Журналістика як духовний наркотик

Сильвестр Роберт. Вторая древнейшая профессия. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1957. - 328 с.

Роман недарма названо " Друга найдавніша професія" - у такому розумінні журналістики сутність концепції автора. Перша, як відомо, проституція. Проституція - торгівля тілесними втіхами. Журналістика - торгівля духовними цінностями. Кожна професія виникає з двох чинників: зовнішньої суспільної потреби і внутрішнього психічного покликання. Роберт Сильвестр добре показує, як професія журналіста оволодіває людиною, нищить її особистість, перетворюється на самоціль. І життєвий принцип перевертається: вже стає не професія для людини, а людина для професії.

Прагнення довідатися про новину, першим повідомити про неї, описати найбільш яскраво й мальовничо, домогтися сенсації, а то й самому створити новину, бо тоді тебе ніхто не випередить - ось ті професійні обов'язки, які визначають сутність журналіста й налягають важким тягарем на його особистість.

У полон професії журналіста потрапляє в романі Роберта Сильвестра Нед Горс - спочатку рядовий репортер, потім начальник відділу репортажу, а потім і головний редактор впливової нью-йоркської газети " Глоб". Особливо талант його розквітнув тоді, коли власником газети став містер Ходжмен. Роман починається епіграфом з промови Ходжмена на редакційній нараді 28 жовтня 1936 року, що створює ефект достовірності, налаштовує читача сприймати наступну розповідь як документальну.

Найбільшим успіхом газети " Глоб" стало проведення виборчої кампанії, яка закінчилася обранням на посаду мера Нью-Йорка Хобі Меллона, товариша Горса й Ходжмена. Але Нед уже перебуває в полоні прагнення створювати сенсації, володіти новинами.

І коли в нього в руках опинилися матеріали, що проливали нове світло на злодійське вбивство відомого підприємця і його коханки на Мисі Маяк, він пустив їх у хід, незважаючи на сумнівність джерела інформації. З Недової вини двоє людей, підозрюваних у вбивстві, мали сісти на електричний стілець.

У романі є, звичайно, традиційні розмірковування про те, що " існування вільної, безстрашної преси не більше ніж легенда". Але поруч з цим доводиться інша істина: саме несумлінність, недобросовісність журналіста, прагнення загравати з правдою, підпорядкувати її собі призводять його до життєвої поразки й катастрофи. Неда кидає дружина Вікі, переконана в невинності звинувачуваних її чоловіком людей. Від нього відвертається його колишній друг мер Меллон і рятує в останню мить приречених на смерть. Навіть господар газети Ходжмен поступово відсуває Неда на другі ролі в газеті. Горс пережив серцевий напад. А за-вершає роман його смерть.

Власне, роман можна сприймати як ланцюжок передсмертних марень головного героя, що помирає в лікарні, самотній, нікому не потрібний. Але саме зараз він усвідомлює, що причини його долі полягають не тільки в суспільних обставинах, не тільки в характері американської журналістики, а містяться в ньому самому, є наслідком відступу від високих моральних засад, на які повинна орієнтуватися журналістика як галузь духовної діяльності людини. Моральна нечистоплотність, погоня за сенсацією будь-якою ціною й відібрала в Неда Горса все те, що він мав цінного в житті. " Нед Горс не міг не зізнатися, що він сам був винен у тому, - осмислює герой причини своєї життєвої катастрофи. - Якщо вже бути чесним перед самим собою, то він не міг у цьому не зізнатися".

У книзі багато речей трохи несподіваних. Як правило, художні твори про журналістів пишуться по свіжих слідах подій. Тут же маємо роман, написаний у 1950 році, а події в хронології віднесені до 1930-х років, видано книжку в Лондоні, хоча предметом її відображення є професійна діяльність американських журналістів. Завершує книжку післямова відомого радянського публіциста Д. Заславського, а проте, йдеться в ній не про сам роман, а про те, чого в ньому немає: про хижацький характер та інші неймовірні вади " буржуазної преси".

Російський переклад вийшов у Москві в часи нарощування потужності хвилі хрущовської " відлиги", але без зазначення тиражу - річ небачена в радянській системі книговидання.

І про Роберта Сильвестра ми не знаємо нічого. Окрім роману " Друга найдавніша професія", на теренах колишнього СРСР не було видано жодного іншого його твору. Наскільки ж можна судити про автора з самого роману, то він прийшов у літературу з журналістики, настільки добре йому відомі таємниці цієї професії, організація роботи газети, технічні й технологічні подробиці видавничої діяльності. Іноді він зображає їх як самоціль, докладно описуючи функціональні обов'язки начальників відділів газети або рух повідомлень від усного прийняття по телефону до лінотипної машини, а потім і до вуличних рознощиків номерів. Усе це через сорок років після виходу російського перекладу застаріло. Лишилися загальнолюдські проблеми, поставлені й глибоко проаналізовані в романі.