Поняття про мислення, його види та форми 1 страница

Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до ро­зуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично ово­лодіває ними.

Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності.

Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами.

Поняття - це відображення загальних і притому суттєвих влас­тивостей предметів і явищ дійсності.

Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції): • аналіз; • синтез; • абстрагування; • узагальнення; • класифікацію.

Аналіз - це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез - це поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле.

Порівняння - встановлення подібності й несхожості між пред­метами або явищами дійсності.

Абстрагування - відволікання від несуттєвих ознак і виок­ремлення самих лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій: • за суміжністю; • за подібністю; • за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викли­кає інші.

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяль­ності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи - це утворення з декількох суджень нового судження. Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитан­ня, усвідомлюється як розуміння.

Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.

Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається про­цес переходу від судження, що висловлює якесь загальне поло­ження, до судження, що висловлює вужчі положення або частко­вий випадок.

9. Поняття про емоції, їх види.

Часто слова «емоції» та «почуття» використовуються як синоні­ми. У вузькому значенні емоція - це безпосереднє, тимчасове пере­живання якогось постійного почуття.

Емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. На­приклад, почуття насолоди, співпереживання на талановито по­ставленому спектаклі та страх як ставлення до певного об'єкта. Від страху людина може заціпеніти, а може у відчаї кинутися назустріч небезпеці.

В одних випадках емоції відрізняються дієвістю. Вони спонука­ють до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил і назива­ються стенічними. Коли людина, приміром, ладна «гору зрушити».

В інших випадках емоції, які називаються астенічними, характе­ризуються пасивністю або спогляданням, переживання почуттів роз­слаблює людину.

Основні емоційні стани ще називають фундаментальними емоціями, кожна із яких має свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

Цікавість - позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок і вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.

Радість - позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невелика чи принаймні невизначена.

Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об'єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.

Страждання - емоційний стан, пов'язаний з отриманням досто­вірної або такої, що здається достовірною, інформації про немож­ливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш або менш імовірними.

Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викли­кається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдово­лення винятково важливої для суб'єкта потреби. Має стенічний ха­рактер.

Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об'­єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими заходить у суперечність із моральни­ми або естетичними принципами і установками суб'єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутися когось або чогось.

Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особис­тих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об'єктом почуттів. Останні сприймаються як жалюгідні, що не відповідають естетичним критеріям і моральним нормам. Один із наслідків презирства - деперсоналізація індивіда або групи, до яких воно (презирство) стосується.

Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отриман­ня суб'єктом інформації про можливі збитки для його життєвого бла­гополуччя, про реальну чи уявну небезпеку, яка загрожує. Страх бло­кує важливі потреби людини на основі дійсного чи уявного прогно­зу. Має стенічний (дієвий) чи астенічний (розслаблений) характер. Виявляється у вигляді стресових станів, стійкого настрою пригніче­ності й тривожності або у вигляді афекту (жах).

Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усві­домленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про на­лежну поведінку і зовнішній образ.

10. Поняття про волю. Вольова регуляція д-сті

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто об'єднують у спільну емоційно-вольову систему особистості, яка протиставляєть­ся пізнавальній. Якщо ж емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною. Воля - це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті. Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції, - спонукаль­ну, яка забезпечує активність людини, і гальмівну, яка виражається у стримуванні, проявляються:

• у ситуації вибору рівних за значеннями мотивів і цілей;

• за відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;

• за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т. ін.

Етапами вольової дії є:

Усвідомлення мети і прагнення досягнути її;

Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

Прояв мотивів, які підтверджують або заперечують ці можливості;

Боротьба мотивів і вибір;

Прийняття однієї з можливостей як рішення;

Здійснення ухвального рішення.

Виділяють наступні вольові якості:

*Сильна воля; *Наполегливість;

*Рішучість; *Ризик: ситуативний, надситуативний, виправданий, невиправданий;

*Упертість; *Виконавчість;

*Конформність; *Навіюваність;

*Нерішучість; *Слабовільність: абулія, апраксія, лінощі.

Абулія - це виникла на основі патології мозку відсутність спону­кання до діяльності, нездатність при розумінні необхідності вине­сення рішення до дії чи виконання її Апраксія - порушення довільної регуляції рухів і дій, які уне­можливлюють здійснення вольового акту Лінощі - прагнення людини відмовитися від подолання труд­нощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.

11. Поняття про мовлення і його види. Взаємозв’язок мовлення і мови.

Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, вираження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя інтелектуальної діяльності.Мова складається із знаків (слів), що зумовлюють єдність значення, забезпечують людині можливість класифікації й узагальнення образів, предметів, явищ, відношень тощо. У процесі історичного розвитку значення слів змінюється (розширюється, звужується, здійснюється перенесення на інші об’єкти), виникає багатозначність слів. Словниковий склад ще не становить мову. Щоб мова виконувала згадані функції, необхідні сталі закони зміни і поєднання слів у речення, яке виступає одиницею мовлення. Отже, другою складовою частиною мови є її граматична будова: морфологія – правила зміни слів, синтаксис – правила сполучення слів у речення.Мова існує і розвивається тільки у живому спілкуванні, тому вона невідривна від мовлення .Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення здійснюється певною мірою з дотриманням законів і правил цієї мови (українська, російська, англійська тощо). Закони і правила кожної мови, в свою чергу, виводяться з мовної практики людей. Мовлення, таким чином, служить основою створення мови і є формою актуального її існування. Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійснюватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.Внутрішнє мовлення – це різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння (мовлення про себе). У генетичному плані внутрішнє мовлення щільно пов’язане із зовнішнім мовленням та мисленням і визначається рівнем їхнього розвитку. Крім того, цей вид мовлення виконує функцію планування в практичній і теоретичній діяльності людини.

Оскільки мовлення є формою існування мови, то вміння здійснювати різні форми мовної діяльності визначають найсуттєвіші якості особистості, що мають прояв у різноманітних ситуаціях і сферах життєдіяльності людини. До основних характеристик цих якостей особистості належать такі мовленнєві вміння: вміння читати вголос, вміння письмової мови та вміння читати “про себе”.

12. Освіта в культурі людства.

У всьому сьогоднi дуже велика роль вiдводиться освiтi. Адже вона стала головною рушайною силою розвитку людства. Завдяки їй те, про що десятирiччя тому люди могли лише мрiяти та писати у фантастичних романах, стало реальнiстю i невiд'емною частиною нашого життя. Але високi науковi та технологiчнi досягнення можут базуватися лише на основi ефективноi системи освiти.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення економіки кваліфікованими фахівцями.Сучасний етап економічного розвитку України характеризуеться переходом народногосподарських структур до ринкових відносин і вимагає досконалого вивчення закономірностей розвитку ринкової системи.Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.Система освіти, що діяла раніше була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспірантури, докторантури і забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.

Зрозуміло, що існує певний взаємозв'язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого, саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти.

Зміна соціально-економічних умов (економічна криза та перехід до нової економічної системи) призвела до кризи у сфері і середньої освіти в Україні. Ця криза спричинена багатьма факторами: застарілою системою освіти; " відпливом умів" з науки та освіти; соціальною незахищеністю викладачів та учнів; недостатнім фінансуванням; падінням престижності освіти та професії викладача; зміною попиту на робочу силу та ін.

Нажаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти в Україні. Зрозуміло, що це тимчасове явище, і найближчим часом ситуація повинна змінитись.

13. Педагогіка як наука про освіту. Структура сучасної педагогіки Педагогика - наука о воспитании подрастающего поколения и взрослых людей средствами специально организованного, целенаправленного воздействия на личность в условиях социального формирования активной личностиСовременная педагогика изучает и решает проблемы воспитания, обучения, образования и развития человека, возникающие на разных этапах его жизни в различных условиях социально-экономического и научно-технического развития общества, которое постоянно ставит новые задачи в области образования и воспитанияПредметом педагогики яв-ся целостный гуманистический процесс воспитания и образования, развития социально активной личности, подготовки ее к жизни и труду, общественной деятельности с учетом общественно-экономической обстановки в стране.Объектом изучения и исследования в педагогике яв-ся реальный процесс передачи новому поколению социально-исторического опыта и культуры человечества, пути его преумножения, гуманистическое воспитание, обучение и воспитание человека на различных этапах его жизни, формирование общественных и межличностных отношений.

Современная педагогика прошла долгий путь развития и превратилась в разветленную систему научных знаний с четко выраженными отраслями, которых насчитывается около 20. Но все отрасли опираются в целом на структуру и принципы общей педагогики. Условно их делят на общепедагогические и функциональные.

Общепедагогические:

Дошкольная педагогика;

Педагогика школы;

Социальная;

Превентивная;

Специальная (дефектология) - изучает обучение и воспитание детей с определенными физическими недостатками (сурдопедагогика - глухонемых, тифлопедагогика - слепых и слабовидящих, олигофренопедагогика - умственно отсталых).

Функциональные:

Педагогика высшей школы, в том числе техникумов и колледжей;

Педагогика профессионально-технического образования;

Военная педагогика;

Педагогика инжинерная, медицинская, культурно-образовательная;

Педагогика повышения квалификации и переквалификации специалистов, руководящих и рабочих кадров.

Отдельно стоит сравнительная педагогика - наука о сравнении систем педагогического образования в разных странах с отечественной системой образования. История педагогики - наука об исторически обусловленных педагогических системах прошлого, о вкладе выдающихся корифеев педагогической мысли в сокровищницу мирового педагогического опыта.

В последние годы получила развитие педагогика народоведения, которая включает в себя этнографию, народную педагогику, изучение народных нравственных и национальных традиций, обычаев, обрядов.

14. Навчання як гол як головний шлях освіти.

Обучение - целенаправленный процесс взаимодействия учителя и учащихся в ходе которого осуществляется образование человека. Образование - процесс и результат овладения обучающимся системой научных знаний, умений, навыков, формирования на их основе мировоззрения, нравственных, духовных, эстетических и других качеств личности, развитие ее творческого потенциала, гуманных межличностных и общественных отношений. Образование выступает как результат завершенного обучения.

15. Вих-ння – підг-ка дитини до дорослого життя.

Воспитание - целенаправленный процесс и результат развития личности.

Воспитание - явление социальное. Во всех социально-экономических формациях воспитание имело сходные признаки:

Забота о здоровье и физическом развитии подрастающего поколения;

Передача накопленного опыта: производственного, духовного в виде знаний, умений, навыков, опыта взаимоотношений;

Формирование определенного мировоззрения; Психологическая и практическая подготовка к самообразованию.

Процесс воспитания выполняет 3 функции:

1. процесс социализации личности на основе опыта, общественных отношений. Происходит формирование опыта деятельности молодых людей, в которм складываются многообразные отношения к миру, к труду, знаниям, людям, к деятельности вообще. Главное - получение опыта.

2. Перевоспитание - процесс корректировки, исправления тех отношений, черт, свойств личности, которые преобретаются в ходе стихийно возникающих нежелательных влиянияний - в процессе накопления нежелательного опыта в процессе общения.

3. Самовоспитание. Процесс воспитания достигает значительного влияния на личность, особенно тогда, когда носителем функции воспитания становится сама личность. В этом случае объективно необходимы общественно значимые цели воспитания не только понимаются, но и принимаются личностью.

Цель воспитания - разностороннее воспитание личности.

Содержание воспитания:

1. Умственное;

2. Нравственное;

3. Физическое;

4. Эстетическое;

5. Экономическое;

6. Экологическое;

7. Трудовое.

Основные противоречия:

Несоответствие воспитательных влияний школы и семьи;

Между организованными влияниями воспитания и стихийными влияниями в жизни ребенка;

Несоответствие воспитательных влияний разных учителей;

Противоречия между отрицательным опытом ребенка и требованиями воспитательного процесса.

16. Критерії розвитку особистості: вік, провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку.

Вік - тут критеріями виступають розумове виховання, естетичне, фізичне.

Провідна діяльність. Схильність до певної діяльності залежить від своєрідності поєднання і взаємодія двох основних чинників: вроджених задатків і набутого досвіду. Вроджені задатки – це першооснова психічних якостей, які бувають двоїстого характеру

псих якості, які не або слабко піддаються корекції

псих якості, які піддаються корекції

Дуже важливо побачити, до якої провідної діяльності людина здатна, до якої вона тяжіє.

Соціальна ситуація розвитку. Соціальні умови, які впливають на людину можуть сприяти або не сприяти розвитку особистості.

17. Псих особливості молодшого шкільного віку.

Молодший шкільний вік (6-10 років). В шестирічному віці дитину чекає перша велика зміна в житті. Перехід у шкільний вік пов’язаний з рішучими змінами в його діяльності, спілкуванні, відносинах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, появляються нові обов’язки, новими стають і відносини дитини з оточуючими.

Увага молодших школярів недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Тому весь процес навчання та виховання дитини початкової школи підкоряється вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у довільній увазі, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями, насамперед з мо­тивацією навчання, почуттям відповідальності за успіх навчальної діяльності.

Пам’ять у молодшому шкільному віці має переважно наглядно-образний характер. Безпомилково запам’ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак учні початкової школи не вміють розпоряджатися своєю пам’яттю та підкорити її задачам навчання. Немалих зусиль обходиться вчителям вироблення вмінь самоконтролю при заучуванні, навиків самоперевірки, знань раціо­нальної організації навчального труда.

18.Псих особливості підліткового віку.

Середній шкільний вік (від 10-11 до 15 років) - перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого ступеня (V - IX класи) і характеризується загальним підйомом життєдіяльності та глибокою перебудовою усього організму.

Сприйняття підлітка більш цілеспрямоване, планомірно та організовано, ніж сприйняття молодшого школяра. Іноді воно відрізняється твердістю та глибиною, а іноді вражає своєю поверховістю. Невміння зв’язати сприйняття оточуючого життя з учбовим матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку. Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку - його специфічна вибірковість: цікаві уроки або нецікаві справи дуже приваблюють підлітків, і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі або явищі. Але легка збудливість, інтерес до незвичайного, яскравого часто стає причиною переключення уваги.

В підлітковому віці відбуваються суттєві зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Покращується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним мисленням та абстрактним на користь останньої. Мислення підлітка набуває нової риси - критичності. Підліток не полягається сліпо на ав­торитет вчителя та підручника, він намагається мати свою думку, схильний до суперечок та заперечень. Середній шкільний вік найбільш сприятливий для розвитку творчого мислення. Щоб не упустити можливості сенситивного періоду, треба постійно пропонувати учням вирішувати проблемні за­вдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити спільні та відмінні риси, причинно-наслідкові залежності.

Виховна робота зі школярами середнього віку - важливіша та найскладніша із теперішніх завдань. Педагогам треба глибоко осмислювати особливості розвитку та поведінки сучасного підлітка, вміння поставити себе на його місце в складні та суперечливі умови реального життя. Учень середнього шкіль­ного віку здатен зрозуміти аргументацію, впевнитися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доводами.

19. Псих- особливості юнацького віку.

Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характери­зується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам’ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість.

Юнацтво - це період розквіту всієї розумової діяльно­сті. Старшокласники намагаються проникнути в суть явищ природи та суспільного життя, пояснити їх взаємозв’язки та взаємозалежності. Майже завжди це супроводжує прагненням створити власну точку зору, дати свою оцінку подіям, що відбуваються. Своя точка зору не завжди співпадає із загальноприйнятою, це висновок, здобутий власною працею, напругою думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначного характеру та край необхідна для самоствердження особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно заперечують наївні, односторонні, далеко ще не зрілі висновки, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів та непорозумінь.

Бурхливі соціальні події, що сталися за останні декілька років в світі і в нашій країні, перетворення, власною логікою спонукають молодь самостійно робити вибір, особисто орієнтуватися й займати незалежні позиції. Саме життя виробляє у більшості сучасних юнаків та дівчат таку психологію, яка багато в чому відрізняється від психології юнаків, що жили декілька десятків років тому. Це й більш відкритий, навіть сміливий погляд на світ, включаючи постановку й вирішення багатьох проблем морально-етичного характеру, і самостійність - хоч і не завжди правильність суджень, і включення в обговорення таких соціально-політичних, економічних і релігійних проблем, які зовсім ще недавно вважалися не характерними для юнацтва, непедагогічними, ідеологічно невиправданими (на­приклад, питання релігії, бізнесу, сексу, поведінка вчителів та батьків, їх критика тощо).

20. Психологічні особливості дорослого віку.

Основи сучасних дослідженнь психології дорослих заклав Еріксон, виділивши три стадії в її розвитку.центральний психологічний момент в ранній зрілості (25-35 років) –посилення інтимності, близьких особистих зв’язків з іншими людьми. Якщо людина потерпіла невдачу інтимного спілкування, то в нього може розвинутись почуття ізоляції, відчуття, що ні на кого в цілому світі не можна покластися крім себе. В проміжку від 35 до 45 років (середня зрілість)—час переоцінки цілей і принципів. В ці роки часто переносять кризу середини життя, появляються питання що вже досягнуто і що в дійсності означає життя. В цей момент життя людина починає осмислювати, що він не досяг поставлених цілей, які ним були поставлені колись перед собою. Криза середини життя визначається розходженням між мріями, які були поставлені в молодості, цілями і дійсністю. Людина починає сумно дивитися на світ і вважати, що уже пізно що-небудь змінювати. Центральна тема в середній зрілості--- генеративність---бажання вплинути на нове покоління через власних дітей, через практичний чи теоритичний вклад в розвиток суспільства. Генеративність визначає можливість поглянути навколо, зацікавитися іншими людьми, стати продуктивним, що в свою чергу робить людину щасливою. Потерпівший на цій стадії невдачу має тенденцію бути поглинутим тільки самим собою. В цьому віці людина формує свою точку зору про зовнішній світ, майбутьнє, про свою участь в ньому людина осмислює реальне положення речей, намітивши з врахуванням цього нові цілі або зкориктувавши старі. Людина, яка відноситься до себе здраво і доброжелательно, успішно здолає ці труднощі.

Якщо людині вдалось уникнути кризи середини життя, то період пізньої зрілості (45-60 років) може пройти невиразно і закінчитись зниженням трудової активності. Якщо переоцінка цінностей в середині життя зустрінеться відкрито, то результатом її може бути глибинне відновлення особистості і ріст задоволення в період 45-60 років поширюється і на більш пізні роки. Головне в цьому періоді---незаспокієність. Коли людина заспокоюється, вона припиняє свій розвиток. Якщо людина продовжує активно працювати, то цей період може виявитись дуже продуктивним.

В період 60-70 р. виділяється тема єдності ---здатності згадати своє життя з задоволенням. Якщо життя принесло задоволення і людина досягнула почуття єдності з собою і іншими, то старість буде щасливою. Ціль розвитку в старості--- досягнення розуміння, що прожите життя було повне, ярке. В несприятливих умовах бездіяльності і апатії можуть підкреслюватись і загострюватись негативні риси характеру: консерватизм, переоцінка минулого, потяг до повчань.

21.ЛЮДИНА, ІНДИВІД, ОСОБИСТІСТЬ

Терміни “людина”, “індивід”, “особистість” можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті. Та чи однаковий смисл покладають у ці слова? Різний. Причина цього – у багатогранності змісту цих термінів. Філософію цікавить людина з погляду її становища у світі як суб'єкта пізнання. Психологія аналізує людину як усталену цілісність психічних явищ. Іс­ториків цікавить, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота. Та якщо економіка припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить і того, що мотив люд­ської поведінки здебільшого ірраціональний. Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій. Щодо побуту, то тут взагалі часта ототожнюються поняття «людина», «індивід», «особистість», що не може сприймати як нормальне явище у науці.

У найзагальнішому розумінні термін “Л”, вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні “homo sapiens”.

У більш конкретному розумінні «людина» — це біологічний вид, що має характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці), високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і пе­ретворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи. Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін “індивід”.