Світові тенденції розвитку суспільства, стандарти європейського Союзу та їх визначальний вплив на інтелектуальний капітал органів державної влади та місцевого самоврядуваання

МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ВСТУП

Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського та інформаційного суспільства, європейська інтеграція України, проведення політичної, адміністративної та інших реформ вимагають, щоб такі чинники, як компетентність, професіоналізм, інтелект, творчість відігравали провідну роль у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пріоритетним напрямом державної політики повинно бути створення повноцінної ефективної системи неперервного професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування (далі – службовці), що відповідала б європейським фаховим стандартам формування адміністративної спроможності держави та кращим вітчизняним традиціям і вимогам утворення єдиного європейського освітянського простору.

Ефективність державного управління значною мірою залежить від кадрів, фахово - і світоглядно підготовлених до активної професійно-компетентної інноваційно-творчої роботи в нових умовах: демократії, економічної та політичної конкуренції, глобалізації. Тому постійний еволюційний процес у державному управлінні, зміни форм і методів виконання службовцями завдань і функцій держави, утілення в практику державних, галузевих і регіональних цільових програм потребує активізації зусиль суб’єктів системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування (далі – Система).

Необхідною умовою ефективного державного управління є його професіоналізація. Важливим інститутом професіоналізації державного управління є система фахового навчання службовців, інтелектуального й інституційного зміцнення фахової спроможності цієї системи у галузі державного управління.

1. СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: СТАН І ПРОБЛЕМИ

В основі діючої нині в Україні Системи лежить адаптація отриманого раніше фаху до професійної діяльності у сфері державного управління. Вона здійснюється шляхом реалізації освітньо-професійних програм підготовки магістрів, професійних програм підвищенням кваліфікації, тематичних семінарів і стажування.

Магістерські програми мають академічний, фундаментальний характер, надають загальну широку освітню підготовку з державного управління.

Програми підвищення кваліфікації державних службовців не мають необхідного практичного спрямування, носять здебільшого освітній характер.

Програми базової підготовки, перепідготовки та функціональної спеціалізації службовців в Україні відсутні.

В Україні професійне навчання службовців здійснюється за державними і галузевими стандартами вищої освіти, стандартами вищих навчальних закладів, що ліцензовані та акредитовані в освітній галузі “державне управління”, зокрема, зі спеціальностей “управління суспільним розвитком” (із трьома спеціалізаціями), “державне управління” (із 19 спеціалізаціями), “державна служба” (із 10 спеціалізаціями) за різними формами навчання.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук) здійснюється за чотирма спеціальностями в галузі науки “державне управління”: “теорія та історія державного управління”, “механізми державного управління”, “державна служба”, “місцеве самоврядування”.

Аспірантури і докторантури діють в НАДУ, її Дніпропетровському, Львівському, Одеському і Харківському регіональних інститутах державного управління, Донецькому державному університеті управління та Запорізькому гуманітарному університеті “Інститут державного і муніципального управління”; у них функціонують сім спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій.

Підвищення кваліфікації вищих категорій службовців здійснюється в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів НАДУ.

Підвищення кваліфікації службовців здійснюється ліцензованими закладами навчальної системи за програмами і планами, затвердженими в установленому порядку.

Мережа закладів Системи професійного навчання службовців, яка сформована із застосуванням механізмів ліцензування та акредитації в освітній галузі “державне управління”, включає:

- НАДУ при Президентові України, її 4 регіональні інститути НАДУ в містах Дніпропетровську, Львові, Одесі, Харкові;

- 14 вищих навчальних закладів, що ліцензовані та акредитовані для підготовки магістрів за спеціальностями “державне управління” та “державна служба”;

- 23 центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій;

- 65 галузевих навчальних закладів вищої і післядипломної освіти, що ліцензовані для підвищення кваліфікації службовців.

Нормативно-правова база навчальної системи ґрунтується на Конституції України та законах України “Про вищу освіту”, “Про державну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, складається з указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, за якими створена і функціонує Система, та інших нормативно-правових актів.

Процес навчання переважно фінансується за рахунок державного бюджету, бюджетів органів державної влади та місцевих бюджетів.

Поряд із позитивними здобутками Система має суттєві недоліки.

1. Система в умовах нової демократичної суспільно-політичної системи та глобалізаційних процесів (формування нових правил і засад економічного та соціального буття, стирання кордонів, нових інформаційно-комунікаційних технологій) не забезпечує підготовку професіоналів у сфері державного управління та місцевого самоврядування, не спрямована на формування службовця нової формації, не виконує виховної функції.

2. Система не стала органічною складовою державного управління та місцевого самоврядування, інститутом державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, не забезпечує результативність їх діяльності через розвиток інтелектуального потенціалу працівників, не охоплює всіх службовців, особливо навчанням перед участю в конкурсі на заміщення посади та після призначення на посаду (лише 20 % службовців проходять яке-небудь навчання протягом законодавчо визначених п’яти років).

3. Зміст, організація та форми професійного навчання службовців не відповідають сучасній парадигмі державного управління та місцевого самоврядування – надання конституційно і законодавчо визначених послуг особі, громадянину та населенню з необхідною якістю за змістом і терміном, потребам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не мають випереджаючого характеру, їм бракує практичної спрямованості, недостатньо використовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

4. Науково-педагогічні та наукові працівники закладів Системи відірвані від діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не проводять експертно-аналітичний супровід їх діяльності, не мають досвіду практичної діяльності в цих органах.

5. Система не забезпечена необхідною законодавчою базою, демократичними стандартами щоденної професійної діяльності державних службовців, ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості професійної діяльності та навчання, достатнім ресурсним забезпеченням, у тому числі фінансовим (фінансування підвищення кваліфікації в 100 разів менше, ніж у країнах розвиненої демократії), кадровим і науково-методичним.

6. Подолання практики ручного управління системою підвищення кваліфікації, перехід до управління як законодавчо і нормативно урегульованого планомірного впливу на визначення і реалізацію мети і завдань системи в цілому та кожної з її складових.

7. Структура вищої та післядипломної освіти службовців не відповідає змісту діяльності у сфері “державне управління”, що визначений ООН, ЄС, у багатьох провідних країнах та визнаний в Україні. Відсутня низка важливих спеціальностей, бракує державних стандартів щодо професійного навчання; не використані можливості розширення перепідготовки за спеціалізаціями, орієнтованими на державне управління. Потребують суттєвого удосконалення і диверсифікації професійні програми підвищення кваліфікації.

8. Суб’єкти Системи мають різний організаційно-правовий статус: НАУД, її регіональні інститути та центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій відносяться до системи органів виконавчої влади, вищі навчальні заклади – до Міністерства освіти та науки України, галузеві навчальні заклади післядипломної освіти – до відповідних центральних органів виконавчої влади. Наявні повноваження та функції суб’єктів Системи диверсифіковані, не скоординовані, не забезпечують результативного й ефективного її функціонування. Немає чіткого розмежування повноважень учасників системи та координації їх діяльності. Вплив неурядових громадських організацій на діяльність Системи відсутній.

9. Відсутні унормовані механізми та процедури залучення молоді до навчання за спеціальностями, спрямованими на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, відбору претендентів на адміністративні посади – випускників вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації з подальшим працевлаштуванням на службу, успадкування кращого досвіду діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Особливості управлінської праці персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування обумовлюють необхідність запровадження інституціональних засад професіоналізації державного управління та місцевого самоврядування, найважливішою складовою якої є результативна діяльність потужної системи професійної підготовки та післядипломної освіти державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.

СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА, СТАНДАРТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ЇХ ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ВПЛИВ НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВААННЯ

Однією з головних рис суспільно-політичного життя сучасного світового співтовариства є глобальний процес демократизації, який за останній час охопив більшість країн світу. Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал і для якої демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Успішне існування сучасної демократії неможливе без особи, яка сповідує демократичні цінності та має певний рівень соціальної компетентності. Саме тому формування громадянина має бути одним з головних завдань національної освіти в будь-якій демократичній державі.

Серйозною перешкодою для становлення та розвитку демократії в українському суспільстві є відсутність досвіду життя в умовах демократії. Внаслідок цього в Україні об'єктивно зростає значення спеціальної освіти – суспільно-гуманітарних знань, умінь, системи установок і цінностей, що має підготувати громадян до життя в умовах демократії. саме тому актуальним завданням для України є впровадження якісно нових підходів, методик, навчальних дисциплін щодо підготовки молоді жити в нових демократичного врядування.

Передумовами демократичного врядування є:

народ повинен розуміти свободу, потребувати її, цінувати її, уміти користуватися нею і боротися за неї;

достатньо високий рівень правосвідомості у громадян;

господарська самостійність громадянина;

мінімальний рівень освіти і обізнаності громадян, поза яких усяке голосування постає своєю власною карикатурою.

необхідний політичний досвід громадян.

Також демократичне врядування припускає в людині ще цілий ряд властивостей і здібностей, а саме: особистий характер і відданість батьківщині, риси, що забезпечують в ньому визначеність переконання, непідкупність, відповідальність і цивільна мужність.

Сукупність сучасних теоретичних здобутків у державно-управлінських дослідженнях спрямовує на нове – “реалістичне” – трактування бюрократії, основними рисами якої є:

- визнання неусувності політичної ролі бюрократії через надання управлінських послуг, і як результат – пошук нових форм контролю над нею, оптимального співвідношення політичних і професійних завдань в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

- зменшення ролі вертикальної ієрархії, розвиток функціональних органів, “плоских” структур управління, багатоманітність моделей державного управління та регулювання сфер суспільного життя;

- обмеження значущості традиційних адміністративних “сходів чинів”;

- формування культури державного підприємництва, впровадження принципів менеджменту в діяльність державного апарату, переведення його частини за рамки державної служби;

- децентралізація, прагнення до скорочення і здешевлення апарату, спроби зробити державну бюрократію “прозорою” та “чуйною” до суспільних очікувань і вимог.

Курс України на Європейську інтеграцію вимагає створення системи державного управління та державної служби, орієнтованої на запровадження стандартів реальної демократії, похідними яких є демократичні інституційні стандарти професійної діяльності службовців. Реформування державної служби згідно з Програмою розвитку державної служби на 2005-2010 роки передбачає необхідність визначити та запровадити стандарти професійної діяльності державних службовців на засадах стратегічного планування діяльності державних органів із запровадженням результативного та ефективного обслуговування потреб населення, фізичних і юридичних осіб.

Саме зазначені стандарти є базою для надання якісних публічних послуг, проходження служби, а також формування та оновлення змісту професійного навчання.

Передумовами надання якісних публічних послуг є:

- оптимізація функцій, завдань, повноважень органу, що безпосередньо вплине на чітке визначення сфери відповідальності органу щодо формування та реалізації державної політики;

- запровадження системи управління якістю в органі, яка стане інструментом управління процесами надання послуг, сприятиме забезпеченню їх якості;

- підготовка необхідних кадрів, спроможних здійснювати аналіз політики, стратегічне планування, розроблення програм, управління програмами та їх оцінювання.

Демократичне суспільство стає все більш вимогливим до влади, що змушує її орієнтувати всю діяльність на людину, на задоволення її потреб і інтересів через надання якісних послуг. Запровадження інституту публічних послуг є основним способом реалізації державними службовцями завдань і функцій держави у межах своєї компетенції.

Сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні.

Державні послуги надаються органами державної влади (в основному виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями, а також органами місцевого самоврядування в порядку виконання делегованих державою повноважень за рахунок коштів державного бюджету.

Державні послуги об’єднують управлінські та адміністративні. Управлінська послуга – похідна змісту функціональної діяльності державного органу стосовно вироблення й реалізації державної політики з регулювання певного сектора економіки чи соціального життя. Адміністративна послуга – результат здійснення владних повноважень суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Запровадження публічних послуг у державному секторі потребуватиме унормування інституційних демократичних стандартів професійної діяльності державних службовців та прийняття рішень щодо:

- розроблення та затвердження стандартів управлінських і адміністративних послуг, їх типових переліків, що надаються органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;

- розроблення нових типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців на основі компетенційно - компетентнісного підходу;

- удосконалення правовідносин у сфері здійснення публічної політики, зокрема посилення повноважень громадських рад при органах виконавчої влади;

- запровадження внутрішніх регламентів органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо надання послуг політичному (виборному) керівництву.

Зростання контрактної системи усередині державної служби, рівно як і збільшення кількості політичних і патронатних посад, – загальна тенденція останніх десятиліть в модернізації державної служби демократичних країн. Національна специфіка лише коректує масштаби проявів і змістовні відтінки вказаної тенденції.

Основу концепції управління персоналом органу складають зростаюча роль особи службовця, знання його мотиваційних установок, уміння їх формувати і відповідно до цілей, завдань і функцій, що стоять перед органом.

При переході до ринку відбувається повільний відхід від ієрархічного управління, жорсткої системи адміністративної дії, практично необмеженої виконавчої влади до ринкових взаємостосунків, що базуються на економічних засадах, що обумовлює зміну пріоритетів цінностей.

Головне в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування – його службовці, а за межами – споживачі публічних послуг.

Необхідно спрямувати свідомість державного службовця чи посадової особи місцевого самоврядування до споживача, до результату управлінської діяльності, до ініціатора, перейти до соціальних норм, що базуються на здоровому глузді, не забуваючи про моральність і патріотизм.

Результативність діяльності системи професійного навчання може бути досягнута за умови відповідності професійної підготовки та післядипломної освіти вимогам освіти для суспільства, побудованого на знаннях і інформації, а саме:

· освіта протягом усього життя;

· освіта без кордонів, що ґрунтується на інформаційно-комп’ютерних технологіях і доповнює традиційні методи і технології новими можливостями;

· освіта за креативними моделями навчання та індивідуальними освітніми траєкторіями;

· освіта, що розвивається на основі фундаментальних знань.

Державна політика в сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в першу чергу проявляється в системі та структурі професійного навчання службовців, що обумовлює їх перегляд, удосконалення переліку спеціальностей, в тому числі й наукових.

Наука не може бути відокремлена від професійної підготовки та післядипломної освіти. Це єдиний комплекс формування інтелектуального капіталу державного управління та місцевого самоврядування.