Народні рухи у другій половині XVIII ст.

Друга половина XVIII ст. характеризувалася подальшим розвитком соціаль­ної боротьби. На Правобережній Україні продовжував поширюватись гайдамаць­кий рух. 1768 р. він переріс в потужне повстання, що дістало назву Коліївщина, яке було очолене вихідцем з Лівобережжя Максимом Залізняком і уманським сот­ником Іваном Гонтою. Повстання охопило майже весь край, але було придушене спільними польсько-російськими зусиллями. У Західній Україні поширювався рух опришків, який очолював Василь Баюрак, а після його загибелі Іван Бойчук. Не припинився цей рух і після переходу західноукраїнських земель під австрійську владу. Дещо спокійніше було на Ліво­бережжі і Слобожанщині. Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюкон (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекру­ти, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу. Його загоном було здійснено понад сто нападів на поміщицькі маєтки та на міс­цевих багатіїв. Але 1835 р. Кармалюк потрапив у засідку, і його було вбито.

Опозиційний рух царському режиму в Україні У першій чверті XIX ст. в Російську імперію і в Україну починають проника­ти революційні ідеї Західної Європи, що впливали на настрої української інтелек­туальної еліти. Головною особливістю цих людей було те, що вони орієнтувались не на національні цінності, а були за загальнодемократичні реформи в межах всієї Російської імперії.

Рух декабристів в Україні. Для суспільно-політичного руху в Наддніпрянській Україні важливе значення мала спроба офіцерів російської армії за допомогою перевороту встановити в Росії конституційний лад. 1816 р. в Петербурзі виникла перша декабристська органі­зація — «Союз порятунку». Вона існувала недовго: вже 1818 р. в Москві замість неї був створений «Союз благоденства». Тоді ж на території України було засновано Тульчинську управу Союзу на чолі з полковником Павлом Пестелем. 1821 р..(«колотники реорганізували свої об’єднання і створили дві організації — Північ­не товариство з центром у Петербурзі й Південне — з осередком у Тульчині. Пів­денне товариство очолив П. Пестель. Членами цього товариства були брати Сер­гій і Матвій Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін та інші офіцери 1-ї і 2-ї армій, розташованих в Україні. Протягом 1822—1825 рр. щороку в Києві під час контрактових ярмарків відбувалися з’їзди керівних діячів Південного товариства для вирішення організаційних та програмних питань.

Основним програмним документом Південного товариства була «Руська прав­да», складена П. Пестелем. Вона передбачала:

• повалення самодержавства й встановлення республіки;

• скасування кріпацтва і наділення селян землею без викупу;

• ліквідацію станів, запровадження політичних свобод і рівності усіх громадян;

• повну свободу торгівлі і промисловості.

Пестель виступав за унітарну державу без якихось автономних утворень чи територіального самоврядування — на відміну від Конституції, складеної членом Північного товариства Микитою Муравйовим, де йшлося про перетворення Росій­ської імперії на федерацію держав, дві з яких (Малоросійська з центром у Харкові і Чорноморська з центром в Києві) мали бути створені в Україні. Отже, в «Руській правді» про жодне самовизначення українського народу не йшлося. Водночас 1823 р. її Новограді-Волинському виникло Товариство об’єднаних слов’ян, очолюване братами Петром та Андрієм Борисовими, а також польським дворянином Юліаном Люб­лінським. Програма товариства викладалася в двох документах — «Правилах» і «Клятві», що передбачали: визволення всіх слов’янських народів і об’єднання їх у федерацію; ліквідацію монархічного устрою та встановлення демократичного ладу;

скасування кріпацтва та станових привілеїв.

Щоправда, про входження України в федерацію як окремої частини нічого не говорилось. У вересні 1825 р. «Товариство об’єднаних слов’ян» увійшло до складу Півден­ного товариства, утворивши в ньому Слов’янську управу. 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі Північне товариство під­няло повстання, але внаслідок нерішучості дій воно було придушено того ж таки дня. 31 грудня члени Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ почався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергієм Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний лад і знищити. кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. З січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери — учасники заколоту — були іаслані в Сибір. П’ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє і Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін). Виступ декабристів мав велике значення, значно вплинувши на подальший розвиток українського волелюбного руху.