Причини винесення комунікації в окремий предмет

1. Інформація перетворилася в глобальний невичерпний ресурс людства, яке вступило в нову епоху розвитку цивілізації – епоху інтенсивного освоєння цього інформаційного ресурсу.

Доктор історичних наук професор Кашлев відзначає наступне: „В основі процесу стрімкого насичення суспільства новітніми інформаційними технологіями коштує те, що я вважаю самим головним із того що відбувається на Землі – це неймовірне прискорення приросту знань. Саме головне, що зараз відбувається у світі – це неймовірні темпи приросту сумарних знань людства. У 70-і роки ХХ століття обсяг знань людства збільшувався вдвічі раз у 10 років. У 80-і роки –раз у 5 років. До кінця 90-х років практично щороку подвоюється обсяг знань людства».

2. Розвиток інформаційних технологій. Ідея, що інформацію можна розглядати як щось самостійне, виникла разом з новою наукою – кібернетикою, що довела, що інформація має безпосереднє відношення до процесів керування і розвитку, що забезпечує стійкість і виживаність будь-яких систем.

Таким чином другою причиною винесення комунікації в окремий предмет – це розвиток інформаційних технологій.

3. Управлінська функція комунікації. З найдавніших часів життя людини залежала не тільки від його здатності добувати їжу, але не в меншій мірі і від того, наскільки швидко і повно він одержував інформацію (наприклад, про небезпеку) і наскільки швидко на неї реагував. На цю управлінську сторону – дотепер не звертали належної уваги.

Оскільки люди для того, щоб жити і виробляти матеріальні блага, вступають у певні виробничі відносини, тоді біологічна активність, спрямована на забезпечення виживання, і трансформується в більш високий рівень – соціальну активність.

У результаті аналізу інформації про взаємодії з зовнішнім середовищем психіка людини формувала розуміння того, що прискорення інформаційних процесів, посилення комуникативності і цілеспрямованих взаємодій підвищує живучість індивіда, популяції, соціальних систем. Це привело до наростання (інтенсифікації) інформаційних процесів у людському суспільстві.

З найдавніших часів стійкість політичної системи будь-якої держави залежала від того, наскільки швидко і повно політична еліта одержувала інформацію (наприклад, про небезпеці) і наскільки швидко на неї реагувала.

У результаті аналізу інформації про зміни у зовнішньому середовищі політична еліта вживало заходи по збереженню стійкості політичної системи своєї держави.

4. Розвиток комунікативних засобів та інтенсифікація інформаційних процесів.. Не припиняється донині, боротьба за швидкість і ефективність передачі інформації привела до розвитку засобів передачі інформації: друкарство – телеграф – телефон – радіо – телебачення – комп'ютер – Інтернет.

Першим технологічним досягненням, що мало величезне суспільне і культурне значення, був винахід у 15 столітті Гуттенбергом друкованого верстата з використанням рухливих металевих літер (у місті Майнце).

У 1847 році був винайдений телеграф. Уперше стало можливим передавати інформацію на великі відстані з величезною швидкістю.

Революційним винаходом, що змінив спосіб обміну інформацією, став винахід телефону. Апарат Белла, запатентований їм 10 березня 1870 року, виявився першою особистою інформаційно-комунікативною технологією.

Винахід радіо в 1895 році Поповим привело до можливості початку глобального інформаційного впливу на психіку людей на величезних відстанях.

У першій половині 20 століття почалося впровадження телебачення. А потім з'явилися персональні комп'ютери й Інтернет.

Як відзначалося на семінарі «Глобалізація інформаційного простору: виклики і нові можливості для Росії», що пройшов 13 квітня 2000 року в Центрі стратегічних розробок, у доповіді міністра РФ по зв'язку й інформатизації Реймана:

«50 років тому, якщо ви хотіли переслати 30 сторінок тексту на відстань 5 тисяч кілометрів, то вам треба було б приблизно 10 днів і коштувало б це близько 30 доларів за послуги поштового зв'язку. 20 років тому ви б, напевно, дотримувались послуг факсу. Це зайняло б у вас приблизно 1 годину, і вартість складала 50 доларів.

Сьогодні, якщо говорити про найкращі мережі передачі даних, на це потрібно 3 секунди і вартість складе близько 3 центів.

Отже, за останні 50 років швидкість передачі інформації збільшилася в 300000 разів і складає 3 секунди, вартість упала в 1000 разів і склала 3 центи. І це відкриває самі широкі можливості для ефективного проведення комунікативних процесів (насамперед у політичній сфері)».

3. Дисципліни, що вивчають комунікацію.

Людське спілкування як об'єкт дослідження характеризується різнобічністю і складною організацією психологічних механізмів, не досить глибоко вивчених у своєму комплексі. Кожна дисципліна будує часткове уявлення про окремі аспекти спілкування. Звідси виникає проблема синтезу знань про спілкування, накопичених у різних наукових предметах. Саме тому спілкування, будучи комплексним об'єктом, вимагає комплексного міждисциплінарного дослідницького підходу. Безперечними елементами комунікативних процесів усіма дослідниками визнаються суб'єкти, які продукують (говорять, пишуть) повідомлення і ті, які рецепіюють (слухають, читають, розуміють) це повідомлення. Отже, перед антропологічним дослідженням комунікації виникає дві основних проблеми: проблема механізмів породження (створення) повідомлення і його передачі, і проблема сприйняття (розуміння) цього повідомлення.

Аналіз літератури з проблеми комунікації засвідчує невизначеність і несистемність категоріального і понятійного апарату: деякі автори вживають терміни “комунікація” і “спілкування” як синоніми, інші вживають термін “комунікація” у вузькому значенні, визначаючи її як одну зі сторін спілкування. Останнє більшістю авторів вживається як поняття або категорія у ряді інших основних понять і категорій психології (О.О. Леонтьєв, І.А. Зимня, Б.Ф.Ломов, Л.П. Буєва, О.О. Бодальов). Особливий напрямок складають психолінгвістичні інтерпретації комунікації як особливого виду діяльності і її “актів” (О.О. Леонтьєв, І.А.Зимня, М.І. Лісіна, Т.М. Дрідзе).

Виділяються роботи, де про “спілкування” говориться у контексті категорії “стосунки” (В.М. М`ясищев, Б.Г. Ананьєв), а „комунікація” - у контексті категорії “взаємодії” або “соціальної взаємодії” (О.Н. Меай, Т.Шибутані, Habermas J., Halliday M.A.K., Newcomb T.M., Hymes D, Pike K.L., Firth J.R., ван Дейк Т.А., М.І.Лісіна, Т.М.Дрідзе). До методології в рамках “загальної теорії діяльності” введені поняття “процесів комунікації”, “актів комунікації”, “мовленєво-мисленої діяльності” (Г.П. Щедровицький), “комунікативної взаємодії у сумісній діяльності, комунікативної ситуації”, “простору комунікації” (А.О. Тюков).

1. Філософської герменевтика - центральною проблемою є проблема розуміння

2. Лінгвістика - у мовознавстві уявлення про комунікацію зводяться до вивчення мови і мовлення, які розглядаються в абстракції від розмаїтості комунікативних ситуацій їхнього використання.

3. Психолінгвістика - формальна граматична теорія лінгвістики розглядається як модель мовної поведінки людини. Вона описує мовну здатність носія мови.

4. Соціолінгвістика вивчає теорію мовної функції людської особистості, яка розвивається, і як загальна теорія опанування і володіння мовою в умовах навчання. Як зазначає Фішмен, “соціолінгвістика прагне знайти суспільні правила і норми, які пояснюють і регулюють мовну поведінку і ставлення до мови у мовному колективі”. Одними з основних понять соціолінгвістики є поняття дискурсу, мовної особистості.

5. Серед усіх компонентів комунікації найбільшу увагу логіка приділила мові, завжди прагнувши чітко зобразити онтологію комунікативних явищ і приборкати стихію вживання мови або введенням заборон, правил, норм, або створенням, поряд із природною мовою, іншої, більш досконалої ідеальної мови.

6. Соціальна психологія вивчає комунікацію у діяльнісному підході: комунікація в керуванні підлеглими, професійна комунікація, вплив та маніпуляція, невербальна комунікація, досліджує особливості пізнавальних процесів людини, її емоційної сфери і поведінки, що виникають у комунікації. За О.О. Леонтьєвим, мова є матеріалом, з одного боку, для діяльності пізнання, що полягає у “розпредметненні” дійсності за допомогою мови, з іншого боку - для діяльності чи спілкування комунікативної діяльності. Під діяльністю спілкування О.О. Леонтьєв розуміє не просту передачу інформації від одного індивіда до іншого. Комунікація, на його думку, є не тільки і не стільки взаємодією людей у суспільстві, скільки насамперед взаємодією людей як членів суспільства, як “суспільних індивідів”.

Таким чином, міжособистісна комунікація - це процес обміну між учасниками міжособистісної взаємодії суспільно-значимими змістами та смислами про загальний спільний предмет взаємодій і про самих себе зі своїх професійних позицій у вигляді змістів, вироблених і переданих засобами невербальної поведінки та засобами природної мови наявними здібностями учасників комунікації.

У діяльнісному підході вихідним методологічним принципом дослідження процесів комунікації є розгляд їхніх функцій і зв'язків у більш широкому контексті процесів відтворення діяльності, соціуму і трансляції культури [175-183]. Г.П. Щедровицький [181] уводить систему акту комунікації у контексті обговорення розходжень понять “смисл” і “значення” і розглядає її як частину діяльнісної системи, в якій “смисл” є елементом і частковою організованістю. Це дає можливість виводити функції й основні характеристики “змісту”, виходячи з уявлень про процеси і механізми функціонування і розвитку систем діяльності. “Значення” на відміну від “смислів” є елементами і частковими організованостями систем трансляції культури. У культурі транслюються не “смисли”, а “значення”. “Смисли” ж є елементами і частковими організованостями системи функціонування діяльності у процесах її відтворення. Смислами як свідомою мовною співорганізацією змісту діяльності обмінюються у комунікації. Фундаментальна різниця у відтворенні діяльності і трансляції культури дозволила визначити комунікацію як взаємодію, яка включає багато суб'єктів. Вихідна схема акту комунікації включає:

“1) дії першого індивіда у певній “практичній” ситуації,

2) цільову настанову, що робить необхідною передачу певного повідомлення іншому індивіду,

3) осмислення ситуації з погляду цієї цільової настанови і побудову відповідного висловлювання повідомлення-тексту,

4) передачу тексту-повідомлення іншому індивіду,

5) розуміння тексту-повідомлення іншим індивідом і відтворення на основі цього певної ситуації можливої дії,

6) дії у відтворюваній ситуації, які відповідають вихідним цільовим установкам іншого індивіда і змісту отриманого ним повідомлення” [181, С. 556].