Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






HTTP://BUF.ORG.UA




 

Черга на пошті назбиралася довгенька-таки, і незважаючи на свято. Дідо в капелюсі, який за хистким столом довго підписував листівки до Дня перемоги і підписав загалом одинадцять штук, тепер намагався вручити їх поштарці у віконечку й нізащо не згоджувався вкинути в поштову скриньку. “А марка правильна?” - питав він недовірливо. - “У вас же он по сорок п’ять копійок наклеєні - по Україні”. - “А у мене й у Білорусь є”. - “Покажіть. Ну, що ви мені голову морочите, тут у вас марка по СНД”. - “Мені дочка так і сказала - цю підписуй... А коли пошту виймають?..” За п’ять хвилин поштарка капітулювала і листівки прийняла. Дідо довго дякував, тоді помалу позадкував із зали, кілька разів озирнувшись для певності, що листівки потрапили в надійні руки. Щойно він зник за дверима, поштарка простягнула через високу конторку всі одинадцять листівок Юрасеві Булочці, який стояв третім у черзі, і кивнула на велику світлого дерева поштову скриню. Листівки одна по одній щезли у прорізі.

Юрасик повернувся в чергу. Магічні цифри принаджували його: п’ятірка і шість круглих, нахабних нулів, виписаних на пластиковій таблиці, що розсілася збоку на конторці. Юрась почув у вухах звабливий голос телевізійного рекламного актора: “Джекпот збільшився до п’ятьох мільйонів гривень!” На цей раз він не довірився власній інтуїції. Скільки було вже, що вона підводила його! Юрасик простягнув гривню у віконце й відрубав:

- Нехай комп’ютер сам цифри обирає!

Поштарка гривню прийняла, а клієнтові натомість видала рожевого папірця. Журналіст заховав свій майбутній джекпот у нагрудну кишеню сорочки, під светр, і пригладив згори, немов заклинаючи. Обличчя в нього було рішуче, суворе.

Не просто так прокинувся сьогодні Юрась Булочка о восьмій годині, довго вмивався під холодною іржавою водою, що бігла з готельного крана, вдягався ретельно, хоча вибирати особливо не було з чого - сорочка синя й сорочка сіра, светр або курточка. Обрав сорочку синю і светр, щоб виглядати серйозно, але не офіційно. Зрештою, Першотравень - яке-не-яке, а свято. І збирався Юрасик не абикуди, а в гості до самого Валерія Миколайовича Нечипоренка-молодшого. Слідчого. Старшого лейтенанта міліції.

І джекпотом Юрась із самого рання зайнявся не просто так. Він розсудив логічно: якщо день почати з виграшу (а у виграші він ні хвилини не сумнівався: скільки ж уже можна чекати!), то щаститиме до самого вечора. І має пощастити там, куди цілеспрямовано рушив Юрасик, - на зустрічі зі слідчим. Клаповуха “копійка” вивезла його у новий район містечка, на несподівано круту й вітряну гору. Нові п’ятиповерхові будинки всі були на один копил, і журналіст заледве відшукав дім номер п’ять на вулиці Замковій. Скільки не роззирався Юрась Булочка на всі боки, жодного замку не уздрів, так і не второпав, чого вулиця носить цю пишну назву.



Двері йому відчинив повногубий русявий парубок, не по-святковому вдягнений у джинси й білу футболку. Вигляд він мав дещо засапаний - мовби зранку притьмом оббіг пів містечка.

- Заходь, не стій, - мовив Валерій Нечипоренко, відступаючи від дверей. - Ти вже снідав?

І зараз-таки Юрасю вдарив у ніздрі запах смаженого. Журналіст жалібно видихнув. Зізнаватися, що він не снідав, йому не хотілося. Тим часом слідчий у шортах уже пройшов на крихітну кухню, грюкнув тарілками.

Треба зауважити, що Юрасик слідчого побоювався, і хтозна чому. Валерій Нечипоренко натуру загалом мав флегматичну, норов веселий, людей любив і, незважаючи на свої тридцять років, юнацького оптимізму не розгубив. От тільки дружини він не мав, а це, знаєте, для слідчого великий мінус: нема кому вечерю зварити, нема з ким після роботи склянку вина випити й словом перекинутися. Не в чайну ж іти! Тільки й розради, що Валерій Миколайович Нечипоренко-старший, дядько слідчого, майор, мешкав у тому самому будинку, у сусідньому під’їзді.

Та без дружини було кепсько, а де її знайти - не відомо...

Валерій Нечипоренко гримнув ослінчиком об підлогу й коротким жестом указав гостю на нього. Жорсткий ослінчик захитався під худим журналістом, і Юрась Булочка подумав, що старі меблі все-таки краще викидати перш, ніж вони розваляться нехай і під небажаним гостем. А з іншого боку, хіба не сам слідчий прикликав його до себе? Юрасик притулився спиною до стіни, ще й ліктем для рівноваги себе підпер.



- Ковбаса смажена, - повідомив слідчий у джинсах. - Будеш?

Журналіст кивнув. Кава магічно з’явилася перед ним, щойно він опинився за столом.

- А є новини? - спитав він, сьорбаючи неміцний напій із великої фаянсової кружки з темною тріщиною на боці.

- Нема поки. Експертиза аж після свят буде.

Свята ж були довгі - перше, друге травня, та ще субота й неділя на додачу.

- Ліна дзвонитиме, а Ореста нема...

- Ну, всяке буває, телефон поламався, лінію обірвало... Ти ковбасу їж, бо у нас багато справ, треба бути в формі.

Юрась і без підказок наминав ковбасу, аж за вухами лящало.

- Ану, розкажи мені, - попросив Валерій Нечипоренко, - про фірму, яка виготовила “їжака”.

Юрасик зам’явся. Задарма видати слідчому всі таємниці в перший же день?..

- Директор каже, прилад - не автономний. Має існувати комп’ютер, до якого він приєднується...

- А на комп’ютері, я так розумію, спеціальна програма?

- Мабуть, - знизав плечима журналіст.

- А Святослав Пилипович Шапка програмістом не був, отже, хтось йому програму написав...

Юрась Булочка застиг на рипучому ослінчику. А бодай тобі жаба на ногу наступила! Про це він не подумав! Кінчик ниточки, що нагло обірвалася вчора вночі в хаті Ореста, знову визирнув із клубка.

Тим часом Валерій Нечипоренко на хвильку зник із кухні й повернувся з невеликою пачкою, завинутою в газету. Розчистивши місце на вузькому складаному столі, він розгорнув газету. На стіл вилетіли лазерні диски. Юрась жадібно потягнувся до них.

- Що там?

- Пощастило нам, що технічний прогрес наше місто і не зачепив. Інтернет - хіба в райдержадміністрації та у комп’ютерному клубі на вокзалі. Уявляєш, удома практично ні в кого нема.

Цього Юрасик уявити не зміг, скільки не старався.

- А диски до чого? - спитав він.

- А на дисках - архів електронної пошти з комп’ютерного клубу. Віриш, вони два роки нічого не видаляли!

У це повірити було набагато легше - Юрась Булочка сам особливим натхненням до роботи не вирізнявся. Він покрутив диск у руці.

- Два роки, стільки дисків... - промимрив невдоволено.

- Ну, - поблажливо плеснув його Валерій Нечипоренко по плечі, - всі два роки нам, може, і не потрібні. Отут записали архів за півроку до загибелі Святослава Пилиповича Шапки. Ти готовий? Мені Орестів комп’ютер хлопці притягнули, - почав він вибачатися, - а я з комп’ютером не цеє... не дружу...

У кімнаті, за розмірами більше схожій на вузьку комору, на письмовому столі стояв розібраний комп’ютер - блок окремо, монітор окремо, клавіатура на стільці. Юрасик розпрямив плечі - нарешті видалася нагода показати себе! Він рішуче зіпхнув блок на підлогу, з’єднав необхідні дроти, увімкнув. Комп’ютер завантажився, не спитавши пароль. Перший диск зник у дисководі. Заархівований файл не хотів відкриватися, доки Юрась не списав решту дисків на комп’ютерний “робочий стіл”. Аж ось поштова програма відкрилася. Роботи було до холери.

Перші десять хвилин Юрасикові було навіть весело розшифровувати чужі послання. “Чабан, сходини 21-го. На Геника не розраховуй - лікується. Кому сірко, а кому молоко”. “Ваша думка хибна. Тільки жорстка проукраїнська політика держави змусить людей заповажати українську мову. Поступливість не зробить із ворога друга, а тільки збільшить його домагання. Сааді”. “Щастить! Благодатная мить вікопомна: / Редактор боїться закреслити кому, / Злий критик - єлейний і ніжний, хоч плач, / З руками книжки відриває читач!..”

Але що далі Юрась Булочка читав листи, то частіше сам собою позіхав його рот, то неуважнішими ставали очі. Вже двічі Валерій Нечипоренко поговорив із кимсь по телефону, тихенько вмикав телевізор і одразу ж знову вимикав, і коли ініціали “С.Ш.” майнули перед Юрасиковим поглядом, він проминув їх недбало, механічно розкрив наступне повідомлення, і тільки за хвилину, мов ужалений блискавкою, хапливо повернувся до попереднього листа.

 

* * *

 

Вже вчетверте збирався поставити каструльку з довгою ручкою на плиту Валерій Нечипоренко, і вже вчетверте Юрась Булочка, стиснувши зуби, дивився, як у ній, запінившись, шапкою піднімається кава. Кави Юрасик не любив, але чомусь боявся зізнатися в цьому своєму гостинному господарю. Пив каву з поваги вартою стійкістю, тільки цукру досипав побільше.

Повногубий міліціянт, підсунувши журналістові телефонну трубку, сам набрав номер на апараті. Юрась відкашлявся й лагідно привітався з незнайомим власником комп’ютерного клубу. Йому відповіли нетерпляче, але привітно. Юрасик сприйняв це за гарний знак: відкинув церемонії і перейшов на “ти”.

А Валерій Нечипоренко, споліскуючи каструльку від кави під тонесеньким струмочком води, дослухався до вельми загадкової бесіди.

- Почекай, - говорив журналіст, плечем притиснувши до вуха трубку, - ай-пі ти в себе подивитися можеш?.. Ні? Ну, а хто провайдер?.. Бачиш, а ти кажеш... У них же є записи, з якого телефону підключаються?.. Повір, йому принесуть усю статистику особисто... Еге ж, ще й спитають, чи чого іншого не треба...

Розмова була безпосередньо пов’язана з повідомленням, яке удачливий Юрась Булочка таки вишукав у купі мотлоху на переданій з комп’ютерного клубу дискеті.

“Володимире!

Твій сервер почав блокувати листи з ехсіtе - пише “сопtепt rеjесtеd”. Я не можу з тобою вже кілька днів зв’язатися. Будь ласка, чи не міг б ти додати мою адресу shарkа_s@ехсitе.сот до списку дописувачів, листи яких не вважаються спaмом*? Або повідом мені іншу скриньку, яка мої листи прийматиме. У мене дуже важлива інформація по програмі - я протестував прилад на трьох пацієнтах.

Щиро твій

С.Ш.”

Нічого, крім електронної адреси, що на неї лист був відправлений, Юрасик на руках не мав, але й цього - більш ніж досить. Щоб розшифрувати власників домену “buf.org.ua”, можна піти довгим шляхом - зробити через міліцію офіційний запит у Мінзв’язку, але ж, але ж... Комп’ютерники - такий народ ловкий! От і зараз Юрась Булочка спромігся скоротити ланцюг принаймні на одну ланку, і теперечки у кишені - тобто в голові - він уже мав назву провайдера, який зареєстрував таємниче “buf.org.ua”.

- Сьогодні друге травня... - журналіст багатозначно звернув погляд на господаря.

- А отже нема кому надсилати запит, - зрозумів той із півслова.

- Але поки що можемо перевірити, чим займається загадкове “buf.org.ua”...

За півгодини в накуреному приміщенні Рябокінського комп’ютерного клубу, атмосфера якого просто дзижчала від щільності високих технологій на один квадратний сантиметр, двоє сиділи плече до плеча, голова до голови перед монітором. Юрасикові тонкі довгі пальці літали клавіатурою спритно, як ніколи. На сірому столику стояла пляшка слабкоалкогольного напою, з котрої двоє по черзі нервово відсьорбували. Кілька червоних плям, що тонко пахли спиртом, уже яріло на сірій пластиковій поверхні столу, та двоє того навіть не помічали.

- Зайди он туди...

- Куди?

- Зліва - бачиш? - “Діяльність”...

- Де?.. А, бачу! Зараз, зараз...

“Фонд Британського університету - міжнародна організація, розташована в Лондоні. Має представництва в більшості країн Східної Європи. Наша мета - дати можливість активним, цілеспрямованим людям зі Східної Європи отримати диплом, який би визнавався по всьому світу. Фонд Британського університету акредитований Світовим акредитаційним комітетом онлайнової освіти (WOEAC). Вам не потрібно складати вступні іспити чи відвідувати лекції - ви дістаєте освіту на базі власного досвіду, набутого протягом життя. Би можете обрати дисципліну на свій смак. Подайте документи сьогодні, і завтра кваліфіковані викладачі оцінять ваші знання і нададуть шанс отримати диплом, про який ви мріяли!”

- Лохотрон?

- Хто ж тебе таким висловам навчив?

- Життя... - меланхолійно знизав плечима Юрась Булочка, - Гляди, розділ “Благодійність”!

- Цікаво, цікаво...

Стрілочка пробіглася по екрану, натрапила на потрібну кнопку - синю в червоній рамці, наче кольори мали додати вебсайту міжнародної - британської - ваги, Юрасик клацнув мишкою і почав стежити, як важко перегортає сторінки сайту повільний сервер комп’ютерного клубу.

“Фонд Британського університету здійснює грантову підтримку цілого ряду культурницьких і наукових проектів. Наші двері завжди відчинені для обдарованих фахівців, які готові запропонувати оригінальні наукові розробки чи талановиті мистецькі ідеї. Пишіть нам і телефонуйте - ми готові розглянути ваші найбожевільніші задуми”.

- Може, Святослав Пилипович Шапка звернувся до них зі своїм винаходом і отримав ґрант на розробку?

- Все може бути... - замислено кусав губи Валерій Нечипоренко. - А подивись-но розділ “Контакти”.

- Один момент...

“Фонд Британського університету

В.М.Горбань, доктор фізико-математичних наук

Телефон: (044) 825-30-50

Факс (044) 825-30-51

Електронна адреса: horban@buf.org.ua”.

 

Розділ XII

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.012 сек.)Пожаловаться на материал