Онися тепер тільки впізнала свого панотця й свого погонича. Але що то за чудний віз? Де він узявся?

Онися крикнула, витріщила очі, скочила з ганку й не знала, куди бігти, як помагати. Тим часом отець Харитін зліз з високості й тільки руки розставив.

Що це за віз? І де він в господа взявся? - питалась Онисія Степанівна.

От й хитрий з біса проклятий Бонковський! От тобі й карета! От тобі двадцять п'ять карбованців! - бідкався серед двора отець Харитін.

- Який Бонковський? Які карбованці? Може, ти гроші загубив в дорозі? - сипала Онися питання.

Якби був згубив, то так би й знав, що згубив. Ох мені лихо! Ой моє нещастя! Що теперенька ви скажете мені, Онисіє Степанівно? - бідкався отець Харитін.

Яке лихо? Яке нещастя? Що це за карета? За які гроші ти верзеш, неначе п'яний? Та розкажи до пуття, не муч мене! - кричала Онисія.

Візьміть палицю та бийте мене, - більш нічого не скажу вам.

Як візьму й справді палицю в руки, то, може, мені палиця й скаже. Говори, що це за причта? - кричала Онисія.

І на чорта я до того брехуна заїхав? І який нечистий мене до його заніс? - бідкався отець Харитін.

Я ж казав, - не заїжджаймо, бо баба з порожніми відрами нам дорогу перейшла, - обізвався й собі погонич.

Розкажи хоч ти, дурню, що це з вами сталося, - пристала Онися до погонича.

Вже погонич розказав матушці за всю ту причту та пригоду. Отець Харитін не говорив і слова більше й, похиливши голову, тільки махав на усі боки руками.

Здурів на старість, зовсім здурів! І де в тебе той розум дівся? - гримала Онисія Степанівна. - І хто тепер полагодить оцю карету? І на чорта вона нам здалась? Доведеться везти її, мабуть, аж у Київ до майстрів. Чи дорого ж заплатив за неї? - кричала Онися не своїм голосом.

Двадцять п'ять карбованців втелющив та за упряж три, - обізвався отець Харитін, не піднімаючи голови, - то буде трохи не сто рублів на " погані" гроші, чи на асигнації.

Ой ненько моя… То це ти всадив в оці руїни трохи не половину жалування!.. Боже мій! Лучче була б сама поїхала по жалування, - була б ціле довезла додому.

Отець Харитін сидів мовчки, неначе винний школяр, і вже не смів похвалитись гостинцями.

А де ж решта грошей? Дай сюди до рук, бо ти ще й ті марно прогайнуєш, - сказала Онисія Степанівна.

Отець Харитін задер полу, витяг з кишені ремінного довгого капшука й мовчки поклав його на стіл. Онися одшморгнула ремінця, висипала карбованці та червінці на стіл і полічила, складаючи карбованці купками.

Щось мало, - не всі гроші: ти десь прогайнував в Богуславі, - мабуть, пропив з батюшками в винарні!

Борони боже!.. На могорич пішло всього злотий, та благочинному дав за труди два карбованці, та купив самовар та трохи чаю й сахару для гостей, та ще купив вам, Онисіє Степанівно, гостинця: набрав на сукню модньої матерії, якраз такої, як у благочинної.