Подолання-переробка хвороб і хворобливих станів

В даний час завдяки більш досконалій діагностиці та ефективному лікуванню все більша кількість людей можуть довго жити навіть при дуже важких захворюваннях. Лікарю необхідно мати хоча б уявлення про те, як переживаються самим хворим легкі і важкі захворювання, які типові механізми переробки гострих і особливо хронічних хвороб. У зв'язку з цим і з'явився новий предмет дослідження - подолання хвороби. Мова при цьому йде не тільки про підвищення якості життя хворого. Допомагаючи хворому виробити адекватне ставлення до своєї хвороби, ми тим самим можемо позитивно впливати на її перебіг. Подолання - отримання перемоги над хворобою - стає в останні 20 років новою, все більш актуальною темою в психологічній медицині та психосоматиці. Поняття «подолання» з різних позицій розглядається як додатковий в рамках психоаналітичної концепції захист. Оскільки воно недостатньо чітке, його використовують як об'єднуюче поняття захисту і подолання або як аналог поняття захисту.

Сучасне, повсюдно прийняте поняття «подолання» [коупінг (coping), від англ, to cope - перемагати, долати] можна витлумачити приблизно як «подолання стресу» або, у зв'язку з викликаними хворобою труднощами, як «подолання хвороби». На відміну від захисних механізмів процеси подолання слід розуміти як переважно свідомі, не автоматизовані, а скоріше орієнтовані на переживання, ніж на поведінку, зосереджені на переробці внутрішніх або зовнішніх конфліктів або обтяжуючих ситуацій.

Концепція подолання відрізняється від попередніх психосоматичних концепцій своєю емпіричною спрямованістю, яка передбачає вивчення реальної поведінки поряд із самопочуттям, а також визначення самооцінки пацієнта за допомогою опитувальника та інших тестів.

Цінний внесок концепції «стрес - подолання» полягає в тому, що оцінка хворим характеру і тяжкості свого захворювання і його наслідків рішуче змінюється. І лікарями хронічно хворий не розглядається нині як безпорадна й приречена істота, схильна до непродуманих і помилкових рішень, що неминуче призводить до психопатологічних реакцій. Підкреслюється значення конструювання уявлення про суб'єктивно нестерпну реальність і в той же час активну боротьбу з хворобою. Дійсно, у більшості хворим і в їх соціальному оточенні вдається домогтися хоча б задовільної адаптації до хвороби і її наслідків. Використання можливості активного подолання дозволяє домогтися розуміння хвороби і зняття з неї табу. До того ж пацієнт усвідомлює значення соціальної допомоги та підтримки як соціальних важелів впливу на свій стан.

Хоча порівняльні дані вивчені тільки частково, вони виявляють істотну спорідненість психосоціальних реакцій і форм переробки у різних груп хронічно хворих. Сюди належать стійкість або характер порушення самопочуття, зміна ставлення до своєї особистості, утруднення в контактах з сім'єю і партнерами, недостатня обов'язковість при дотриманні лікарських приписів і рекомендацій, а також професійна та соціальна ущербність, зниження активності, в тому числі у використанні вільного часу, і скорочення соціальних контактів. Широко поширену думку про заперечення своєї хвороби як головний механізм її переробки у хронічно хворих можна вважати лише частково обґрунтованою. Є різні тлумачення цього явища: іноді воно трактується занадто одновимірно як переробка хвороби шляхом примирення з нею або заперечення її наявності. Всупереч колишнім уявленням про користь такої переробки, нині вказується на те, що заперечення хвороби може мати позитивне значення лише в певних ситуаціях і формах цієї хвороби (наприклад, при інтенсивній терапії серцевого захворювання), а в інших (наприклад, в період кардіологічної реабілітації) набуває несприятливого характеру.

Питання про обумовлені хворобою процеси пристосування остаточно ще не вирішене. Традиційна переоцінка ролі стійких рис особистості в нових роботах, присвячених проблемам пристосування, поступається місцем вивченню ситуаційних неспецифічних для хвороби або перебільшено оцінюваних факторів (наприклад, довга тривалість хвороби, несприятливий її прогноз або занадто високий ступінь завданої нею шкоди), які швидше обумовлюють загальний характер процесів подолання у різних груп хворих. Поряд з цим необхідно враховувати специфічні для хвороби складності, в тому числі негативні соціокультурні стереотипи відносно невиліковності хвороби, приховане озлоблення, уявлення хворого про можливі шляхи зараження раком або СНІДОМ, що ускладнює процеси подолання. У клінічному аспекті акцент також переміщується на спроби психологічної діагностики подолання, що враховують труднощі у подоланні хвороби через її тяжкість, що зберігається, нестачі компенсаторних можливостей і хибної обраної хворим тактики подолання хвороби. [2].