От і добре! Слава богу! - промовив Прокопович. - Будемо близькими сусідами.

Та нам би, панотче, хотілось бути не тільки вашими близькими сусідами, але навіть ще ближчими людьми; ми хочемо поріднитись з вами, - сказав сват. - У вас дочка на виданні, а в нас жених.

Бліде Онисине лице спахнуло наче полум'ям. Вона почервоніла й спустила очі додолу. Руки замерли на хусточці, й червоні й сині нитки перестали сипатись на запаску. Харитін почервонів і собі, як панна, не знав, де діти руки.

Як же ви думаєте, отець Степан? - спитав сват.

Я з дорогою душею, але треба спитати й матері, й дочки, - сказав Прокопович, поглядаючи на дам. - Що ти, паніматко, скажеш? - сказав він, обертаючи очі до жінки.

Я… як дочка скаже, то так і я, - ледве обізвалась Прокоповичка з неохотою: їй шкода було Балабухи, але вона знала, що він більше не приїде.

Діло доходило до Онисі. Вона насилу вдержалась на місці. Їй хотілось схопитись і втекти в садок.

Як же ти скажеш, дочко? - просто спитав в Онисі батько.

Я згоджуюсь, - насилу промовила Онися, не підводячи очей.

Коли так, то, по людському звичаю, заміняймо святий хліб, а потім трохи між собою поміркуємо, - сказав батько.

Онися ледве перекинулась з Харитоном кількома словами, але вона вгадувала своїм жіночим серцем, що Харитін підходить під її завзятущий, дужий темперамент, що вона буде правдивою господинею в своїй хаті. Окрім того, Харитін дуже сподобався їй своїм делікатним лицем і тихими синіми очима.

Поки сини справляли сороковини по батькові, поки заручився Харитін з Онисею, поки вільшаницька громада налагодилась послати старосту до Києва з прошенням до владики, - минуло чимало часу. А тим часом Балабуха не сидів дурнички в своїх Хильках.

Quot; Хочу женитись! Доки його бурлакувати та байдики бити! - думав Балабуха, ходячи по садку. - Не схотіла Онися, - знайду десять кращих, а таки восени оженюсь. Треба шукати та напитувати дівчини".

Балабуха глянув на город і вглядів широке листя гарбузиння. Те гарбузиння навело на його таку злість, що він тричі прокляв Онисю й не міг більше не тільки їсти гарбуза, але й дивитись на його.

Тату, дайте коней! Поїду ще в Хохітву. Там панни не прості, вбираються в сукні по-панській. - Цур їм, тим плахтам! Поїду ще до суконь.

Про мене, їдь до суконь. Тільки ті хохітвянські сукні, може, академісте, не для тебе шиті. Вони горді, нехтують поповичами, бо самі з панів, мають кріпаків, мають багато поля. Але купить не купить, а поторгувати можна. Ці вже принаймні не причеплять гарбуза під возом, - сказав батько.

Не причеплять, то так ласкаво та делікатно випроводять з хати, - обізвалась мати. - Одначе в Терлецького чотири панни на виданні. Може, котру й видадуть. Тільки, сину, передніше ніж виїздити з двору, сядь та добре наїжся, бо там годують по-шляхетській: якимись пундиками та ласкавими словами, а не пирогами.