Комплекси Чандигарха, Тулуз ла Мирай, Редберна.

Планувальна організація сельбищної зони обумовлена характером забудови.

Згідно з кількістю поверхів житлові будинки розподіляються на малоповерхові

(1–2 поверхи), середньоповерхові (3–5), багатоповерхові (6–10), підвищеної

поверховості (11–16) та висотні – вище 16 поверхів.

Комплексними показниками, які характеризують інтенсивність освоєння

житлової території є:

1. Щільність населення, яка позначає кількість мешканців на одиницю

території (осіб/га);

2. Щільність забудови (м2/га).

Взагалі в містобудуванні застосовується два види показників щільності -

нетто та брутто. Нетто враховує виключно житлову територію, без ділянок

обслуговуючих закладів, доріг, вулиць та площ. Брутто враховує всю

територію житлового комплексу. Щільність забудови нетто найбільш повно

відображає просторові та санітарно – гігієнічні якості житлового середовища.

Соціально – економічні та екологічні показники забудови залежать від

кількості поверхів. Багатоповерхова забудова передбачає високу щільність

населення та низьку щільність забудови. Малоповерхова забудова забезпечує

зручний зв’язок з землею. Водночас, дотримання вимог інсоляції та вітрової

орієнтації стримують ущільнення багатоповерхової забудови. Межа

раціональної висоти житлового будинку визначається атмосферно –

вологістними умовами, вітровим режимом, температурою та тиском. Житло

на висоті більше 100 м. потребує ізоляції від зовнішнього середовища та

обладнання кондиціонерами.

Натомість, блокована малоповерхова забудова може наближатися по

показниках щільності житлового фонду до п’ятиповерхової. Використовуючи

принцип блокування будинків для однієї родини можливо інтенсифікувати

використання міської території. Зрозуміло, що організація внутрішнього двору

наближає природу до житла, створює сприятливий мікроклімат, дозволяє

знаходитися під відкритим небом не виходячи з квартири. До переваг такої

форми організації житла слід віднести також невелику висоту будівель,

відсутність капітальних сходів та вертикальних комунікацій, що саме по собі

здешевлює будівництво, дозволяючи досягнути показників

середньоповерхової забудови.

Загалом, найбільш зручними для проживання є житлові комплекси які

сформовані з різноповерхових будинків. Ці комплекси найбільш повно

задовольняють функціональним та естетичним вимогам. Завдяки більш

гнучкій системі у архітекторів є можливість створення різноманітного

життєвого простору задовольняючи вимоги різних груп міської громади в

межах одного архітектурного комплексу.

Література: 3, 5, 6, 10, 11, 12, 13.

Питання для самоперевірки

1. Які принципи закладені в формування текстури житлового середовища

історичних міст?

2. Що спричинило занепад традиційних міських кварталів європейських

міст?

3. На яких принципах будується архітектурно-містобудівне рішення

сучасного житлового кварталу?

4. Що таке інсоляція?

5. Скільки м2 зелених насаджень необхідно передбачити на одного

мешканця сучасного житлового кварталу?

6. Як на основі трьохступеневої системи обслуговування формується

структура житлової зони сучасного міста?

7. Назвіть комплексний показник, який характеризує інтенсивність

освоєння житлової території

8. Від чого залежать соціально – економічні та екологічні показники

забудови?

ТЕМА 8. СУСПІЛЬНИЙ ЦЕНТР МІСТА

План

1. Розвиток суспільних центрів історичних міст.

2. Функції суспільного центру сучасного міста.

3. Планувальна структура центру міста.

Основою, головним і найбільш сталим елементом будь – якого поселення є

його суспільний центр. Центр міста належить до сельбищної зони і являє

собою територію, на якій концентруються об’єкти управління, культури,

наукові установи, а також об’єкти обслуговування. Архітектурно –

планувальне рішення центру міста обумовлене його соціальним змістом,

принципом побудови центру як системи ансамблів пов’язаних з оточуючим

природним та історичним середовищем.

Так, центри столиць найдавніших цивілізацій являли собою великий