Про мене, хоч і зараз, - сказав Моссаковський, - справді, нема для чого одкладати діла!

Шкода, що ви не приїхали з братом! А ми б оце поговорили з ним, як з сватом, - говорила Прокоповичка, любенько заглядаючи Моссаковському в очі. - Ми таки своєї дочки не зобидимо: є в нас, хвалити бога, й худоба, й коні, й воли, й плуги, й пасіка.

" Воно так, а все-таки краще б було привезти з собою повітового свата отця Мельхиседека та повітову сваху Марту, - подумав собі Моссаковський, - бо старі на словах, - як на цимбалах, а на ділі - як на талалайці! "

І спасибі вам, паніматко! Хто ж не знає про вашу добрість? Про це нема чого й казати, - сказав Моссаковський.

Як станете священиком в Вільшаниці, то опорядіть церкву, як я свою опорядив. Там церква дуже стара, й образи такі, що на їх навіть нічого вже не видно. От покличте мого маляра! Він вам так обмалює церкву, що ви тільки очі витріщите! - радив Прокопович.

Покличу, отець Степан, і звелю йому намалювати таку саму " Неопалиму купину", як у вашій церкві.

І страшний суд намалюйте, - в вільшаницькій церкві нема навіть страшного суда.

Буде й страшний суд, ще й у пеклі звелю намалювати богуславського станового та канівського столоначальника.

Невже! - крикнув Прокопович. - Отам їх, проклятущих, намалюйте. Там їм уготоване місце!

Та не забудьте й Балабуху там намалювати з його губою, - крикнула Онися, поглядаючи скоса на матір.

Звелю намалювати й Балабуху в пеклі, бо він того вартий, - сказав Моссаковський, осміхаючись.

Та ще звеліть почепити йому через плечі на мотузку зо два гарбуза, - глузувала Онися.

Говори-бо, дочко, та й міру знай! Де ж ти бачила на образах гарбузи? Ще що вигадай! - сердито обізвалась Прокоповичка.

Онися схаменулась, замовкла й трохи злякалась, чи не сказала вона часом чого дуже грішного.

Чарка ходила з рук в руки. Пляшки спорожнялись. І гость і господар з господинею все полуднували, поки не поспіла вечеря. Прокоповичка почала застеляти стіл і готувати вечерю.

Оце ж я наварила й напекла, та не буде кому вечеряти, - сказала Прокоповичка.- Коли б господь приніс яких гостей, абощо.

Правду кажеш, паніматко! Якби господь послав гостей, то все б таки більше з'їлось і випилось в кумпанії, - сказав Прокопович. - Чи не послати б поблизу в Сухоліси або в Черкас та попросити батюшок та матушок.

Та вже, тату, затого й сонце зайде. Там, мабуть, і спати вже лагодяться, - обізвалась Онися.

Ще не подали на стіл вечері, як двері рипнули, й в світлицю увійшов священик, старший Харитонів брат.

Десь господь послухав моєї молитви й приніс вас неначе на крилах! - крикнув Прокопович і кинувся обнімати та цілувати гостя.

Прокоповичка кинулась до гостя й ніби почепилась на його шиї. Онися цілувала його руки, а Харитін за гуртом кинувся й собі цілуватись з братом, неначе не бачився з ним півсотні років. Усі стали ще веселіші. Всі говорили, галасували на всю хату, не знали, де сісти, де стати.