Чи бачили мої квітки? - спитала вона в Балабухи.

Ні, не бачив, - сказав Балабуха.

Ходім, я вам покажу мої квітки! - сказала Олеся сміливо й причепливо й трохи не потягла його за руку.

Балабуха з великою напругою підвівся з стільця й пішов слідком за Олесею в садок.

Квітник в садку був і справді гарний. Клумби були повні левкоїв та астр, але вже під осінь позаростали трохи бур'яном.

Дивіться, які чудові левкої, - сказала Олеся, нагнувшись над квітками й зриваючи гілку левкоя.

А справді, гарні та пахучі, - сказав і собі Балабуха й нагнувся над грядкою.

Олеся вирвала квітку й, не розхиляючись, нюхала її. Балабуха й собі встромив руку в гущавину, але, поглядаючи скоса на Олесин повний стан, захопив в жменю бур'ян і почав і собі нюхати.

Ви нюхаєте щирицю! - крикнула Олеся, вириваючи з його рук бур'янину, й зареготалась на увесь садок. - Ось потривайте, я нарву вам букет.

Вона нарвала чудових астр і подала Балабусі. Балабуха навіщось нюхав їх, хоч вони зовсім не пахли.

Ходім, побачите наш сад, - гукнула Олеся й побігла доріжкою по садку до Росі.

Балабуха кинувся й собі бігти, але почутив, що його ноги можуть тільки ходити, а не бігати, й ледве догнав Олесю.

А ви коштували, які на смак левкої? - спитала Олеся, сміючись. - А нате, покоштуйте!

Балабуха механічно взяв левкой, вкинув у рот і почав жувати, а далі не знав, чи виплюнути його, чи з'їсти.

А що, смачний?

Де там! Гіркий, як полин.

Олеся реготалась, червона, як повна рожа. Вони прийшли на кінець садка, на пригорок над Россю. Нанизу по камінні шуміла вода. За Россю стояла пишна скеля, неначе стіна, вся облита сонцем; за нею на горах зеленів ліс, а вгору, по долині Росі було видно розкинутий Богуслав, обсипаний ясним світом.

Тепер далі нам вже нікуди йти, хіба в воду або на скелю, - сказала Олеся, наводячи Балабуху на думку.

А справді нема куди, хіба в воду або на скелю, - сказав тихо Балабуха.

А ви полізли б на скелю? - кокетно спитала Олеся.

Ні, не видерусь, бо дуже крута та стрімка.

А якби я вас попросила, то полізли б? - дражнила його Олеся.

Поліз би, - сказав Балабуха, глянувши просто в вічі Олесі.

В Олесі очі блищали, наче дві зорі. Її гаряче лице аж палало: а Балабуха все-таки мовчав.

Правда в нас у Хохітві гарно? Краще, як у вашій Вільшаниці.

Краще, як у Вільшаниці, але… але, якби ви були зо мною в Вільшаниці, то вона б мені здалась кращою од Хохітви, - ледве вимовив Балабуха й почервонів.

Quot; Насилу! Слава тобі, господи. От-от скаже! " - подумала Олеся.

Як же б я там була? Чи поїхала з вами, чи що? - спитала Олеся.