Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Як же вам, отець благочинний, їздилось? Чи далеко були? - спитав Бонковський сміливо.






Недалеко, - в Вільшаниці, - обізвався Балабуха та й знов взяв у губи цибук і потягнув з його так, що в люльці зашкварчало, як у ринці, а поверх люльки схопилось полум'я.

О, я знаю Вільшаницю й не раз там бував у покійного старого батюшки. Що за добра привітна душа був небіжчик, царство йому небесне! Який щирий, який привітний, який господар! Такого трудно знайти між людьми! - розпустив мову пан Бонковський, щоб поти загаяти час, поки спечеться порося.

Добрий був чоловік, - знехотя обізвався Балабуха й знов спересердя потяг люльку так, що огонь знов запалахкотів.

Чи бачив же Онисію Степанівну? - спитала Олеся дрижачим голосом.

Ні, - коротко одрубав Балабуха.

Знов усі троє замовкли, і тільки в світлиці було чути, як тріщав тютюн в люльках, як цибуки гарчали, ніби лихі собаки, а дим хмарами піднімався під стелю.

Я знав Онисію Степанівну ще панною. Ото була цяця! Ну, та й цяця, - як крашанка! як писанка! як золото! - почав вихваляти Бонковський.

Шкода тільки, що в плахті ходила. Мабуть, тепер завертілась в намітку, мов сільська баба. Не люблю я тих наміток та плахот, не уподобні вони мені, - обізвалась Олеся.

Часом ті намітки та плахти бувають луччі од суконь, - обізвався трохи грубенько Балабуха.

Quot; Вже сердься не сердься, а поросяти таки діждусь", - подумав Бонковський і знов розпочав історію за Онисиного батька, за вільшаницькі ліси та облави на вловах в лісах, перебрав панів та економів, а далі переїхав у Хохітву й почав розказувати за Терлецьких, з Хохітви переїхав у Стеблів, зачепивши по дорозі отця Мельхиседека, сміявся з його жінки Марти, так що Олеся реготалась, доки Килина й справді не застелила стола й не подала поросяти.

Олеся попросила гостя за стіл. В поросяти вуха, ніжки й навіть шкура - все погоріло на вугілля. Але Бонковський уклав у копи півпоросяти, аж суха шкура лущала в його в зубах.

Як чудово ви вмієте готувати! Яка з вас, Олександро Петровно, господиня! - хвалив Бонковський, уплітаючи порося.

Пхе! - сказала Олеся, покуштувавши сухої ніжки. - Килина не догляділа й пересмажила й попсувала. Треба шукати кухаря!

Я вам порекомендую; од нашого дідича одходить кухар; коли хочете, я скажу йому, щоб він до вас прийшов. Там, як що зготує, то тільки пальчики оближеш, - говорив він, уплітаючи печену курку після поросятини.

Балабуха тільки блиснув на Бонковського сердитими очима й мовчав.

Повечерявши, Бонковський без церемонії вхопив шапку, попрощався й поїхав додому. Килина поприбирала з стола. Балабуха смоктав люльку й мовчав; Олеся й собі мовчала.

Ти на мене чогось сердишся? - спитала Олеся, поклавши чоловікові руку на плече.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.