Система образів старий і море

Інструктивно-методичні матеріали Повість стала підсумковим твором письменника, у якому яскраво виражені усі характерні особливості творчого стилю Е. Хемінгуея. Задум виник у автора у дру- гій половині 1930-х, коли він почув розповідь про одного рибалку. У 1936 році на- писав нарис «На блакитному струмені» про старого рибалку, який спіймав величез- ну рибину, проте не зміг її врятувати від акул. Героя цього нарису автор ще не наділив такими рисами, як Сантьяго, він реагував на свою втрату невтішним пла- чем. Згодом прозаїк уважно спостерігав за життям рибалок із селища Кохімар. Хе- мінгуей згадував, що «знав про цих людей все: чим вони живуть, що люблять і що ненавидять, до чого ставляться байдуже…, знав кожну родину там і біографію ко- жного члена сім’ї». Ці знання дали йому додатковий матеріал, необхідний для на- писання книги. Працював над своїм твором Е. Хемінгуей у 1950—1951 роках. У вересні 1952 року повість була надрукована у нью-йоркському щотижневику «Лайф» і не- забаром вийшла окремим виданням. За цю повість автор одержав головну премію з літератури в США — Пуліцерівську премію, а згодом вона відіграла вирішальну роль на присудження йому Нобелівської премії з літератури у 1954 році. Прототипи головного героя. Оскільки ситуація, покладена в основу повісті, не була для рибацького селища винятковим випадком, з часом з’явилося багато прете- ндентів на роль прототипу старого Сантьяго. Ними почергово були Ансельмо Ер- нандес Гарсіа, Мігель Рамірес, а потім шкіпер яхти письменника «Пілар» Грегоріо Фуентес. З кожним із цих людей були пов’язані морські історії, які підказали Хемі- нгуею задум майбутнього твору. Сам же письменник говорив, що образ Сантьяго він змалював зі свого механіка Карлоса Гутьєреса, який прослужив у нього багато років: «Я чув про людину, з якою трапилася подібна історія з рибиною. Мені роз- повідали, що відбулося це у човні на морі, коли він вів боротьбу з рибиною. І ось я взяв людину, котру знав уже двадцять років, і уявив її собі у таких же умовах». Усе-таки герой повісті — це збірний образ, який увібрав у себе риси багатьох зна- йомих письменнику людей і втілив авторське уявлення про людську мужність та силу волі. 350 Літературні дослідники назвали повість видатного американського письменника «Старий і море» «притчею». Певно, це дійсно так. Бо цей, з одного боку, реалістич- ний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про двобій відва- жного старого рибалки з морем і рибою. Ця повість мала значно ширший і більш узагальнений зміст, який не зводив лише до авторської ідеї про необхідність збере- ження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. Про це Е. Хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. Але саме з приводу повісті «Старий і море» письменник сказав: «Здається, що врешті-решт я домігся того, над чим пра- цював усе моє життя». Змінився його стиль: з’явилася плавна епічна напружена фраза; визнаний майс- тер діалогу віддав перевагу сповненому трагічного змісту монологу, з’явився уро- чистість, поетичність. А реалістичні образи повісті переросли у символи. Сюжет повісті зовні не складний — це розповідь про старого рибалку. Старий Сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відплив далеко у море в пошуках здобичі. Йому пощастило: попалась «величе- зна риба». Та риба була така велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб її перемогти Але на зворотному шляху акули з’їли здобич. Змучений рибалка повернувся до берега зі скелетом від здобичі. Письменник правдиво пока- зав життя героя і його стихію — море. Сюжет повісті простий, але у творі скритий потаємний смисл — підтекст, який підняв зміст на рівень філософських узагальнень. Річ у тім, що сама по собі бороть- ба старого з рибою та акулами — це лише видима частина сюжетного «айсбергу». Захована ж у підтексті частина говорила про важливіше і значніше: письменник розмірковував про стосунки людини і суспільства, людини і природи, Всесвіту і приходить до певних висновків. Головна проблема, яку автор підняв у творі — це питання про сенс людського життя. Проблеми: природа і людина (розкриває сама назва твору); Людина і суспільство; Людина і Всесвіт. Образ старого рибалки Сантьяго автор подав з окремих деталей і спогадів, що склали історію його життя. Він ходив на вітрильнику до Африки (уві сні йому вви- жалася Африка його юнацьких літ). Автор змалював очі і руки старого. Дуже скупо описав письменник житло, де стояли ліжко, стіл та стілець, а просто на долівці було вогнище, де він розпалював деревне вугілля й варив собі їжу. Цікава деталь: чиста сорочка, мабуть, чекала, коли скінчить свої земні справи цей чоловік. Саме ця річ прикривала фотокартку його покійної дружини. Ця втрата ще й досі болить Сантья- го. Автор подав образ старого у двох площинах: на землі і на морі. Спостерігаючи за героєм у морі слово «старий» стало ніби недоречним. Герой Хемінгуея — не просто мудра людина, а ще й досвідчений рибалка. Зрозуміло, чому він пішов у мо- ре по рибину марлін саме у вересні («місяці великої риби»), бо тоді рибина досягає найбільших розмірів, набравши за літо достатньої ваги. А ось у травні, коли марлін ще не досяг певної ваги, полювати на нього може навіть рибалка без досвіду («Це тобі не травень, коли хто хочеш рибалка»). Цікавим було співвідношення образів старого і хлопчика. З одного боку, вони протиставлені: старість символізував кінець життя, юнак — його початок. З друго- го — хлопчик Манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частинку душі старого. «Був би зі мною хлопчик», — рефреном звучала у повісті фраза старого, якою автор ствер- джував думку, що сила людства у його єдності. 351 Реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул набули символіч- ного значення і знаходили в стані протистояння і єдності одночасно Стверджувала думка про взаємозв’язок усіх мешканців Землі: людей, тварин птахів, і водночас виявився один із парадоксів людського життя: людина змушена вбивати тих, кого любить, хто «дорожчий за брата». Море Життя; прекрасна, мінлива і повна несподіванок стихія Старий Сантьяго Людина-борець; Досвідчена, мудра, сильна духом і вольова людина Рибина Удача; Життєва мета Акули Людське зло: заздрощі, плітки, зрада Хлопчик Манолін Вірний друг; Нове покоління Людина — частина природи, частина Всесвіту. Вона відчувала це і прагнула га- рмонії. Саме так повинно бути: людина у гармонійному співіснуванні з природою, Всесвітом — до такої важливої думки прийшов автор. Образи акул — хижаків, ворогів можна сприймати як перешкоди на шляху дося- гнення мети. Людина сміливо вступала з ними у боротьбу. Водночас хижі акули — це й помста моря. Але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку Е. Хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. Сутність людського життя у боро- тьбі та перемозі в ній, можливо, це перемога над собою. У житті (морі) у кожного є своя Риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати. Є свої Акули (вороги, перешкоди) і, слава Богу, є свій Хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої Леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинст- ва, щасливих миттєвостей, того, що допомагає жити). А ще людина — частинка неосяжного Всесвіту. Вона відчувала себе добре лише в гармонії з усім, що оточувало її: з небом, сонцем, морем, птахами, рибами. Вона не цар, не піщинка, вона рівна серед рівних. Прозаїк побудував свою повість на си- стемі мотивів, які перепліталися, взаємодіяли. Одним із провідних став мотив не- звичайної риби, яку впіймав старий рибалка. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Для Сантьяго битися за рибу — це значило битися за життя, за своє місце в жорстокому світі, який не визнавав невдах. Мотив риби тісно переплітався з мотивом самотності. Проте в мотив самотності прозаїк вклав песимістичне звучання. Письменник показав, що саме самотність змусила старого бути мужнім і терплічим, знаходити в собі сили, щоб вийти переможцем. У фіналі повісті переплелися два мотиви — хлопчика і левів. Хлопчик — то врешті-решт визнання перемоги старого, то подолання трагічної самотності, надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні — це і пам’ять про пережиту боро- тьбу й готовність знову ставати до бою за життя. Отже, пафос повісті у гуманістичному і оптимістичному погляді митця на життя. У цьому творі яскраво відчувалася особлива важлива риса Хемінгуея — гуман- ність. Показуючи героя самотнім, письменник не зробив його індивідуалістом. 352 У морі він повсякчас згадував хлопчика Маноліне. Суворий закон боротьби за існу- вання розлучив їх, але це не завадило їхній дружбі. Письменник виступив за активну позицію людини. Наявність саме такого забар- влення і свідчила про відсутність песимізму. Ця філософська повість утвердила гу- манність і добро, гімн мужності людині, її волі і силі.