От тепер ми й в себе, вдома! - сказала Онися, сідаючи з Харитоном за вечерю в кімнаті. - Що то поробляють тепер мати? Що поробляють батько? Мабуть, і досі плачуть за мною?

Слава богу, що ви, Онисю, не плачете, - тихо обізвався Харитін.

Нащо ти на мене кажеш ви? Хіба ж я не твоя жінка? Адже ж чоловіки на жінок кажуть ти!

Коли ви, Онисю, такі… розумні, такі проворні, такі падковиті до хазяйства, що й сказати не можна, - промовив отець Харитін солодким голосом.

Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! - сказала Онися, торкнувши його по руці.

- Нехай вже при людях… то й буду казати ви… чи то, правда, ти…

Як тільки будеш на мене викати, то я тебе присилую тикати; буду за вуха скубти. Чуєш, чоловіче!

Скубіть, Онисю, скубіть. Воля ваша, а все-таки якось мені ніяково тикати на вас. Може, потім звикну, присилую себе.

Але Моссаковський цілий вік свій не присилував себе говорити на свою жінку ти, й до самої смерті говорив на неї ви, а вона на його ти.

Після вечері Онися побігла в пекарню, розпорядилась наймичками, вхопила свічку, побігла в хижку, потім побігла з наймичкою в льох. Моссаковський тільки дивився, як вона вертілась, мов муха в окропі.

Після вечері Онися одчинила здорову скриню, що стояла в кімнаті рядом з ліжком, поставила свічку на стільці й почала перебирати та складати сорочки, наволочки, простирадла, сувої полотна, привезені од матері, й ті, що понаносили приданки. Моссаковський дивився, як її тонкі руки перебирали купи полотна, милувався її довгими, гострими бровами й усе ждав, що вона от-от скінчить роботу, сяде коло його, пожартує з ним… А Онися все лічила та лічила то рушники, то сорочки, то хустки. Моссаковський почав дрімати.

Кидайте, серце Онисю, та йдіть сядьте зо мною та трошки побалакаємо, - говорив Моссаковський до Онисі солоденьким голосом.

Зараз, зараз, моє серденько! Ось тільки полічу твої сорочки: раз, два, три, чотири… Ти, мабуть, спати хочеш? Еге?

Онися кинула сорочки, прибігла до Моссаковського, обвила його шию руками, тричі цмокнула й знов кинулась до скрині.

- Отже мама все скуйовдила докупи. Оце мої сорочки, а це твої: п'ять, шість, сім, вісім…

І її тонкі пальці знов розбирали та складали на купу сорочки. По хаті пішов дух свіжого плаття, крохмалю. Серед нічної тиші виразно розносився Онисин голос: десять, одинадцять, дванадцять…

Але час вже, моє серденько, спати. Кидайте, моя доле! Завтра полічите, - говорив Моссаковський.

Лягай, чоловіче, спати, коли тебе сон зміг; лягай, серце, а я ось швидко долічу.

Онися знов кинула роботу, прибігла до чоловіка, попестила його й знов почала лічити та складати.

Моссаковський не видержав: кинувся на ліжко й заснув. І, засипаючи, він усе чув, як Онися складала та лічила: раз, два, три, чотири…

Чи ти, Харитоне, вже спиш? - спитала Онися.