Розповідь про фреску.

Всім відома «Афінська школа». Це – уявне зібрання всіх грецьких філософів, які жили в різні часи. Дія відбувається під портиком великої будівлі, прикрашеної статуями і барельєфами. На узвишші, до якого ведуть сходи, достатньо далеко від глядача, знаходяться Аристотель і Платон (або розум і уява). Цих великих людей можна вважати основоположниками двох теорій, які пояснюють непояснювальні речі: одна з них притягує ніжні душі, інша – холодні уми…

Найвідоміші учні Платона й Аристотеля зібрались навколо своїх вчителів. Поруч з цими знаменитими людьми – той, слава якого не можу загинути: Сократ, стоячи розмовляє з молодим Алкивіадом, що вдягнений по-військовому; в тій же частині, але ближче до глядача, ми бачимо Піфагора, який пише про гармонійні пропорції…

Біля краю картини Епікур, увінчаний виноградним листям, уважно записує своє вчення…

На сходинках стоїть одинокий пів-оголений чоловік. Це цинік Діоген. Якійсь молодий чоловік хоче підійти до нього, проте старий відмовляє його, вказуючи йому на Аристотеля і Платона.

Направо ми бачимо знамениту групу математиків. Архімед, що схилився над столом, креслить за допомогою компаса восьмикутник. Кажуть, що Архімед – портрет Браманте…

З правого боку картину завершують дві фігури, що підтримують глобус; це – Зороастр, цар бактрійський, і астроном Птолемей. Дві фігури позаду Зороастра являють собою портрети Рафаеля (та, що молодше) і Перуджіно (за сучасними джерелами – портрет Содоми). [Стендаль. “Прогулянки Римом”]

У фресці “Парнас”, що уособлювала поезію, зображений Аполлон в оточенні муз і поетів від Гомера і Сафо до Данте. Складність композиції була в тому, що фреска “Парнас” розміщена на стіні, яка є розірваною рамою вікна. Зображенням жіночої фігури, що спирається на наличник, Рафаель вміло пов’язав загальну композицію з формою вікна. Образ Данте двічі повторюється у фресках Рафаеля: перший раз він зобразив великого поета в алегорії богослов’я, яку найчастіше називають “Диспута”, серед художників і філософів кватроченто (Фра Анджеліко, Саванарола та ін.).

У другій кімнаті, що називається Станца Еліодора, Рафаель написав фрески на історичні і легендарні сюжети, що прославляють римських пап: “Вигнання Еліодора” – на сюжет Біблії про те, як кара господня в образі ангела – прекрасного вершника у золотих обладунках – впала на сирійського вождя Еліодора, що захотів вкрасти з Ієрусалимського храму золото, яке призначалося для вдів і сиріт. Рафаель, який працював за замовленням папи Юлія ІІ, не випадково звертається до цієї теми: французи готуються до походу на Італію і папа нагадує про боже покарання всіх, хто посягне на Рим. Недаремно Рафаель ввів у композицію і зображення самого папи, якого несуть у кріслі до поверженого злочинця. Прославленню пап, їхньої чудодійної сили присвячені й інші фрески: “Месса у Больсені”, “Зустріч папи Лева І з Аттілою”, -- причому в першій папі надані риси Юлія ІІ, і це один з найбільш виразних його портретів, а в останній – Лева Х. У фресках другої станци Рафаель приділяє велику увагу не лінійній архітектоніці, а ролі кольору і світла. Особливо це видно на фресці “Виведення апостола Петра з темниці”. Трикратна з’ява ангела в трьох сценах, зображених на одній площині стіни, в єдиній композиції (що само по собі було архаїчним прийомом), представлено у складному освітленні різних джерел світла: місяця, смолоскипів, сяяння, що йде від ангела, які створюють велике емоційне напруження. Це одна з найбільш драматичних і тонких за колоритом фресок. Інші фрески ватиканських станц були написані учнями Рафаеля за його ескізами.

5. Інші види художньої творчості. Портрети.

Учні допомагали Рафаелю і в розписі лоджій Ватикану, що долучались до кімнат папи, розписаних за його ескізами та під його наглядом мотивами античних орнаментів, які були запозичені з тільки-но відкритих гротів (звідси і назва “гротески”).

Рафаель виконував роботи у найрізноманітніших жанрах. Його обдарування декоратора, а також режисера, оповідача повністю проявився у серії восьми картонів до шпалер для Сікстинської капели на сюжети з життя апостолів Петра і Павла (“Чудесний улов риби”, наприклад). Ці картини протягом ХУІІ-ХУІІІ ст. були для класицистів свого роду еталоном. Глибоке осягнення Рафаелем сутності античності особливо проглядається у живописі римської вілли Фарнезіна, побудованій за його проектом (фреска “Тріумф Галатеї”, сцени з казки Апулея про Амура і Психею).

Рафаель був найбільшим портретистом своєї епохи, що створив той вид зображення, в якому індивідуальне знаходиться у тісному поєднанні з типовим, де крім окремих конкретних рис постає образ людини епохи, що дозволяє бачити в портретах Рафаеля історичні портрети-типи (“Папа Юлій ІІ”, “Лев Х”, друг художника письменник Кастильоне, прекрасна “Донна Велата” та ін.). І в його портретних зображеннях, як правило, панує внутрішня урівноваженість і гармонія.

В кінці життя Рафаель був непомірно завантажений різними роботами і замовленнями. Навіть важко уявити, що все це могла виконати одна людина. Він був центральною фігурою художнього життя Риму, після смерті Браманте (1514) став головним архітектором собору св. Петра, відав археологічними розкопками у Римі та його околицях і охороною античних пам’яток. Це безперечно вимагало залучення учнів і великого штату помічників під час виконання великих замовлень. Рафаель помер у віці 37 років, 6 квітня 1520 р., в день свого народження після раптової триденної важкої хвороби. Його передчасна смерть була несподіваною для сучасників. Його чисте мистецтво і бездоганна майстерність, дивовижна працездатність, досконале знання всіх наук, необхідних для мистецтва, привітність і особиста чарівність оточили ім’я його ореолом “божественності” у сучасників. Він був похований у Пантеоні, побудованим у часи імператорського Риму.

Рафаель великий тим, що його мистецтво, як і його великих сучасників, не лише жило передовими інтересами свого часу, але дивилось далеко вперед. Думка про можливості гармонійної єдності людини й природи, окремої особистості і суспільства, рішення, знайдені ним для втілення цієї гармонії в мистецтві, справили великий вплив на наступні покоління художників і розвиток живопису.

Поет Вс. Рождественський написав про його час і твори так:

На нас глядят два озера печали,