Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Правові основи й організаційні форми мають забезпечувати безперешкодне й ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці.




Вступ

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво – особливий вид виробничо-торговельної діяльності, надання послуг чи посередництва, який характеризується повною свободою вибору та інноваційним характером здійснення, значною ймовірністю економічного ризику та чіткою орієнтацією на досягнення певного комерційного результату. Як свідчить світовий досвід, саме підприємництво є потужним “локомотивом “, спроможним істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, що забезпечить зростання виробництва й добробуту населення.

Щоб стати підприємцем треба мати господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача.

 

1. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій.

Природним середовищем для підприємства є ринкове.

Підприємницьке середовище поєднує в собою суспільно-економічний лад, який передбачає ступінь економічної свободи, наявність підприємницького контингенту, домінування економічних зв’язків ринкового типу, діапазон можливостей щодо формування і використання капіталу.

 

Основними необхідними умовами під підприємницького середовища є:

1) наявність стабільної кредитно-грошової системи;ф

2) застосування пільгової системи кредитування:

3) створення відповідної інфраструктури ринкової економіки - комерційних банків, товарних бірж, страхових компаній, науково-консультативних і навчальних центрів загального підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо;

4) державна підтримка підприємництва;

5) запровадження ефективного захисту промислової й інтелектуальної власності;

6) спрощення процедури регулювання підприємницької діяльності державними органами;

7) правова захищеність підприємництва.

 

В Україні вітчизняні економісти виділили 4 групи проблем, що стимулюють формування ринкового середовища:

1) політико-правові: політична нестабільність, недосконале чинне законодавство;

2) економічні: недосконалість економічного механізму, деформоване ціноутворення;

3) організаційно-структурні: нерозвинутість інфраструктури, закритість економіки, багатоступінчатість прийняття рішень;

4) соціально-психологічні: відсутність досвіду управління ринковою економікою, інерційність господарського мислення.

На рівень розвитку і стан підприємницького середовища впливають слідуючи фактори:

І Зовнішні фактори:

1) рівень інфляції в країні;

2) стадія економічного циклу (спад, стабілізація, піднесення);

3) ставка відсотка за кредит;

4) державне регулювання;

5) система оподаткування;

6) рівень безробіття:



7) міжнародна політика та ін.

ІІ Внутрішні фактори:

1) компетентність у підприємницькому менеджменті;

2) досвід у вибраній сфері підприємницької діяльності;

3) контроль фінансової діяльності;

4) достатній розмір власного капіталу;

5) використання стратегічного планування;

6) належна організація обліку, аналізу, аудиту;

7) сучасний техніко-організаційний і економічний рівень виробництва.

 

2. Підприємництво – це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи.

 

Ознаки підприємницької діяльності:

1) свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність факторів ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

4) інноваційний характер діяльності.

 

Підприємництву притаманні такі стиль і тип господарської поведінки:

1) ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

2) готовність ризикувати;

3) гнучкість і постійне вдосконалення;

4) цілеспрямованість і наполегливість у бізнесі.

 

Головні функції сфери підприємницької діяльності:

1) ресурсна (продуктивне використання ресурсів);

2) організаційна (організація маркетингу, виробництва, реклами та інше);

3) творча (новаторські ідеї, ініціативність).



 

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України та інших держав;

- юридичні особи – підприємства (організації) усіх форм власності.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар, продукт, послуга;

Принципи здійснення підприємницької діяльності:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних засадах майна і коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності;

- вільний найом працівників;

- залучення всіх видів ресурсів;

- вільне розпорядження прибутком;

- самостійне здійснення ЗЕД.

Підприємництво може бути представлене такими видами:

1) будь-якими видами виробничої діяльності;

2) різноманітними видами торговельної діяльності;

3) діяльністю з надання послуг;

4) комерційним посередництвом тощо.

3. Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка може забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і, насамперед, нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів.

Схема дій за цієї моделі слідуючи: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

4. Одним з найважливіших стратегічних факторів сталого економічного розвитку і досягнення нормальних умов життєзабезпечення населення є формування цивілізованого сучасного підприємництва в економічному просторі України, у всіх сферах і галузях виробництва, на кожному підприємстві.

Внутрішнім механізмом ринкового господарювання є конкуренція. Щоб бути конкурентноздатним за таких обставин необхідно постійно і безперервно вдосконалювати виробничі сили і виробничі відносини на базі інноваційного відтворення. Щоб увійти рівноправним і гідним партнером в світове господарство і світовий ринок необхідно сформувати підприємницький тип відтворення в країні.

В першу чергу, підприємництво повинно розвиватися у виробничій сфері. А в Україні підприємці в основному зайняті в посередницькій сфері – торгівлі, банківській справі тощо. До сфери виробництва не доходять їхні капітали.

Такий шлях становлення підприємництва – це зациклення на початку шляху його зародження, який був притаманний півтора – два століття тому, і таке підприємництво не стає фактором підйому економіки, а веде до розбазарювання природних, трудових, інтелектуальних і інших ресурсів.

По-друге, для економічного розвитку необхідна достатня кількість підприємців, які володіють відповідними здібностями, професіоналізмом, відповідним досвідом. Таких підприємців Україна поки що не формує. Люди, здібні до інновацій в галузі виробництва, не задіяні, відповідна наукова і освітянська база для їх підготовки відсутня.

Звісно, щоб вижити в сучасній ринковій економіці, підприємці мусять вчитись і тому, як “утекти” від податків, мати успіх в комерційній діяльності, адаптуватися в кримінальній, корупційній атмосфері тощо. Але така “наука” не сприяє формуванню справжніх підприємців, спроможних отримувати стійкий, високий підприємницький дохід, а підприємницьким структурам бути стабільно конкурентноздатними на національному і світовому ринках.

А саме підприємницький доход є важливим внутрішнім джерелом розвитку економіки, а підприємці – тією виробничою силою, яка перетворюється в стратегічний фактор розвитку національної економіки.

Правові основи й організаційні форми мають забезпечувати безперешкодне й ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці.

Правовою основою підприємництва є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства.

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється низкою законів (їх понад шістдесят), і, насамперед, законами про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність тощо. Поряд з цим діють також Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів.

З-поміж великої кількості юридичних актів основним є Закон України "Про підприємництво", який визначає загальні правові, економічні та соціальні заходи здійснення підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємства і його державної підтримки.

В одному з розділів вищеназваного Закону "Умови здійснення підприємницької діяльності" обумовлені: процедура державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем; відповідальність і порядок припинення діяльності суб’єктів підприємництва.

Також в цьому Законі визначаються взаємовідносини підприємців і держави, які охоплюють загальні гарантії майнових прав підприємців, державні підтримку і регулювання підприємництва, діяльність іноземних підприємців.

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації . Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма. Фірма – це загальна назва, і тому крім назви фірми будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності.

Основними ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, є:

- кількість учасників створюваного господарського суб’єкта;

- хто є власником використовуваного капіталу;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

- межі майнової відповідальності;

- спосіб розподілу прибутку і збитків;

- форма управління суб’єктом господарювання.

Вибір організаційно-правової форми залежить від багатьох чинників:

- відповідальність (обмежена, необмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

- оподаткування;

- потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

- управлінські здібності підприємця;

- передбачувана тривалість існування фірми;

- можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

- визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов’язків;

- вирішує питання про порядок створення статутного фонду фірми;

- вибирає форму організаційної побудови підприємництва і схему управління ним;

- погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (правової основи підприємництва).

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібні володіння; 2) товариства; 3) корпорації. Кожна з цих форм має певні переваги і недоліки.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є фізична особа або ж сім’я. Вона отримує певний дохід, але несе весь тягар господарського ризику.

Переваги: - відносна простота заснування;

- незначні витрати на засновницьку справу;

- повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій;

- максимально можливі спонукальні мотиви до найефективнішого господарювання;

- забезпечення конфіденційності діяльності.

Недоліки: - мають місце труднощі із залученням великих капіталів;

- повна відповідальність за борги;

- відсутність спеціалізованого менеджменту – власник сам виконує всі функції;

- невизначеність термінів функціонування.

Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така форма організаційного об’єднання передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин партнерів є договір.

За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); товариство з додатковою або обмеженою відповідальністю.

Повне товариство – коли всі учасники займаються спільною підприємницькою справою і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язання всім своїм майном.

Командитним називається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язання всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.

Товариство з додатковою відповідальністю - коли партнери відповідають за його зобов’язання перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників в кратному розмірі.

Товариство з обмеженою відповідальністю - коли учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності.

Для всіх товариств спільним є те, що їх створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами.

Переваги товариств – збільшення фінансової незалежності та діє спроможності:

- велика свобода та оперативність господарських дій;

- додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту.

Недоліки:

- крах одного з партнерів може спричинити банкрутство всіх;

- недостатність досвіду господарювання і несумісність партнерів спричинятимуть малоефективну діяльність;

- непередбачуваність господарської діяльності збільшує господарський ризик.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить акціонерам. Одна його частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – нерозподілений прибуток, використовується на реінвестування.

Функції власності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами.

Переваги: - залучення необхідних інвестицій.

Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) корпорація може об’єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів НТП, нарощування виробничого потенціалу;

- потужній корпорації простіше нарощувати об’єми виробництва;

- кожний акціонер як співвласник несе лише обмежену відповідальність;

- корпорація може функціонувати дуже тривалий період.

Недоліки – розподіл функцій власності та контролю між акціонерами та менеджерами часто веде до суперечок;

- корпорація сплачує більші податки;

- існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб.

Різноманітні підприємницькі утворення мають право на засадах добровільності об’єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. В Україні з дозволу Антимонопольного Комітету можливе створення інших добровільних об’єднань: асоціацій, консорціумів, концернів, холдингів.

 

6. Підприємництво може здійснюватись у двох основних видах (типах):

- виробниче підприємництво;

- посередницьке підприємництво.

Виходячи з загальнодержавних інтересів пріоритетного значення має набувати перший тип, оскільки суспільне багатство залежить насамперед від стану сфери матеріального виробництва, про це вже говорилось вище (3,4 розділи плану).

 

Крім двох основних типів підприємництва, виділяють ще один – підприємництво в фінансовій сфері, що, з одного боку, належить до посередницької діяльності, а з іншого – до надання безпосередніх послуг.

Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійснюватись банкірами або фінансистами шляхом створення й організації діяльності банків або інвестиційних компаній.

Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди – це фінансові установи, які мають на меті отримання прибутку за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу у формі інвестування (вкладень) існуючих і нових виробництв.

Інвестиційні компанії і фонди поділяються на два види:

1. Установи, створені з метою концентрації коштів потенційних вкладників, їхніх подальших вкладень у діюче виробництво або центри надання комерційних послуг, отримання за рахунок цього прибутку і виплати вкладникам доходу на їхні вклади в певних відсотках.

2. Установи, метою створення котрих є концентрація капіталів для реалізації якихось важливих проектів на галузевому чи регіональному рівнях.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.016 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал