Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розселення






ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Головні визначення та поняття………………………………….6

2. Головні напрямки містобудівної діяльності. Об'єкти містобудування.

3. Форми розселення.

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МІСТОБУДУВАННЯ

ТЕМА 2. МІСТО І СЕЛО ЯК ФОРМА РОЗСЕЛЕННЯ…… ……10

2.1. Первісні форми розселення (період зародження традиційної

сільськогосподарської цивілізації).

2.2. Храмові комплекси як основа планувальної композиції міст

ТЕМА 3. ПЛАНУВАЛЬНА СИСТЕМА МІСТА………………………….19

1. Символіка у містобудуванні;

2. Планування міста;

3.

ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО-МІСТОБУДІВНОЇ

КОМПОЗИЦІЇ ДОІНДУСТРІАЛЬНОГО МІСТА. ……… …………….24

1. Планувальна структура міст;

2. Архітектурно-містобудівна композиція стародавніх та середньовічних

міст.

РОЗДІЛ ІІ. МІСТОБУДУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ПЕРІОДУ

ТЕМА 5. СУЧАСНЕ РОЗСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ. РАЙОННЕ

ПЛАНУВАННЯ ………………………………………………………………24

1. Визначення районного планування.

2. Передумови виникнення та історичний розвиток районного планування.

3. Головні завдання та види районного планування.

4. Міста – супутники та селища міського типу.

ТЕМА 6. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА

ІНДУСТРІАЛЬНОГО МІСТА……………………………………………34

1. Зв’язок між територіальною структурою міста та його функцією;

2. Функціонально-територіальна структура доіндустріального міста.

3. Функціональне зонування міст індустріальної доби.

ТЕМА 7. СЕЛЬБИЩНА ЗОНА МІСТА

1. Історичний розвиток сельбищних територій.

2. Трьохступенева система обслуговування.

3. Житлова забудова.

ТЕМА 8. СУСПІЛЬНИЙ ЦЕНТР МІСТА…………………………49

План.

1. Розвиток суспільних центрів історичних міст;

2. Функції суспільного центру сучасного міста;

3. Планувальна структура центру міста.

ТЕМА 9. ЛАНДШАФТНО-РЕКРЕАЦІЙНА ЗОНА………………54

План

1. Історичний розвиток територій міських зелених насаджень. Головні

поняття та визначення.

2. Функціональне зонування територій міських зелених насаджень сучасних

міст.

3. Розміщення зелених насаджень в сучасному місті.

ТЕМА 10. ТРАНСПОРТНА СИСТЕМА МІСТА…………………..63

План

1. Історія розвитку транспортної системи міст.

2. Транспортна мережа сучасного міста.

3. Транспортна система міста як предмет архітектурно-містобудівної

композиції.

ТЕМА 11. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН МІСТА

1. Визначення та склад генерального плану;

2. Генеральний план міста як складова частина системи розселення;

3. Стадії генерального плану;

ТЕМА 12. ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОСТОРУ

НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ…………………………………………………….70

План

1. Орієнтація у архітектурному просторі населених місць;

3. Архітектурно-містобудівна композиція;

4. Визначення та принципи формування архітектурного ансамблю;

ВСТУП

Текст лекцій призначений для поглибленого вивчення учбового матеріалу

лекційного курсу «Основи містобудування» для студентів-архітекторів усіх

спеціальностей. У тексті лекцій подається зміст тем лекційного курсу, а також

питання для самоперевірки. Ці питання дозволять студентам більш ретельно

підготуватися до контрольних робіт і заліку з даної дисципліни.

Дисципліна є однією з головних ланок блоку професійно-орієнтованих

дисциплін, ії структурно-логічне місце в освітньо-професійній підготовці

фахівця-архітектора знаходиться поряд з такими дисциплінами як «Типологія

будівель і споруд» та «Інженерний благоустрій та транспорт» і викладається в

5 семестрі. Дана дисципліна дозволить майбутнім бакалаврам архітектури

отримати теоретичну підготовку та займатися проектною діяльністю в галузі

забудови та планування міст, професійно аналізувати процеси, які

відбуваються в галузі, виявляти проблеми та пропонувати випробувані

рішення.

Об’єктом вивчення дисципліни ОМБ є система розселення та містобудівні

комплекси та ансамблі різного рівня.

Метою курсу є надання майбутнім архітекторам знань та умінь для

подальшої професійної діяльності в галузі містобудування та архітектури.

Завданнями даного курсу є ознайомлення студентів з:

а) головними теоретичними концепціями в галузі містобудування;

б) сучасними теоретичними і практичними досягненнями в галузі

містобудування;

в) усім спектром можливостей застосування класичних методів і підходів

для розв’язання проблем в теорії та практиці містобудування і архітектури.

Характерними особливостями структури та змісту курсу являється

направленість на формування у майбутнього архітектора знань з основ теорії

містобудування індустріального міста та з основ архітектурно-містобудівної

композиції містобудівних ансамблів.

Самостійна робота являється найефективнішою формою навчального

процесу, сприяє розвитку творчих здібностей студента та поглибленому

вивченню теоретичного матеріалу.

Якість отриманих під час прослуховування та вивчення лекційного курсу

знань, умінь та навичок, крім тестування, контролюється під час проведення

підсумкового контролю (диференційного заліку в рамках якого студент

захищає курсову роботу), та під час проведення держіспиту в 12 семестрі.

Загальні відомості

Розвиток міських поселень в ХХ ст.. створив відповіді умови, в яких в

нашій країні та за кордоном сформувалися принципово нові підходи до

рішення сучасних проблем в містобудуванні та управлінні розвитком міст.

Подальший розвиток вітчизняної архітектурно-містобудівної теорії та

практики неможливо уявити без широкого вивчення методів і підходів

містобудування із залученням світових досягнень в цій галузі.

Впродовж останнього десятиліття в нашій країні та за кордоном

сформувалися нові підходи до рішення сучасних проблем в архітектурі та

містобудуванні. Глобальна криза індустріального суспільства, поставивши під

сумнів досягнення останніх десятиліть, додала гостроти проблемам в галузі

містобудування. Швидкість змін у архітектурному середовищі наших міст не

тільки не зменшилась, але ще й збільшилась у багато разів. Це і не дивно, бо

якщо можна говорити про кризу цивілізації, то міста є головним продуктом та

продуцентом цивілізації і вони не могли за визначенням, залишитись

осторонь.

Власне, період стародавньої історії містобудування, яким цікавляться

більшість вітчизняних архітекторів, починається з класичної Давньої Греції,

тобто з V ст. до н.е. і, треба визнати, що цей період достатньо добре

досліджений вченими. Водночас, якщо подивитися на хронологію, то ми

можемо побачити, що поява перших міст хронологічно відстоїть від часів

Гипподама та Перикла майже на 2, 5 тис. років. Тобто, містобудування

пройшло довгий та важкий шлях, який потребує детального вивчення. А, наші

(індустріальні) міста молодші давньогрецьких приблизно на такий же час.

Загалом, значення містобудування в житті людства важко переоцінити.

Будь-яку земну цивілізацію визначають за трьома ознаками - держава, місто,

писемність. Давньоєгипетська та Давньомесопотамська цивілізації, виникають

на межі ІV-ІІІ тис. до н. е. і, протягом кількох століть потому, на шлях

цивілізації стають Сирія, Фінікія, Східна Анатолія, Північна Месопотамія та

Ханаан. Таким чином, на Близькому Сході між Лівійською пустелею та

Іранським нагір’ям утворюється ранньоцивілізаційна зона. Зважаючи на це,

цивілізаційний процес ми можемо поділити на дві частини – від ІХ до ІV тис.

до н.е. та від ІІІ тис. до н.е. - до наших днів. Такий поділ викликаний темою

курсу, - в ІІІ тис. до н. е. процес розбудови ранніх цивілізацій в цілому

завершився і розпочався, власне, розвиток містобудування. З певним

запізненням на шлях цивілізації вийшли суспільства Американського

континенту, але зважаючи на автономність їхнього розвитку вони

заслуговують на окрему періодизацію. Таким чином, розвиток міст можливо

поділити на три етапи:

1. ІV тис. до н.е. - V ст. н. е.;

2. V ст. н. е. – середина ХVІІ ст.;

3. ХVІІ ст. – ХХ ст.;

Перший етап охоплює період розвитку стародавніх міст до падіння

Римської імперії. Цей етап відзначений створенням двох типів міст: міст-

центрів влади у іригаційних сільськогосподарських регіонах, прив’язаних до

найзначніших місцевих святилищ та міст утворених експансією

індоєвропейських племен (ІІ-І тис. до н. е.), які стають центрами «вторинних»

цивілізацій – Хети, Ахейці, Перси та т. п. В містах зосереджується правляча

верхівка та зайняті ії охороною та обслуговуванням суспільні групи. Розквіт

перших цивілізацій цього періоду пов’язан з використанням бронзи.

Вершиною розвитку цивілізації в цей період є створення Ассиро-

Вавилонської, Перської, Грецької та Римської світових імперій, в яких

розчиняються окремі етноси та культури.

Другий етап фіксує хронологічні рамки існування середньовічних

європейських міст, що виникли на руїнах Римської Імперії.

Третій етап дозволяє простежити розвиток міст, який відбувається на основі

капіталістичних відносин.

Таким чином, подальший розвиток вітчизняної архітектурно-містобудівної

теорії та практики неможливо уявити без широкого вивчення базових методів і

підходів, які пройшли випробування історією. А, також без залученням

світових досягнень у цій галузі.

ТЕМА І. ВСТУП. РОЗСЕЛЕННЯ

План

1. Головні визначення і поняття.

2. Головні напрямки містобудівної діяльності. Об'єкти містобудування.

3. Форми розселення.

Розвиток медичного обслуговування, промисловості та залізничних шляхів

впродовж ХІХ ст. викликав потужну міграцію населення в міста. Виникла

велика кількість нових промислових міст та селищ на території залізорудних,

кам’яновугільних та інших районів видобувної та обробної промисловості в

Англії (міста Бірмінгемського та Манчестерського районів), в Німеччині (міста

Саксонського та Рурського районів) Франції (Лотарингія та департамент Нор)

Після початку в Англії, а потім і в інших країнах Європи промислової

революції у XVІІІ-ХІХ ст. значно прискорився процес концентрації населення

та різних видів промислової та торгівельної діяльності в містах.

Зростання міського населення та особливо великих міст, набагато

перевищило загальний приріст населення, який в свою чергу характеризувався

«демографічним вибухом». У 2000 р., згідно прогнозам, населення земної кулі

перевищить 6 млрд. людей, з яких в містах буде проживати більш ніж 3 млрд.

Поступово з’явилися проблеми, вирішення яких вийшло за межі

традиційних методів архітектури. В зв’язку з необхідністю їх вирішення

архітектурна організація населених місць відокремилася в самостійну галузь -

містобудування, теорію та практику планування міст.

Таким чином, містобудуваннясистемна багатогранна діяльність

суспільства, що спрямована на створення матеріально-просторового

середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення.

Головними напрямами містобудівної діяльності є:

- розробка і реалізація містобудівної проектної документації;

- визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для

містобудівних потреб;

- розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших

об'єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон

відпочинку та оздоровлення населення;

- створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктур територій

та населених пунктів;

- захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу

техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ;

- збереження пам'яток архітектури і містобудування, історичного

середовища, природного ландшафту;

- розвиток культурних традицій в архітектурі і містобудуванні;

- розробка правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов'язаних

з містобудуванням;

- контроль за дотриманням містобудівного законодавства;

- підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації.

Об'єктами містобудування є:

- територія України та території її адміністративно-територіальних одиниць;

- функціональні території (зони) адміністративно-територіальних одиниць

(сельбищні, виробничі, рекреаційні, комунальні, охорони нерухомої

культурної та природної спадщини та інші);

- будинки та споруди, їх комплекси;

- комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури.

Водночас, будь_o_r___ -яке місто, яке б воно не було великим, належить до системи

поселень в яких упорядковано розміщення людей та видів діяльності на

території країни або окремого регіону. Ця система складається історично і

являє собою просторову форму організації життя суспільства. Таким чином,

загальним поняттям, яке визначає предмет містобудування є розселення.

Розселенняце розміщення населення на території та форми його

територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як

процес розподілу населення на території, так і результат цього процесу у

вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Розглядаючи

існуючу різноманітність розселення, можна вирізнити такі головні його

форми:

- Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями —

садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних ділянок, лісів,

мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми

розселення — поселення - однодворки фермерів.

- Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною формою

сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення

значно різняться залежно від країни.

- Місто як найважливіша форма міського розселення.

- Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. Найбільш

універсальним, поширеним практично в усіх країнах видом поселень є

зосередження гірничопромислового населення (селища шахтарів і рудокопів,

золотошукачів, розкрадачів гробниць у Єгипті, робітників нафтопромислів та

будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з

переробкою деревини, третій — з переробкою сільськогосподарської

сировини.

- Поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості).

Функції службових поселень (найчастіше невеликих за розміром) завжди

вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися за умов розвитку суспільно-

територіального поділу праці.

- Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти зазвичай

відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки — табори.

Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді,

вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні

для певних зон або районів.

Містобудівні системи організовані ієрархічно – у вигляді підпорядкованого

ряду об`єктів від відносно невеликих по території комплексів – вулиць, площ,

житлових і промислових зон – до системи розселення країни та регіонів

планети (Таблиця №1)

Таблиця №1

Ієрархія об’єктів та рівнів містобудівного проектування

№п

/п

Об`єкт проектування та територія

охоплена об`єктом

Види проектних

робіт

1 Єдина система розселення України –

територія країни

Генеральна схема

розселення України

2 Субрегіональні системи розселення –

територія Автономної республіки Крим,

областей. Локальні системи розселення

– адміністративні райони та їх групи,

агломерації та групові системи

населених місць.

Схеми та проекти

районного

планування.

3 Міста, селища, промислові вузли,

сільськогосподарські підприємства.

Генеральний план.

4 Елементи міста: житлові та

промислові комплекси, громадські

центри, зони відпочинку тощо.

Правила місцевої

забудови, проект

забудови.

Населені міста поділяються на сільські (села, хутора тощо) та міські (міста

та селища міського типу). Статистичні органи ООН визначили для всіх країн

світу, що поселення які мають 20 тис. мешканців і більше вважаються містами.

Класифікуються міста головним чином, за чисельністю населення. Згідно з

ДБН 360-92** міста поділяються на групи (табл. 2).

Таблиця №2

Класифікація міст за розмірами

Групи поселень Населення в тис. осіб

міст сільських поселень

Найзначніші Понад 1000 -

Значні Понад 500 до 1000 Понад 5

Понад 3 до5

Великі Понад 250 до 500 Понад 1 до 3

Понад 0, 5 до 1

Середні Понад 100 до250

Понад 50 до 100

Понад 0, 2 до 0, 5

Малі * Понад 20 до 50

Понад 10 до 20

до 10

Понад 0, 05 до 0, 2

До 0, 05

*В групу малих міст включені селища міського типу

З розмірами міста зазвичай пов`язане його адміністративна роль: столичні

міста; адміністративні центри областей та районів; міста республіканського та

обласного підпорядкування. За народногосподарським профілем міста

поділяються на: промислові, курортні, транспортні, історичні міста – центри

туризму, адміністративні центри тощо. По природним умовам (міста південні,

північні, приморські і т.п.), по темпам росту, по цінності історико – культурної

спадщини тощо.

Широта вибору між різними видами зайнятості – важлива соціальна

перевага міського життя. Разом з промисловістю в місті зосереджені установи

освіти і культури, заклади сфери обслуговування; умови підвищення освіти і

кваліфікації, залучення до джерел інформації, задоволення потреб тим більше

сприятливі, чим більше величина міста. Завдяки цьому найзначніші міста

стали могутніми магнітами, що привертали притоку нового населення, а

наявність кадрів спонукала подальше зростання містоутворювальних функцій.

Місто не тільки впродовж століть поставляло селу необхідні промислові

товари, воно займало провідне положення в розвитку матеріальної і духовної

культури; село служило джерелом відтворення населення. Навколишні

сільські населені місця на першому етапі складання груп поселень служили

для міста джерелом робочої сили і сільськогосподарської продукції. Зв'язки

міста з околицями зміцнювалися завдяки широким можливостям, які

відкривалися в сфері товарообміну та вибору роботи і різних видів послуг.

Надалі великі міста стають місцями розміщення вищих учбових закладів,

науково-дослідних інститутів і проектних організацій. Завдяки цьому вони

перетворюються на центри міжселенних зв'язків, що розповсюджуються на

великі території і залучають до своєї сфери малі міста, які стають підцентрами

великих об’єднань.

В умовах індустріального суспільства, міжселенні зв'язки, що стихійно

складаються, вдягаються у форму агломерації, некерований розвиток якої на

величезних просторах руйнує природне середовище і породжує величезні

об'єми нераціональних вантажних і пасажирських перевезень. Управління

процесами розселення дозволяє створювати закономірно сформовані системи

населених місць, в рамках яких з'єднуються економічні і соціальні переваги

високої концентрації, властивої містам, з перевагами щодо розосередженого

сільського розселення (чергування штучного і природного середовища,

можливості прямих контактів між людиною і природою).

У розселенні, що склалося, залежно від числа, складу і величини вхідних в

групу міст, селищ міського типу і сільських населених місць, а також

характеру і інтенсивності міжселенних зв'язків можна виділити чотири основні

типи груп взаємопов'язаних населених місць:

1. Група сільських населених місць, що складається в межах одного або

декількох підприємств і об'єднані спільністю місць переробки

сільськогосподарської продукції та об'єктів суспільного обслуговування;

2. Група взаємозв'язаних населених місць, що включають як сільські, так і

міські поселення, що тяжіють до малих і середніх міст (з населенням до 100

тис. чіл.), селищ міського типу або крупних сіл, які є районними центрами, і

об'єднані єдиним міжселенним центром культурно-побутового обслуговування

і органами управління;

3. Агломерація, об'єднуюча значне число міських і сільських

поселень в зоні впливу великого або крупного міста (з населенням 100-

500 тис. чол.);

4. Агломерація, що об’єднує значне число міських і сільських поселень в

зоні впливу найбільшого міста (з населенням понад 500 тис. чіл.), що є, як

правило, центром області.

Розміри території групи населених місць, так само як і число вхідних в неї

поселень, залежать від витрат часу на пересування між поселеннями, а отже,

від розвитку міжселенного транспорту і досягнутої ним швидкості перевезень.

Відповідно і територіальні межі таких сучасних груп взаємозв'язаних

населених місць визначаються:

- для груп 1-го типу – нормативними радіусами внутрішньогосподарчого

трудового тяжіння і повсякденних культурно-побутових зв'язків, що

відповідає 30-40-хвилинній __________транспортній доступності центрального

населеного пункту (яка визначається необхідним сумарним часом на

пересування (включаючи шлях пішки до зупинки суспільного транспорту) від

найбільш видаленої крапки обслуговуваної території до центру);

- для груп 2-го типу – оптимальними радіусами масових міжселенних

трудових пересувань (від житла до місця роботи) і культурно-побутових

зв'язків, потреба в яких виникає періодично, що відповідає 1-1, 5-годинній

транспортній доступності центрального міста;

- для груп 3-го і 4-го типів – раціональною дальністю спеціалізованих

трудових і епізодичних культурно-побутових міжселенних зв'язків, що

відповідає 1, 5-2-годинній доступності центрального міста.

Найбільш сприятливі умови для інтеграції системи і спеціалізації її

населених місць в сферах виробництва, трудової діяльності, обслуговування і

відпочинку населення, забезпечують групи 3-го і 4-го типів. Тут виникає

багатоступінчата ієрархія організованих систем: групи 1-го і 2-го типів стають

елементами систем більших. Міжселенні зв'язки пронизують всі типи

населених місць – від найдрібніших до найбільш великих, забезпечуючи

населенню найбільш широкий вибір моделей життєвого устрою, зайнятості,

суспільного і форм дозвілля. Об'єднані мережі населених місць на такій основі

найефективніше і в соціальному, і в економічному відношенні.

Два перші типи, утворюючи двоступінчату структуру, охоплюють

практично всю господарську територію країн. Групи 3-го і 4-го типів

формуються навколо великих і найбільшого міст, а також в зонах інтенсивного

розвитку добувної промисловості (видобуток нафти, вугілля, рудних копалин).

Класифікація ділить міську агломерацію за чисельністю населення на:

· найбільші (більше 1 млн. чіл.)

· великі (500 тыс.-1млн. чіл.)

· великі (100-5—тис. чіл.).

Крім того, агломерація по стадіях процесу розділяється на:

· розвинені (де за межами центрального міста проживає більше 30%

міського населення, а середня найкоротша відстань між сусідніми містами

або населеними місцями рівна або менш 10км) – Московська, Пітерська,

Харківська;

· слаборозвинені (частка населення периферійної зони менше 30%

або середня відстань між поселеннями більше 10км) – Дніпропетровська,

Ташкентська, Єреванська;

· що складаються (частка населення периферійної зони менше 30%

і відстань між поселеннями більше 10км) – Київська, Новосибірська,

Тбіліська.

Групові системи населених місць всіх типів, утворюючи первинні елементи

системи розселення в цілому, самі володіють розвиненою просторовою

структурою. Вузлові елементи цієї структури – центр і підцентри групової

системи, в яких концентруються місця додатки праці, розраховані частково на

жителів сусідніх дрібніших населених місць, розташовуються об'єкти

міжселенного культурно-побутового обслуговування, головні об'єкти

внутрішньо системної транспортної мережі. Міжселенні зв'язки, що

розвиваються, забезпечують соціально-економічну єдність основних

просторових елементів системи.

Матеріальною основою формування будь-якої групової системи населених

місць служить інфраструктура системи – сукупність установ, мереж і споруд,

що забезпечує її функціонування як єдиного цілого. Її можна підрозділити на:

· соціальну, призначену для безпосереднього задоволення

матеріальних потреб людини

· інженерно-технічну, службовку основною базою

матеріального об'єднання об'єктів системи і їх функціонування.

В першу чергу входять:

1. мережі установ всіх видів межселенного обслуговування (культурно-

побутового, медичного, торгового);

2. учбові заклади межселенного призначення (Вузи, технікуми і тому

подібне);

3. науково-дослідні, адміністративні і суспільні установи;

4. об'єкти культури загальносистемного значення (театри, музеї,

спеціалізовані бібліотеки і тому подібне);

5. мережа установ масового відпочинку.

У інженерно-технічну інфраструктуру групової системи входять об'єкти і

міжселенні комунікації, що забезпечують внутрішньосистемні зв'язки як

можливістю регулярних пересувань населення, так і шляхом межселенного

обміну напівфабрикатами, різного роду природними ресурсами, продукцією

сільського господарства і будівельної індустрії.

Для відносно невеликих групових систем (1-го і 2-го типів) ефективна

концентрація інженерно-технічної інфраструктури, із зосередженням її

підприємств обслуговування, головних споруд транспортної і інженерної

мереж в центральному ядрі.

Для крупних же систем доцільне їх розосередження по всій території. При

цьому лінійні елементи мереж і комунікацій в 1-му випадку орієнтовані на

центр групи, в 2-му – утворюють рівномірну мережу, що забезпечує

можливість зв'язку між периферійними частинами групи безпосередньо, а не

тільки через центр, як в малих системах. Розвиток відповідним чином

організованої транспортної мережі – необхідна умова формування систем

взаємозв'язаних населених місць.

Соціальна ефективність групових систем особливо значуща для сільського

розселення і забезпечення жителів сіла всіма традиційними перевагами

міського життя, а тим самим для знищення істотних відмінностей між рівнем

життя міста і села. При автономній формі розселення суперечність між

необхідністю високої концентрації для забезпечення «міського» рівня

суспільних послуг і культурного життя і нераціональністю надмірного

укрупнення сільських населених місць, що утрудняє зв'язки житла і

виробництва, практично нерозв'язно.

У груповій системі, зв'язаною розвиненою мережею комунікацій, така

суперечність знімається. Групи, «сузір'я», населених місць, системи, що

функціонують як єдине ціле, містять в собі чисельність населення, цілком

достатню для того, щоб можна було створити в них крупні центри

економічного і культурного життя, тоді як окремі селища, що входять до

групи, можуть бути відносно невеликі.

«Сузір'я» сільських населених місць можуть бути згруповані навколо міста і

підключені до його систем обслуговування, місць додатку праці і вогнищ

культури. Таким чином, стає можливо розповсюдити на село суспільні

послуги, які у минулому вважалися специфічно міськими; для сільського

населення розширюються можливості вибору форм праці. При цьому

«міський» рівень побутових зручностей і інтенсивності культурного життя

може бути досягнутий при дбайливому збереженні природного середовища.

Населені місця, жителі яких будуть в основному пов'язані з сільським

господарством, повинні мати тип планування і забудови, що відповідає їх ролі

в системі, – не осколки міського масиву, а поселення, де на відміну від міста

штучне середовище не домінує над природою, а «розчинена» в ній.

У розвинених системах групового розселення по суті справи відпадає

традиційне розділення населених місць на міських і сільських. Такі системи

складатимуться з об'єднаних мережею комунікацій різновеликих

концентрацій, пов'язаних з різними типами виробництва і різними моделями

способу життя.

Генеральна схема планування території України (далі — Генеральна

схема) визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і

використання території країни, вдосконалення систем розселення та

забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої,

соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування

національної екологічної мережі. За первинними елементами системи

розселення - містами та регіонами держави закріплені певні напрямки

господарської діяльності:

- Історія, економіка – київський регіон;

- Наука, економіка – харківський регіон;

- Вугільні копалини – Донбас;

- Оздоровлення та туризм – карпатський регіон та Крим;

- Руда металева – Криворіжжя.

Література: 1; 2; 3.

Питання для самоперевірки

1. Дайте головні визначення і поняття містобудування.

2. Охарактеризуйте головні напрямки містобудівної діяльності.

3. Що таке об’єкти містобудування?

4. Які існують форми розселення?

5. Що визначає генеральна схема планування території України?

6. За якими показниками класифікуються населені місця та райони

розселення.

ТЕМА 2. ДОІНДУСТРІАЛЬНЕ МІСТО І СЕЛО ЯК ФОРМА

РОЗСЕЛЕННЯ

План

1. Первісні форми розселення (період зародження традиційної

сільськогосподарської цивілізації);

2. Формування перших міст;

3. Храмові комплекси як основа планувальної композиції міст.

Загалом цивілізаційний процес ми можемо поділити на дві частини – у

межах ІХ-ІV тис. до н.е. та від ІІІ тис. до н.е. - до наших днів. Генезис різних

шляхів розвитку людства вже слід пов’язувати з часом опанування

ранньопервісним людством екваторіально-тропічно-субтропічної зони Земної

кулі та прильодовікових територій, яке розпочалося 40 тис. років тому.

Внаслідок цього в різних природно – кліматичних зонах розвиваються три

типи ранньопервісних суспільств: 1) тропічних збирачів; 2) загінних мисливців

відкритих просторів прильодовикової смуги; 3) мисливців та збирачів

переважно закритих ландшафтів Середземноморсько-Передньоазійського

регіону.

В наслідок екологічної катастрофи, яку спричинило варварське винищення

стадних ссавців та танення льодовика, суспільство загінних мисливців

деградувало, рештки зайняли території на узбережжях арктичних морів.

Тропічні збирачі, взагалі не мали потреби у розвитку, бо природні умови та

невичерпність продуктів споживання сприяли консервації їхнього способу

життя. Натомість, третя група виявилася найбільш успішною.

Це дало можливість трансформуватися суспільству в нових умовах. Так,

його «відгуками» на «виклик» обставин стало переорієнтація на використання

ресурсів водоймищ, що швидко призвело до спеціалізованого рибальства, та

формування ранньоземлеробсько-тваринницького господарсько-культурного

комплексу у Х-ІХ тис. до н.е. в Палестині та взагалі на Близькому Сході.

Впровадження та подальший розвиток землеробсько-тваринницького

господарсько-культурного комплексу (відтворююче господарство) в зонах з

обмеженими ресурсами водоймищ, в умовах зростання населення, вивів

відповідні спільноти на шлях побудови ранньоцивілізаційних 'F1mн_xоб’єднань.

Ефективність економіки яких можливо було досягти за рахунок удосконалення

організації та централізації управління. Додатковий продукт концентрувався

в руках політичної верхівки та трансформувався у престижні цінності

(володіння якими символічно-магічним чином засвідчує високий соціальний

статус) організованим при ставках вождів ремеслом та через централізовано

налагоджену зовнішню торгівлю. А, розвиток торгівлі між цивілізаційними

центрами забезпечили рибальські селища, вздовж яких пролягли головні

торгівельні шляхи. Тобто, протоміста сформувалися за допомогою культу

поклоніння Богам та торгівельним зв’язкам.

Найбільш яскравим представником розвинутого первісного суспільства

були загадкові Сонцепоклонники, які будували храми з монолітних кам’яних

брил. Поклоніння Сонцю було розповсюджено по всій тогочасній Ойкумені

від Месопотамії та Індії до Центральної та Південної Америки. Дослідники

фіксують ідентичність архітектурних прийомів. Головними первісними

архітектурними елементами, що з’явилися в неоліті були менгір, дольмен,

кромлех, триліти. За допомогою архітектури первісні люди визначали час

сільськогосподарських робіт, фіксуючи на земній поверхні космічні події.

Водночас, ці споруди відтворювали в абстрактній формі біологічні циклічні

процеси зародження та занепаду життя під впливом космічних подій, яким

надавалося еротичне тлумачення (головною подією був «шлюб» бога Сонця та

богині Землі).

Починають розвиватися поселення спеціалізованого призначення,

виділяються храмові комплекси (Рис. 4) та спеціалізовані селища жерців.

Також, активно розвиваються поселення біля місць видобування корисних

копалин (кремнію, обсидіану, тощо).

Рис. 1. План Стоун-Хенджу (ІV-ІІ

тис. до н.е.)

Рис. 2. Космічний всесвіт

Рис. 3. Фіксація астрономічних

подій у Стоун-Хенджі.

Рис. 4. Стоун-Хендж (сучасний

вигляд)

Прикладом стародавнього типу розселення може слугувати система з двох

храмових комплексів Стоун-Хендж та Вуд-Хендж. Ці комплекси орієнтовані

на схід Сонця в дні літнього та зимового сонцестояння, були пов’язані

дорогою для ритуальних процесій, яка пролягла вздовж ріки (символу часу)

Ейвон. Тобто містобудівними засобами відтворювався річний цикл головного

світила. Нагадаємо, що до приручення в Подніпров’ї коня в давніх віруваннях

Сонце плило по небу в човні. Інша система склалася на півдні Англії, що

відомі нам як поселення громади скотарів, які жили в ІІІ тис. до н.е. на

територій сучасної Англії біля містечка Уіндмілхіл. Центром системи був

храмовий комплекс, який складався з концентричних земляних валів.

Рис. 5. Трипільське поселення Коломийщина (ІІІ тис. до н.е.)

Розвивалася планувальна побудова поселень, яка в тому чи іншому вигляді

дожила до наших часів. Наприклад, будівлі трипільців (VІ-ІІ тис. до н.е.)

розташовувалися таким чином, що утворювали щось на зразок кола, або овалу

в середині якого знаходився священний гай та громадські споруди (Рис. 5).

Таким чином, відокремлювалася суспільна територія. Але, загалом, територія

поселення жорстко не відділялася від природного середовища.

Рис. 6. Планувальні структури традиційних селищ Східної Європи (XІX

ст.).

Відлунням неолітичного планування є планувальні схеми старовинних

українських, поморських селищ, або поселень Волго-Окського межиріччя

(регіону виникнення російського етносу), які поділяються на центричні та

лінійні. В центричних селянські подвір’я групувалися навколо суспільного

простору з водоймищем, базаром, храмом та різноманітними громадськими

спорудами. Селища з лінійною схемою відрізнялися тим, що через суспільний

простір проходила дорога, або топографічні умови вимагали витягнутої форми

плану (Рис. 6).

Рис. 7. Панорама карельського селища Нижмозеро (реконструкція).

Поступово, на основі храмових комплексів та селищ жерців виникла

більшість відомих нам стародавніх міст. Виникнення міст - результат

«неолітичної революції» (V тис. до н.е.). Це явище супроводжувало так

звану «землеробську революцію» тобто перехід - від дикунства до

варварства, від привласнюючої економіки до відтворюючої економіки.

Цікаво, що ці перші, відомі нам міста виникли майже водночас, в ІV-ІІІ тис.

до н. е. в долинах річок Нилу, Інду, Гангу, Тигру та Євфрату, а також на

півночі Китаю в лоні вищезгаданих «прирічкових цивілізацій». Ці території

мають схожі гідрологічні режими - відсутність протягом багатьох місяців

атмосферних опадів. Через це, хлібороби користувалися розливом річок та

штучним зрошуванням ґрунту. Початок сільськогосподарських робіт залежав

від часу танення снігів далеко в горах та часу розливу річок. У такому

суспільстві роль храмів та жерців, які слідкували за природними ритмами була

визначальною, бо від їх вправності залежало саме існування спільноти

іригаційних культур.

У розвитку астрономії і астрології особливе місце належить шумерам і

вавілонянам, знання яких збереглися у відомій бібліотеці Ашшурбаніпала (VІІ

ст. до н. є.) яка налічувала сотні тисяч глиняних «рукописів».

Всі значні храми регулярно посилали царю, звіти з тлумаченням того, що

відбулося на небі. Бібліотека Ашшурбаніпала слугувала тогочасним науковим

центром, де концентрувалися ці звіти. Астрономічна наука також розвивалася

в родючих долинах інших великих річок. Міста інтегрували розрізнені

господарства регіону в єдину економічну та соціально-політичну систему,

завдяки винятково важливій організуючий функції храмів. Прочани приносили

дари, які згодом стали повинністю, навколо храмів почали зосереджуватися

житла ремісників, які обслуговували спочатку храм, а згодом і навколишні

села, та поклали початок торгівлі. З’являються перші професії, будуються

житла для прочан, та постійної обслуги. Згодом з’явилися інституції, які

підтримували порядок, і заклали основи державних органів.

Водночас, розташування біля великих водних артерій стимулювало

розвиток торгівлі. Це знайомило міські спільноти зі здобутками світової

культури, бо торгівля відбувалася головним чином предметами розкоші.

Найдавнішим торгівельним шляхом (V тис. до н.е.) вважається шлях від

Месопотамії (найкрупніші міста Ур та Лагаш) до Індії (Мохенджо-Даро та






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.