на прикладі методу послідовних поступок); - зведення багатьох критеріїв до одного введенням експертних вагових коефіцієнтів для кожного з критеріїв таким чином, що більш важливий критерій отримує більш високий вагу.

53. ЯКІ ВИ ЗНАЄТЕ ПРАКТИЧНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ?

Багатокритеріальна оптимізація – це процес одночасної оптимізації двох або більше конфліктуючих цільових функцій в заданій області визначення.

Можна запропонувати наступну структуру існуючих на сьогодні процедур вирішення задач багатокритеріальної оптимізації: 1) по методу використання інформації; 2) Апріорні; 3) Апостеріорні; 4) Адаптивні 5) По методу прийняття рішення та ін.

Під адаптацією розуміється " процес накопичення і використання інформації в системі, спрямований на досягнення певного, зазвичай оптимального в деякому розумінні стану або поведінки системи при початковій невизначеності або змінюються зовнішніх умовах. З наведеного вище визначення в результаті аналізу можна сформулювати деякі загальні принципи адаптації: адаптація являє, як правило, безперервний динамічний керований випадковий процес; в процесі адаптації управління процесом має бути оптимальним з якого — або одному або декільком критеріям (показниками).

У процесі адаптації (адаптивного управління) можуть змінюватися: параметри, структура системи, алгоритм функціонування, управляючі дії тощо. Як відомо, процес оптимального проектування може інтерпретуватися у вигляді задачі оптимального управління. Тому до нього можуть бути повністю застосовані як загальні принципи, так і методи адаптації. При цьому адаптація тут може розглядатися з двох точок зору: по-перше, в ході проектування відбувається безперервне надходження і накопичення знань про умови застосування майбутнього об'єкта, нових даних про матеріали, їхню поведінку при діючих навантаженнях тощо, які повинні враховуватися при прийнятті оптимальних рішень; по-друге, деякі вироби після їх створення працюють в найрізноманітніших і невизначених умовах, що вимагає, в свою чергу, від конструктора забезпечення максимальної пристосовності машини до мінливих умов.

54. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТЬ ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ ЗА БАЛАМИ (РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА)?

Рейтинг управління є незалежною оцінкою рейтингового агентства щодо існуючої системи корпоративного управління компанії, її відповідності інтересам фінансово-зацікавлених осіб, передусім, її власників.

У ролі комплексного показника передбачено розрахунок рейтингової оцінки. Рейтинг (оцінка, віднесення до класу, розряду, категорії) - це оцінка позиції аналізованого об'єкта за шкалою показників.

Методика рейтингової оцінки полягає у порівнянні системи показників, які характеризують фінансово-економічний стан підприємства, з умовним еталонним підприємством, що має найкращі результати за всіма порівнюваними показниками.

Методологія визначення рейтингуґрунтується на таких основних принципах: 1) якість і чесність рейтингового процесу; 2) незалежність рейтингового агентства й запобігання виникнення конфліктів інтересів; 3) відповідальність рейтингового агентства перед інвесторами й емітентами.

Оцінка рівня корпоративного управління здійснюється шляхом дослідження окремих складових системи корпоративного управління, які розглядаються рейтинговим агентством під час рейтингового процесу. До них віднесено: структуру власності компанії, права власників та інших зацікавлених осіб, механізми управління й контролю, рівень розкриття інформації, аудит.

Методика рейтингової оцінки підприємства включає такі етапи: 1) збір і обробка аналітичної інформації за звітний період; 2) вибір і обґрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки; 3) розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки; 4) класифікація і ранжування підприємств за рейтингом.

Рейтингова оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства може проводитися на основі використання матричних моделей, за допомогою яких можна отримати єдиний інтегральний показник.

 

55. ЯКА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ?

Під моделюванням розуміють процес побудови, визначення, вивчення та використання моделей. Воно включає побудову абстракцій, аналізу конструювання наукових гіпотез.

Моделювання є загальнонаукових методом пізнання об’єктивної реальності, заснований на вивченні моделей, які відтворюють реальність. Він базується на теорії подібності.

Модель – матеріальний об’єкт, який у процесі дослідження змінює об’єкт-оригінал так, що його детальне вивчення дає нові знання про об’єкт-оригінал. Усі методи прийняття рішень базуються на моделях. Моделі – це наукові інструменти.

Математичне моделювання – метод дослідження, що заснований на аналогії процесів і явищ різних за своєю природою.

Матем.моделі поділяються на: 1) функціональні; 2) структурні.

Осн. мета функціональних – пізнання сутності об’єкта через найважливіші прояви цієї сутності: діяльність, функціонування, поведінка.

Структурні методи відображають внутрішню організаці. Об’єкта, його складові частини, внутрішні параметри, їх взаємозв’язок з «входом» і»виходом» тощо.

Групи моделей: 1) Дескриптивні – застосовуються для оцінки фін.стану п-ства (побудова звітних балансів, представлення фін.звітів, аналіз звітності системи); 2) Предикативні – носять передбачуваний, прогностичний характер і використовуються для прогнозування доходів п-ства; 3) Нормативні – дозволяють порівняти фактичні результати діяльності п-ства з очікуваними, що розраховані з бюджетом.

Основні підходи до побудови моделей: синтез структури системи, організаційні зміни, ситуаційний вибір моделей управління, раціоналізація технології організаційних і фін.процесів.

Процес моделювання включає 3 елементи: суб’єкт, об’єкт, модель опосередкування відносно пізнавального суб’єкта.

56. ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКОГО МЕТОДУ ВИРІШУЮТЬСЯ ПРОБЛЕМИ БЕЗЗБИТКОВОСТІ?

Беззбитковість – це такий стан діяльності п-свта за зв.період, протягом якого п-ство не отримує прибутку для власного використання, а тільки отриманими доходами від реалізації продукції покриває понесені витрати на в-цтво.

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка використовується для аналізу співвідношення між обсягом продажу та прибутковості.

А.беззбитковості в-цтва застосовується управлінцями для обґрунтування доцільності прийняття упр.рішень у поточній діяльності підготовки інноваційниї проектів та оцінки цих проектів.

Результати аналізу «витрати – обсяг – прибуток» є підставою для обґрунтування вибору упр.рішень, щодо асортиментної та маркетингової політики, технології в-цтва для мінімізації витрат та максимізації прибутку.

Економічна модель беззбитковості базується на розумінні обсягу сутності витрат в короткостроковому періоді. Така модель беззбитковості припускає наявність 2 точок критичного обсягу продажу, тобто 2 рівнів беззбитковості, а саме такого обсягу продажу за якого сукупний дохід = сукупним витратам.

Основне припущення бухгалтерської моделі беззбитковості в-цтва полягає в тому, що середні змінні витрати і ціна продажу не залежать від обсягу в-цтва, тобто лишається не змінною. Сукупний дохід та витрати мають лінійний характер, отже, існує тільки 1 точка беззбитковості, а зона прибутку зростає зі збільшенням обсягів в-цтва.

При прийнятті рішень на підставі А.беззбитковості необхідно враховувати наступні припущення: 1) Аналізується тільки критичний діапазон обсягів в-цтва; 2) витрати можна точно поділити на постійні та змінні; 3) Сукупні витрати та дохід є лінійними функціями обсягу в-цтва; 4) Всі інші показники лишаються постійними.

Аналіз взаємозв’язку В-О-П здійснюється в наступній послідовності: 1) Збір, підготовка і аналітична обробка вихідної і-ції відповідно до умов аналізу; 2) Розрахунок умовно постійних та змінних витрат рівня беззбитковості та зони безпеки; 3) Аналітичне обґрунтування обсягу реалізації необхідного для забезпечення запланованої суми прибутку.

Аналіз взаємозв’язку В-О-П може бути здійснений за допомогою графіків беззбитковості та маржинального доходу.

Фактори, які впливають на рівень беззбитковості в-цтва: 1) ціна одиниці вибору; 2) постійні витрати; 3) обсяг в-цтва продукції; 4) ціна на продукцію; 5) рівень змінних витрат в одиниці реалізації продукції.

 

57.ЯКІ ОСНОВНІ МОДЕЛІ АНАЛІЗУ ВИГІД І ВИТРАТ ВАМ ВІДОМІ?

Аналіз вигід і витрат є просто раціональним методом прийняття рішень. Сутність аналізу полягає в ясності розуміння аналітиком варіантів вибору.

Способи, що утворюють модель для проведення аналізу вигід і витрат, різноманітні: • виявлення альтернатив; • визначення альтернатив у такий спосіб, який дає можливість для коректного порівняння; • коригування у ситуації, коли витрати і вигоди припадають на різні проміжки часу; • підрахунки грошової вартості речей, які звичайно не мають оцінки вартості в грошових одиницях; • з'ясування невизначеності у даних, а також представлення витрат і вигід у підсумковому комплексному форматі, яким можна керуватись при ухваленні рішень.

Відмінною рисою, яка відрізняє аналіз вигід і витрат від аналізу ефективності витрат, є те, що в аналізі вигід і витрат робиться спроба підійти якомога ближче до їх кількісного вимірювання у вартісному вигляді.

Показники, що використовуються при оцінці моделей вигод і витрат без урахування вартості грошей у часі: 1) Період окупності – це очікуваний період відшкодування первісних вкладень з чистих надходжень (де чисті надходження являють собою грошові надходження за винятком витрат). 2) Проста норма прибутку. Критерій показує, яка частина інвестиційних витрат відшкодовується у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування.

Показники, що використовуються при оцінці моделей вигод і витрат з урахування вартості грошей у часі: 1) Індекс прибутковості, 2) Внутрішня норма рентабельності.

58. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ? ЯКІ ЗАВДАННЯ І ПРОБЛЕМИ МОЖНА ВИРІШУВАТИ ЗА ЙОГО ДОПОМОГОЮ?

За Квейтом системний аналіз – це дослідження, яке допомагає тому, хто приймає рішення обрати напрям дій шляхом вивчення своїх власних цілей, порівняння затрат ефективності та ступеня ризику, пов’язаних із здійсненням альтернатив політиків та стратегії необхідних для досягнення поставлених цілей.

Системний аналіз – це методологія дослідження системи з метою визначення найбільш ефективних методів управління нею. При цьому під системою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів, що змінюються в часі.

Основні завдання сист.аналізу: підвищення ефективності виробництва, впровадження в практичній діяльності управлінських рішень, що групуються на наступних підходах: 1) розгляд всіх процесів і явищ у виробничій діяльності, як взаємопов’язаних та взаємообслуговуючих, які утворюють в сукупності єдину систему; 2) виявлення характеру таких взаємозв’язків в середині п-ства; 3) виділення емерджентних властивостей системи, таких, які властиві кожному окремому елементу; 4) встановлення ієрархічної взаємодії системи; 5) чітке формування цілей, які ставляться в процесі управління.

Правила проведення сист.аналізу: 1) всебічне врахування всіх елементів аналізу; 2) розробка і введення в дію функціональної системи; 3) необхідно постійно порівнювати ціль із задачею підвищення ефективності виробництва в масштабі всієї економіки д-ви; 4) виважений вибі

р критерії ефективності роботи критерію п-ства на основі загальних цілей; 5) організація дії управлінського персоналу.

Принципи сист.аналізу: 1) обмеженість; 2) генетична відзначеність; 3) історичність; 4) відповідність.

Особливостями сист.аналізу при вирішенні проблем управління є: 1) глибоке вивчення всіх аспектів управління; 2) діагностичний підхід, сутність якого полягає у виявленні найбільш чуттєвих точок, що визначають розвиток системи та потребують першочергового аналізу; 3) використання ЕММ; 4) використання досліду та інтуїції аналітика поряд з ЕММ та ЕОМ.

Прийоми та методи сист.аналізу: декомпозиція системи; діагностика; статистичні методи дослідження; метод перехресних порівнянь; евристичні; експертної оцінки, ЕММ та ін..

 

59. ЯКІ ОСНОВНІ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ ВИ ЗНАЄТЕ?

Для управління матеріальними запасами застосовують моделі: 1. модель оптимальної партії замовлення; 2. модель АВС; 3. модель планування матеріальних потреб; 4. модель «філософії» своєчасності.

1.модель оптимальної партії замовлення – витрати змін пропорції. Етапи та групи витрат: витрати з зберіганням; оформлення замовлення; витрати пов’язані з недостатності запасів. Витрати з зберіганням – цезбільшення пропорції середнього розміру запасів. Якщо запаси витрачаються рівномірно, то: С=А/N/2.Витрати на виконання замовлень – є постійними і не залежать від розміру партій замовлення: В=Р*N. Загальні витрати на створення і зберігання запасів розраховуються: ЗВ=С*З+Р*N. Основним питанням управління запасами є визначення вартості 1 замовлення, строку і обсягу закупівлі матеріальних ресурсів. На основі економічного розміру замовлення визначають показники: кількість замовлень та інтервал між 2 замовленнями. Для цього створюються страхові запаси, на які збільшується економічний розмір замовлення.

2.Модель АВС – Залежно від грошових витрат матеріальні запаси поділяються на 3 класи. Найбільш дорогі запаси витрати на яких 80% - «А», 15% - «В», 5% - «С». Основне завдання розподілу визначати запаси більшої вартості, щоб приділити більше уваги. Встановлюється контроль за регулюванням запасів. За запасами класу «В» визначають економічні розміри замовлення. Змінні витрати розглядаються 1 раз на квартал. За запасами класу «С» розрахунок не проводиться, а поставки проводяться 1-2 рази в рік.

3.Модель планування матеріальних потреб – використовуються більш складні математичні моделі, такі як: обсяг торговельних угод, витрати на замовлення ресурсів і їх зберігання.

4.Модель «філософії» своєчасності – засноване на окремих положеннях попередніх моделей і передбачає купівлю запасів з умовою про їх постійне здійснення відповідно до потреб використання.

 

60. У ЧОМУ РІЗНИЦЯ МІЖ СИСТЕМНИМ АНАЛІЗОМ І СИСТЕМНИМ ПІДХОДОМ?

Системний підхід - Система створюється послідовним цілеспрямованим переходом від загального до часткового. Синтез підпорядковується висунутій меті, а досліджуваний об'єкт повністю виділяється з навколишнього середовища. Співвідношення між системою та навколишнім середовищем можуть бути різними залежно від мети дослідження й рівня, на якому знаходиться спостерігач. Відповідно, по-різному можуть відокремлюватися об'єкти дослідження (системи) з навколишнього середовища. При цьому до системи потрапляє різний Ha6ip елементів, інші складові загального комплексу залишаються за п межами, утворюючи навколишнє середовище. Системний підхід спрямовує дослідника на розкриття цілісності аналізованого об'єкта й виявлення всіх його зв'язків. Системний підхід дає можливість створити своєрідний стандарт (універсальний механізм), що організовує всі якості проблеми в необхідний для п вирішення порядок. Така універсальна методологія аналізу та синтезу систем, іменована системним аналізом, є можливою й правомірною тому, що відбиває фактичні стани реального світу й відповідає принципу системності, який стверджує, що реальність існує тільки у формі систем. При цьому всі системи, проблеми й рішення в певному розумінні є однаковими.

При збільшені обсягів виробництва, комплексі взаємодії всіх аспектів діяльності господарюючого суб’єкта для управління необхідно комплексне дослідження управління проблем, що виникають за умови якщо господарська діяльність розглядається як система, саме це є системним аналізом. Він є особливістю для розгляду складної проблеми вибору в умовах невизначеності, є найбільш конструктивним з прикладних напрямків системи дослідження який орієнтує управлінця на облік певних закономірностей, функціонування та розвитку складної системи і на розробку методики організаційного процесу прийняття рішень. Системний аналіз – методологічне дослідження системи з метою визначення найбільш ефективних методів управління нею, при цьому під системою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів, що змінюються в часі. Основне завдання: підвищення ефективності виробництва, впровадження в практичну діяльність управлінського рішення.

61. У ЯКИХ ВИПАДКАХ ДОЦІЛЬНО ЗАСТОСОВУВАТИ ЕВРИСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ?

Евристика – сукупність прийомів дослідження, методика ставлення питань і їх рішення; метод навчання за допомогою навідних питань, а також теорія такої методики.

Евристичне програмування – методи вирішення завдань, що спираються на досвід прийняття рішень. Стосовно завдань управління евристичне програмування (евристичні методи) реалізується таким чином:

1. використання інтуїтивного методу – метод розв'язання може витікати з практики минулих дій, яка себе виправдала в більшості випадків;

2. завданням експертного варіанта – завдання уп­равління полегшується, якщо спеціаліст пропонує опорний варіант вирішення завдання; поблизу нього можна перевірити зміну критерію ефективності при варіюванні окремих параметрів;

3. заміною одного завдання іншим – в цьому випадку модель не буде чітко відтворювати суть ситуації, що розгля­дається, але для вироблення рішення можна використати алго­ритм вирішення вибраного завдання;

4. звуженням галузі дослідження – пошук оптимально­го варіанта може спроститися, якщо ввести додаткові обмежу­вальні умови.

Евристичні методи прийняття рішення - це система принципів і правил, які задають найбільш імовірнісні стратегії і тактики діяльності людини, яка приймає рішення, стимулюючі її інтуїтивне мислення в процесі рішення, генерування нових ідей і на цій основі рішення певного класу творчих завдань, що істотно підвищують ефективність.

62. У ЧОМУ СУТНІСТЬ ПІДХОДУ БЕЙЄСА ДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ?

Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику користуються правилом Байєса (критерій математичного сподівання), критерієм середнього значення і стандартного відхилення, критеріями Бернуллі, Лапласа, Гурвіца. Якщо критерії свідчать про те, що необхідно прийняти одне й те саме рішення, то це підтверджує його оптимальність. У випадку вказівки на різні рішення пріоритет варто віддати тому з них, у якого більше математичне сподівання. У ситуації ризику він є основним. Характеристика критерія обґрунтування ГР в умовах ризику, ПравилоБайєса (критерій математичного сподівання) Ґрунтується на припущенні, що відомі ймовірності настання можливих станів зовнішнього середовища.

Обов’язкова вимога — Вона означає, що використано всі можливі стани природи, і інших бути не може. Критерієм вибору служить значення математичного сподівання альтернативи j. Відповідно до правила Байєса оптимальною вважається альтернатива з більшим значенням математичного сподівання, ніж в інших альтернативах. Критерій середнього значення і стандартного відхилення. Для оцінки розсіювання значень критерію (обраного параметра) щодо його середнього прогнозованого значення математичного сподівання доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія — стандартне відхилення результатів (вартості капіталу) як ступеня ризику в критерії прийняття рішень.

Чим вище стандартне відхилення, тим більший ризик. Для запобігання ризику особа, що приймає рішення, вибирає з двох альтернатив з однаковими математичними сподіваннями альтернативу з найменшим стандартним відхиленням (дисперсією)

63. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ ТЕОРІЇ МАСОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ (ТМО)? ЯКІ ЗАВДАННЯ ВИРОБНИЦТВА МОЖНА ВИРІШУВАТИ ЗА ДОПОМОГОЮ ТМО?

Теорія масового обслуговування – теорія, яка вивчає статистичні закономірності в масових операціях, що складаються з великого числа однорідних елементарних операцій. До них, зокрема належать: складання однотипних деталей на конвеєрі, видача інструментів, ремонт верстатів, робота телефонної станції, обслуговування покупців у магазині, в білетних касах, клієнтів у перукарнях, технічне обслуговування машин та обладнання тощо. Синонімом теорії обслуговування є теорія черг. У системах масового обслуговування, в яких заявки на елементарні операції надходять у випадкові моменти часу або обслуговуються протягом випадкових проміжків часу, поява черг – неминуче зло. За великої кількості каналів обслуговування (ремонтних бригад, продавців, телефоністок і т. п.) система зазнає збитків через можливі тривалі простої каналів. За малої кількості каналів обслуговування, збитки системи спричиняють черги, які накопичуються.

Завдання теорії масового обслуговування – вивчити статистичні закономірності вхідного потоку заявок на елементарні операції та тривалість обслуговування заявок, а також дати оцінку якості систем обслуговування (з'ясувати пропускну здатність) за різних правил формування черг. Черги можуть бути організовані по різному – з обмеженою та необмеженою довжиною черги, з обмеженим часом очікування та ін.

Предметом теорії масового обслуговування є побудова математичних моделей, які пов'язують задані умови роботи систем масового обслуговування (число каналів, їх продуктивність, характер потоку, заявок тощо) з показниками ефективності цих систем, що описують їх здатність справлятися з потоком заявок.

Під потоком подій розуміють послідовність однорідних подій, які настають одна за другою в якісь випадкові моменти часу

 

64. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ МЕТОД ІСО? ЯКІ ВИРОБНИЧІ ПРОБЛЕМИ МОЖНА ВИРІШУВАТИ МЕТОДОМ ІСО?

Методи дослідження операцій (ІСО) з'явилися в період другої світової війни і використовувалися спочатку для дослідження військових операцій.

Дослідження операцій ґрунтується на математичному апараті оптимального програмування, теорії масового обслуговування, математичній статистиці, теорії ігор, експертних оцінках, евристичному програмуванні і т.д. На вибір і застосування кожного методу впливає особливість поставленого завдання.

Завдання, що відзначаються ясністю і однозначністю цілей, вирішуються із застосуванням математичних розрахунків. Наприклад, розрахунки потреб в обладнанні і матеріалах, виходячи з плану організації, виконуються: методами прямого рахунку, нормування; балансовими, статистичними методами; методами аналізу і прогнозування.

Стосовно до виробництва під " операцією" будемо розуміти сукупність дій, що здійснюються для досягнення певної мети, наприклад, освоєння виробництва нового виробу, забезпечення виробництва у відповідності до плану і т.д.

Інколи в результаті дослідження вдається виявити єдине строго оптимальне рішення, але частіше — виділити галузь рівноцінних оптимальних рішень. В межах цієї галузі особі, що приймає рішення, надається можливість зробити свій вибір. Для ілюстрації вибору використаємо приклади.

 

65. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ЗМІСТ КРИТЕРІЮ ГУРВІЦА?

Цей критерій рекомендує в процесі прийняття рішення використовувати певний середній результат, що характеризує стан між крайнім песимізмом і крайнім оптимізмом.

У випадку, коли гру задано матрицею виграшів за критерієм Гурвіца перевага віддається варіанту рішення, яке визначається максимумом серед лінійних комбінацій мінімального і максимального виграшів:

У випадку, коли гру задано матрицею програшів за критерієм Гурвіца перевага віддається варіанту рішення, яке визначається мінімумом серед лінійних комбінацій мінімального і максимального виграшів:

Критерій Гурвіца застосовується у випадку, коли:

про ймовірність появи стану Пj нічого не відомо;

з появою стану Пj необхідно вважатися; реалізується тільки мала кількість рішень; допускається деякий ризик.

 

66. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ РІЗНИЦЯ ПРОЦЕСІВ ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ?

· Сутність. Планування — це стратегія компанії, прогнозування — тактика.

· Питання. Планування стосується глобальних цілей, прогнозування — прикладних завдань.

· Часовий період. Планування складається на коротко-, середньо -та довгострокову перспективу, прогнозування — на ультракороткий або короткий відрізок часу (як прогноз погоди).

· Управління. На виконання плану можна вплинути, як безпосередньо, так і опосередковано. Прогноз завжди залежить від великої кількості змінних, впливати на які або важко, або неможливо.

· Правові наслідки. Планування — це складання «дорожньої карти», обов’язкової для виконання. Прогнозування — спроба на основі наявних даних заглянути в майбутнє і відстежити динаміку показників.

 

67. ЩО ТАКЕ ЕКСПЕРТНІ ОЦІНКИ?

Методи експертних оцінок – це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на основі прогнозів фахівців.

При застосуванні методу експертних оцінок проводиться опитування спеціальної групи експертів (5–7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. До складу експертів слід включати людей з різними типами мислення – образне і словесно-логічне, що сприяє успішному розв'язанню проблеми.

Метод експертних оцінок – це фактично метод прогнозування, основоположним критерієм якого є досягнення згоди серед усіх членів експертної групи. Організаційно це виглядає так. Експерти, обізнані у взаємопов'язаних сферах діяльності, детально відповідають на питання анкети, пов'язаної з досліджуваною проблемою. Кожен з них фіксує свою думку про проблему, а потім повідомляє про відповідь своїм колегам. У випадку розбіжності його прогнозу з думкою інших, експерт зобов'язаний пояснити причину такої невідповідності. Далі процедура повторюється до тих пір, поки думки експертів не збіжаться. При цьому потрібно дотримуватися анонімності, що допомагає уникнути можливості групових роздумів над проблемною ситуацією.

 

68. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ МОЗКОВОГО ШТУРМУ?

Метод мозкового штурму є найпоширенішим методом генерації нових ідей в результаті творчої співпраці групи фахівців.

Здебільшого процес мозкового штурму проходить 5 послідовних стадій: 1. Визначення проблеми. Цей етап доцільно виділяти в тому випадку, коли з самого початку не окреслена проблема, що потребує вирішення. У такому разі (особливо за невеликої чисельності учасників гри) можна провести вивчення важливості проблем за рейтинговою оцінкою за допомогою карток, які роздаються кожному учаснику гри для виявлення його думки. 2. Генерація ідей є найважливішим етапом роботи, оскільки від якості висунутих ідей залежить ефективність застосування мозкового штурму. Для цього учасники гри можуть розділитися на групи по 5–6 осіб у кожній і на окремих картках записувати нові ідеї – по одній ідеї на кожній картці. Необхідно висунути якомога більше ідей і зафіксувати їх. 3. Аналіз ідей полягає у глибокому вивченні, обговоренні, навіть критичному розгляді висловлених пропозицій з метою виявлення раціонального зерна в кожній з них. 4. Пошук можливостей для реалізації відбувається шляхом оцінювання кожної ідеї з двох позицій – оригінальності та можливості втілення в життя. 5. Завершення. На цьому етапі представники усіх груп роблять повідомлення про ідеї, які визнані в результаті проведеного аналізу дуже вдалими, оригінальними, та які можна дійсно реалізувати.

Метод мозкового штурму найкраще застосовувати для вирішення нескладних, здебільшого загального, чи організаційного плану завдань, про які є достатньо інформації, і з якою обізнані учасники засідання.

69. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ ЕВРЕСТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ?

Евристичні методи – це спеціальні методи аналізу, що базуються на використанні досвіду, інтуїції фахівця та його творчого мислення. Евристичні методи поділяються на експертні та психологічні.

Експертні методи є комплексом логічних та математичних прийомів і процедур дослідження, в результаті яких від фахівців-експертів одержують інформацію, необхідну для прийняття зважених раціональних управлінських рішень.

Психологічні методи – сукупність правил і процедур, які забезпечують розв'язання проблем та вирішення творчих завдань.

Крім цього, всі евристичні методи поділяються на дві групи – методи ненаправленого пошуку та направленого пошуку. До групи методів ненаправленого пошуку належать методи: мозкового штурму, експертних оцінок, асоціацій та аналогій, контрольних запитань, колективного блокноту, ділові ігри і ситуації, кібернетичні наради тощо.

 

70. ПЛАНУВАННЯ – ЦЕ ТЕЖ РІШЕННЯ?

Планування — це одна з функцій керування, процес вибору цілей під час прийняття управлінських рішень. Планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів. Процес планування забезпечує основу для керування членами організації. Планування — це набір дій і рішень, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Процес планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень.

Види планування

Планування можна умовно поділити на два види: короткострокове (оперативне) і довгострокове (стратегічне).

Короткострокове планування може бути розраховане на рік, півроку, місяць тощо.

Довгостроковий план зазвичай охоплює три- чи п'ятилітній періоди. Він радше має описовий характер і визначає загальну стратегію компанії, оскільки важко вга­дати всі можливі розрахунки на такий тривалий термін. Довгостроковий план містить головні стратегічні цілі підприємства на перспективу.

Вибір мети — найголовніше завдання планування.

Функція планування передбачає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.

Стратегічне планування, — це набір дій і рішень, розроблених керівництвом, які ведуть до визначення специфічних стратегій, щоб допомогти організації до­сягнути своїх цілей. Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його завдання — забезпечити нововведення і достатньою мірою зміну в організації. Процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі управлінські функції.

Одним із найважливіших завдань планування є встановлення мети, для досягнення якої формується, функціонує і розвивається будь-яка організація. Визначення цілей для прийняття управлінських рішень означає: — Розробку загальних цілей; — Визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий порівняно короткий період часу (2, 5, 10 років); — Визначення шляхів і засобів досягнення мети; — контроль над досягненням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників з фактичними.

Сучасний темп збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування — єдиний спосіб формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Стратегічне планування сприяє зниженню ризику під час прийняття рішення. Планування, оскільки воно слугує для формулювання цілей, допомагає створити єдність загальної мети всередині організації.

Для стратегічного планування характерні такі положення: 1.Невеликий плановий відділ (менше ніж шість осіб) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях.2. Навіть у найбільш великих корпораціях вік функції планування менший ніж десять років.3Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, що проводяться щорічно.4. Річній стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом.5 У більшості організацій вважають, що функція планування може бути вдосконалена, і постійно це здійснюють.

Реалізація, стратегічного плану Стратегічне планування набуває значення тоді, коли воно реалізовується. Після вибору основоположної загальної стратегії її необхідно реалізувати, об'єднавши з іншими організаційними функціями. Важливим механізмом стратегії є розробка планів і орієнтирів (тактика, політика, процедури і правила).

Тактика охоплює конкретні короткострокові стратегії. Політика визначає загальні орієнтири для дій і прийняття рішень. Процедури і правила точно визначають, що потрібно робити в конкретній ситуації.

 

71. ЯКА РОЛЬ РИЗИКІВ У ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ І ЇХНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ?

Розгляду ролі та значення ризику для практики вітчизняної економіки присвячено багато робіт. Їх число зростає. Але відставання у області теоретичних досліджень економічного ризику вимушує вчених, працюючи над цими проблемами, узагальнювати думки переважно іноземних авторів. Механічне перенесення західних методик на вітчизняний досвід є нераціональним і помилковим. І навіть той невеликий досвід, який накопичений у області ризику і його застосування в підприємництві вітчизняною наукою, не використовується або використовується вкрай не ефективно.

В умовах політичної й економічної нестабільності ступінь ризику значно зростає. У сучасних умовах розвитку економіки України проблема посилення ризиків дуже актуальна, що підтверджується даними про ріст збитковості підприємств промисловості. Система ринкових відносин об'єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює низку ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі своєї діяльності зіштовхуються практично всі підприємства. Більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику. Щоб вижити підприємствам потрібно не уникати ризику, а вміти правильно оцінювати його ступінь і безпосередньо управляти ним з метою обмеження. Підприємствам необхідні своєчасне врахування факторів ризику при прийнятті управлінських рішень; кваліфікована організація процесу управління ризиковою ситуацією, що спрямована на забезпечення адаптації діяльності підприємства до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

Ризик - це досить широке поняття, специфічний предмет наукового дослідження, який має свій статус. Ризику притаманна об'єктивність та суб'єктивність. Об'єктивність ризику в економічній сфері ґрунтується на тому, що він існує внаслідок об'єктивних, притаманних економіці категорій конфліктності, невизначеності, розпливчастості, відсутності вичерпної інформації на момент оцінювання і прийняття управлінських рішень. Суб'єктивність ризику зумовлюється тим, що в економіці діють реальні люди зі своїми досвідом, психологією, інтересами, смаками, схильністю чи несхильністю до ризику, зі своєю поведінкою, інтравертивністю чи екстравертивністю тощо.

Таким чином, категорію " ризик" можна визначити як небезпека втрати ресурсів чи недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, що розрахований на раціональне використання ресурсів.

Під об'єктом ризику розуміють економічну систему, оцінити ефективність й умови функціонування якої на перспективу у вичерпній повноті і з необхідною точністю неможливо.

Під суб'єктом ризику розуміють особу або колектив, які зацікавлені в результатах управління об'єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо управління і прийняття відповідних рішень стосовно об'єкта ризику.

Під економічним ризиком розуміють такий вид ризику, який виникає при будь-яких видах підприємницької діяльності, які спрямовані на одержання прибутку і зв'язані з виробництвом продукції, реалізацією товарів, наданням послуг, виконанням робіт; товарно-грошовими і фінансовими операціями; комерцією, а також реалізацією науково-технічних проектів.

72. ЯКІ ПРИЧИНИ ВІДХИЛЕНЬ ВІД ПЛАНУ ВИ ЗНАЄТЕ?

Відхилення бувають позитивними (економія) і негативними (перевитрати); облікованими і необлікованими; матеріальними і вартісними.

Процес аналізу відхилень складається з ряду процедур. Так, на відхилення з прибутку впливає три групи відхилень, а саме: відхилення з виторгу від реалізації продукції (виконаних робіт чи наданих послуг), відхилення від норм виробничих затрат та відхилення від норм затрат з реалізації продукції. У свою чергу, на останні відхилення мають вплив відхилення за цінами на продукцію та відхилення з обсягу реалізації продукції.

Можливими причинами цінових відхилень можуть бути такі: зміни цін на ринку; прорахунки постачальницько-заготівельно] служби в процесі пошуку найбільш сприятливих постачальників; придбання матеріалів за низькими цінами, зате поганої якості, що викликає погіршення якості продукції або збільшення кількості відходів виробництва; погане управління запасами, яке викликає необхідність термінових закупівель, додаткових затрат на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, більш високі ціни постачальників за терміновість виконання замовлення, а також інші причини, які виникають внаслідок закупівельної діяльності.

Найчастішими причинами відхилень слід вважати: заміну одного виду і типорозміру матеріального ресурсу іншим; порушення стандартів матеріалів, що надходять; зміну умов комплектації продукції купівельними напівфабрикатами; зміну рецептури сировини; прямі перевитрати, викликані порушеннями технології, неправильним або нераціональним розкроюванням; крадіжки, псування, убуток.

Можливі причини відхилень виникають при підвищенні нормативної ставки, яка не ввійшла у норму; невідповідності розряду роботи і розряду робітника, який виконував цю роботу; перевищенні рівня премій, які не були враховані в нормативній ставці; різного роду доплат до нормативних розцінок, які викликаю відхиленнями від технологічного процесу, недоліками організації виробництва і управління.

Можливі причини відхилень за обсягом виробництва можуть бути викликані коливаннями попиту на продукцію, асортиментом продукції, недоліками у постачанні матеріалів, неефективною працею, низькою якістю продукції, недоліками у плануванні, управлінні, організації виробництва, простоями устаткування та іншими факторами. На величину відхилень за обсягом виробництва в основному впливають відхилення за ефективністю і за потужністю.

 

73. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ АНАЛІЗУ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ ОРГАНІЗАЦІЇ?

Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми).
Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам: цілі мають бути конкретними та вимірюваними; цілі мають бути зорієнтованими у часі; цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації; цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними; цілі мають бути сформульованими письмово.
Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.
Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей. Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями
Глобальна мета – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору суспільства. Глобальна мета – це уявлення про суспільне призначення організації. Місія організації – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору самої організації. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач. Задачі організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію. Задачі організації формулюються у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Вони являють собою специфічні для данної організації шляхи реалізації місії. Організації, як правило, встановлюють декілька задач.
Встановлення цілей є першою фазою в процесі плануваня. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.
Будь-яке управління передбачає досягнення цілей – і в цьому контексті є цільовим. Цільовий підхід до управління знайшов вираз у декількох концепціях: “управління за результатами”, “програмно-цільове управління”, “стратегічне управління” тощо.

 

74. НАЗВІТЬ ОСНОВНІ МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Розробка прогнозних моделей фінансового стану підприємства необхідна для вироблення генеральної фінансової стратегії на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, оцінювання його можливостей у перспективі. Вона повинна будуватися на основі вивчення реальних фінансових можливостей підприємства, внутрішніх та зовнішніх факторів і охоплювати такі питання, як оптимізація основних і оборотних коштів, власного і позикового капіталу, розподіл прибутку, інвестиційна і цінова політика. Основна увага при цьому приділяється виявленню і мобілізації внутрішніх резервів збільшення грошових доходів, максимальному зниженню собівартості продукції і послуг, виробленню правильної політики розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства на всіх стадіях його кругообігу.

Значення прогнозного аналізу фінансового стану полягає в тому, що він дозволяє завчасно оцінити фінансову ситуацію з позиції її відповідності стратегії розвитку підприємства з урахуванням зміни внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування. В основі побудови прогнозної моделі лежить прогноз обсягу продажів і необхідного обсягу ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири методи прогнозування фінансового стану суб'єкта господарювання: екстраполяція; метод термінів оборотності; метод бюджетування; метод попередніх (прогнозних) балансів.

При використанні першого методу виходять із припущення про існування прямого зв'язку між оборотним капіталом і обсягом продажів, що може бути виражено за допомогою простого коефіцієнта (відношення чистого оборотного капіталу до обсягу продажів) або за допомогою рівняння зв'язку: У = а + Ьх, де а - постійна величина чистого оборотного капіталу; Ь - коефіцієнт регресії, що відбиває ступінь залежності оборотного капіталу від обсягу продажів.

Знаючи величину цих коефіцієнтів і прогнозований обсяг продажів, можна визначити потребу в чистому оборотному капіталі.

Однак цей метод досить спрощений, тому що враховує єдиний фактор - обсяг продажів, тоді як рівень потреби в короткостроковому фінансуванні багато в чому залежить від терміну оборотності запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості й т. Ін.

Другий метод прогнозування величини чистого оборотного капіталу заснований на вивченні тривалості фінансового циклу: період оборотності запасів плюс період оборотності дебіторської заборгованості мінус період оборотності кредиторської заборгованості, помножений на одноденний оборот реалізації.

Однак і цей метод має свої недоліки, тому що терміни оборотності не є нормативними, а змінюються під впливом різних факторів і тому, у свою чергу, вимагають прогнозування й уточнення.

Метод бюджетувания, заснований на плануванні надходження і витрати коштів, у тому числі й від основної, інвестиційної і фінансової діяльності. Розрахунок відхилень між надходженням і виплатами показує плановану зміну коштів і створює основу для прийняття відповідних управлінських рішень. Прогнозування грошових потоків дозволяє визначити розміри надлишку чи недостатності готівки в обороті підприємства. Реальність прогнозів надходження і витрати коштів залежить від ступеня їхньої невизначеності.

Одним з методів фінансового прогнозування є складання прогнозного звіту про прибутки і збитки і прогнозний баланс.

Прогнозна звітність може складатися на кінець кожного місяця, кварталу, року. Вона дозволить установити й оцінити зміни, що відбудуться в активах підприємства і джерелах їхнього формування в результаті господарських операцій на планований період.

Прогнозний баланс може складатися на підставі системи планових розрахунків усіх показників виробничо-фінансової діяльності, а також на підставі динаміки окремих статей балансу і їхніх співвідношень.

 

75. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Базова модель оцінки вартості фінансового інструменту інвестування має такий вигляд:

,

V – реальна вартість фінансового інструменту інвестування;

CFt – очікуваний грошовий потік за період використання фінансового інструменту;

r – очікувана норма прибутку по фінансовому інструменту (формується інвестором самостійно з урахуванням рівня ризику);

n – кількість періодів формування зворотних грошових потоків.

Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій використовуваних моделей оцінки їх реальної вартості.

Розглянемо зміст цих моделей стосовно боргових та дольових фінансових інструментів інвестування на прикладі облігацій та акцій.

Моделі оцінки вартості облігацій побудовані на наступних вихідних показниках: номінал облігації; сума відсотків, що сплачується за облігацією; очікувана норма дохідності за облігацією; кількість періодів до строку погашення облігації.

Наведемо три основні типи моделей оцінки вартості облігацій:

Модель оцінки вартості облігацій з періодичною сплатою відсотків:

,

I – сума відсотків, що сплачується в кожному періоді t (добуток номіналу на оголошену ставку відсотку); M – номінал облігації, що підлягає погашенню в кінці терміну її обігу; r – очікувана норма інвестиційного прибутку (дохідності) по облігації, виражена десятковим дробом; n – кількість періодів, що залишаються до строку погашення облігації.

Модель оцінки вартості облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні:

,

Ie – сума відсотків за облігацією, що підлягає виплаті в кінці терміну її обігу.

Модель оцінки вартості облігації, що реалізується з дисконтом без сплати відсотків:

Отже, економічний зміст вказаних вище моделей полягає в тому, що реальна вартість облігації дорівнює сумі всіх грошових надходжень, що забезпечує облігація, приведеною до теперішньої вартості за дисконтною ставкою, яка дорівнює очікуваній нормі інвестиційного прибутку (дохідності).

Моделі оцінки вартості акцій побудовані на наступних вихідних показниках: сума дивідендів, що передбачається отримати в конкретному періоді; очікувана курсова вартість акції в кінці періоду її реалізації (при використанні акції протягом наперед встановленого періоду); норма інвестиційного прибутку (норма дохідності) за акціями; кількість періодів використання акції.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.