Конспект як форма запису прочитаного

Конспект— це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів.

Основа конспекту — план, тези і виписки. Однак конспект дає змо­гу не лише занотовувати прочитане й почуте, але й виражати наше став­лення до нього, записувати власні думки.

Призначення конспекту — одержати можливість за короткий час відновити у пам'яті основний зміст книги.

Технологія конспектування

1. Уважно прочитайте текст. Супроводжуйте читання відмічанням не­зрозумілих місць, незнайомих слів, нових імен, дат. Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, над якою працює­ те (про бібліографічний опис книги див. нижче).

2. Розділіть сторінку на дві частини (праву і ліву).

3. Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час читання тексту складіть простий детальний план — послідовний перелік основних думок автора. (В основі плану конспекту може бути зміст книги, вміщений у кінці або на початку видання. Якщо ж зміст і структура тексту зазнають під час конспектування помітної переробки, план конспекту може значно відріз­нятися від оглаву. Попередньо складений план допоможе озаглавити частини конспекту. Заголовки можна виділити. Під час повторного читання відзначте, як автор доводить основні думки своєї роботи (одержуємо тези)).

4. Прочитайте відзначені місця і коротко послідовно їх запишіть.

5. На полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а та­кож записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

6. Намагайтеся виразити думки автора своїми словами.

7. Цитуйте лише те, на що можна буде посилатися як на авторитетний виклад думки (Детальніше про цитування див. нижче).

8. Під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книги, які охоплені певною частиною конспекту.

Отже, конспект включає в себе всі інші форми запису: план, тези. Без точного, детально продуманого плану неможливо скласти хороший конспект. І щоб навчитися правильно конспектувати, потрібно перш за все навчитися складати план і тези твору, що вивчається. Можна сказати, що конспект— це тези у розширеному вигляді, доповнені конкретним матеріалом, фактами (цифри, таблиці, схеми). Позитивним у конспекті є й те, що його можна увесь час доповнювати новими записами і узагаль­неннями. Розрізняють два види конспектів: текстуальний і вільний.

Працюючи над текстуальним конспектом, необхідно віднайти у те­ксті, що вивчається, текстуальну відповідь на поставлене питання. Такий конспект може бути коротким і детальним.

Вільний конспект вимагає вміння виразити основні думки своїми словами, упускаючи все другорядне і зупиняючись лише на найголовні­ших фактах.

Крім конспектування окремих творів, іноді виникає потреба законс­пектувати декілька творів, близьких за тематикою. Такий конспект нази­вається тематичним. Побудований він на основі спеціального плану, складеного під час вивчення певного теоретичного питання. Мета тема­тичного конспекту— глибше, всебічно вивчити певну проблему, підго­тувати матеріали для доповіді, лекції. Складанню тематичного конспекту передує підбір необхідної літератури, тобто тих творів, запис змісту яких він буде містити. Потім ця література детально вивчається, на основі цьо­го складається план конспекту. Відповідно до плану складається темати­чний конспект. У багатьох відношеннях він наближається до реферату, до доповіді на певну тему. Зрозуміло, що тематичний конспект більше, ніж конспект одного твору, повинен постійно поповнюватися новими фа­ктами, матеріалами, творчо перероблятися.

Існує два основні способи оформлення конспекту: в зошиті і на окремих аркушах.

Ведення конспекту в зошиті зручне тим, що його легше оформити, зручніше брати з собою і т.д. У той же час у зошиті конспект носить де­що застиглий характер: його важче поповнювати новими матеріалами, висновками і узагальненнями.

Конспект на окремих листках (картках) полегшує наступну роботу над ним: його легше «поновлювати», редагувати; у такому конспекті ле­гше знайти і використати фрагмент запису під час підготовки до виступу чи доповіді.

Складання конспекту лекції

Особливий вид конспектування — запис за лектором. Конспектую­чи висловлювання, що сприймаються на слух, не слід прагнути детально усе зафіксувати за вчителем. Користуючись планом, ним запропонованим на початку лекції, виділяйте головну думку і, слідкуючи за її розвитком, записуйте лише те, що її стосується, що її розкриває.

Якщо ви не встигли щось записати, залишіть місце в тексті конспек­ту. Після лекції з'ясуйте з товаришами, що ви пропустили, і допишіть цю частину тексту.

Коли вам трапилися незрозумілі слова чи вирази, зробіть позначку на полі. Після лекції запишіть тлумачення цих слів за словником.

Якщо лектор чи вчитель підтверджує якийсь із фактів цікавим при­кладом, його (приклад) не обов'язково записувати повністю. Запишіть на полі опорне слово, фразу, речення, які допоможуть вам потім відновити цю розповідь у пам'яті.

Що потрібно знати, складаючи конспект?

I. Бібліографічний опис книги має чітку послідовність:

а) прізвище та ініціали автора;

б) назва книги;

в) вихідні дані — місто, видавництво, рік, кількість сторінок.
Вихованець І. Р. У світі граматики.— К.: Освіта, 1987.— 191 с. (або —С. 11-14, або —Т. 14.— С. 19-78).

Якщо ви конспектуєте газетну чи журнальну статтю, тоді її назва оформляється так:

Вербич В.О. Час не жде // Українська мова і література в школі. — 1987. —№12. — С. 60.

Якщо ви працюєте з матеріалами збірника, вкажіть на полях вихідні дані всієї книги, а потім, на основному полі запису, — назву глави, статті, оповідання (у відповідності з заголовком).

Скорочення, умовні позначення в конспекті

У конспекті часто вдаються до скорочень окремих слів, а то й сло­восполучень.

Основні вимоги до скорочення слів

1. Скорочувати можна лише ті слова, які однозначно встановлюються за контекстом. Це насамперед часто вживані слова або терміни, які повторюються в тексті. Повторювані терміни рекомендується позна­чати в конспекті першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: речення — Р, складне речення — СР, складне синтаксичне ціле — ССЦ і т.д.

2. Для ряду слів української мови існують загальноприйняті скорочення, їх треба знати і активно використовувати у своїх записах. Це сто­сується і абревіатур. Ось деякі з таких скорочень:

акад. – академік, вид-во - видавництво, гл. – глава, гр.- громадянин, літ. - літературний, м. –місто,

м-во — міністерство, мед. – медичний, р-н – район

рр. – роки, с. – село, сек. - секунда

У кінці слова, що скорочується, не повинно бути букв на позначення голосних та м'якого знаку; корінь слова повинен зберігатися (книжн., газети., пригол. зв., скороч. і т. д.). 5. Не скорочуються власні назви.

Згодом у вас виробиться своя, індивідуальна система ведення запи­сів у конспекті, яка повинна відповідати найголовнішій засаді — бути доцільною і зрозумілою.

Довідка та її реквізити

Довідка – це документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших фактів і подій.

Відповідно до призначення розрізняють:

Службові довідки – посвідчують обставини і факти в діяльності організацій, установ;

Особисті довідки – посвідчують обставини і факти з життя і діяльності окремих громадян.

Службова довідка має об’єктивно відображати стан справ, тому її складання потребує ретельного відбору та перевірки відомостей, зіставлення й аналізу отриманих даних. У ній можуть наводитися таблиці, приєднуватися додатки.

У діловодстві підприємства найчастіше виникає потреба складати довідки, що засвідчують місце роботи й оплату праці співробітників. Керівництво підприємства зобов’язане на прохання працівника видавати довідку про роботу в цій організації. При цьому можуть вказуватися спеціальність, посада, кваліфікація, час роботи і розмір заробітної праці.

Готують довідки-стандарти на бланках формату А5 з адресними даними підприємства і трафаретним текстом.

Довідки, як правило, починаються з прізвища, імені та по батькові в називному відмінку особи, про яку подають відомості. Далі викладаються дані про посаду, зарплату тощо.

На довідці обов’язково має бути дата її підписання. У тому разі, коли здійснюється облік видачі довідок, в окремому журналі проставляється порядковий номер довідки поряд з датою. Такі довідки готуються в одному примірнику.

Довідки, що подаються службовій особі всередині установи, називають внутрішніми. Їх підписує укладач.

Довідки, які готуються на запит зовнішніх організацій, називають зовнішніми. Їх підписує керівник підприємства. При цьому в довідці має бути заголовок, що розкриває короткий зміст тексту, і вказуються дата чи період, за який викладені відомості.

Коли постає необхідність включити в довідку відомості з кількох питань, текст поділяється на розділи, кількість яких визначається кількістю питань. Розділам дають заголовки і проставляють нумерацію арабськими цифрами. Якщо текст довідки має цифрові показники, він може оформлятися як таблиця.

Довідки з виробничої тематики складаються у двох примірниках. Один з них відправляється адресатові, другий підшивається до справи. За наявності в довідці відомостей фінансового характеру вона підписується керівником організації, головним бухгалтером і завіряється печаткою.

Довідки особистого характеру оформляють на бланках або на чистих аркушах. У тексті обов’язково зазначають назву установи чи організації, куди надається довідка.

Доцільно починати текст довідки особистого характеру з подання у називному відмінку прізвища, імені та по батькові особи, про яку надаються відомості. Не рекомендується вживати звороти на кшталт: дійсно вчиться, дійсно проживає, цим повідомляємо і т.п.

Реквізити довідки:

1. Назва відомства, установи (адресат);

2. Назва виду документа (довідка);

3. Дата;

4. Індекс;

5. Місце укладання;

6. Заголовок до тексту;

7. Текст;

8. Підпис;

9. Печатка.

Зразок 1:

Міністерство освіти України

Український державний університет харчових технологій

ДОВІДКА

29.05.98 № 73

М. Київ

Губенчук Сергій Іванович навчається на ІІІ курсі денного відділення факультету ТММ.

Видано для подання до ЖЕКу.

Декан факультету ТММ (підпис) Г.М. Гончаров

Зразок 2:

Реквізити установи

Відділ кадрів

ДОВІДКА

17.05.98 № 46

М. Київ

_________________________________працює_____________________________

(прізвище, ім’по батькові) (назва посади із зазначенням підрозділу)

Його посадовий оклад ___________________грн. на місяць. Видано для подання до

(цифрами і літерами)

____________________________________________________________________

(назва організації)

Начальник відділу (розшифрування підпису)

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 45. Виправте помилки в оформленні документа.

Довідка

Коренко Анатолій Петрович народився 21 квітня 1969року.

Мешкає за адресою: вул. Миропільська, 48. КВ. 140.

Начальник житлово-експлуатаційної контори Корса М.І.

Вправа 46 Вкажіть типи довідок. Складіть довідку з місця вашого навчання або роботи

Доповідна та пояснювальна записка

Доповідна записка — документ, адресований керівникові певної чи вищої установи з інформацією про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.

Відповідно до змісту фіксованої інформації доповідні за­писки бувають:

1. Звітні;

2. Іформаційні;

3. Ініціативні.

З погляду адресності розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються керівникові установи або підрозді­лу, в яких працює укладач, і зовнішні, що адресуються керів­никові вищої організації.

Текст доповідних записок пишеться від руки або друкуєть­ся на машинці чи на комп'ютері.

Внутрішню доповідну записку підписує той, хто її скла­дає. Зовнішню оформляють на загальному бланку установи за підписом керівника.

Пояснювальна записка з'ясовує зміст певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо) або пояс­нює причини певного факту, вчинку, події.

Залежно від змісту і призначення пояснювальні записки поділяються на 2 групи: записки службового характеру та особис­ті записки громадян з приводу їхньої поведінки, роботи і т. ін.

Пояснювальна службова записка укладається для з'ясу­вання ситуацій, фактів, дій або вчинків працівника на вимо­гу керівника, а в деяких випадках — з ініціативи підлегло­го. Виклад тексту пояснювальної записки може бути пря­мим, коли він містить у чіткій послідовності вступ, доказову частину і висновки, і зворотним, коли висновки передують доказовій частині.

Пояснювальна записка, яка не виходить за межі устано­ви (внутрішня), оформляється на бланку або на стандартно­му аркуші паперу формату А4.

Якщо записка скеровується за межі установи (зовнішня), її оформляють на бланку і реєструють.

Реквізити службових записок: назва структурного підрозділу; адресат(назва посади, прізвище та ініціали посадової особи); назва виду документа (доповідна записка); дата; місце видання; заголовок (стислий зміст тексту); текст; додаток(якщо є); підпис.

Зразок 1:

Директору ВПУ-34 м. Стрия

Пилипіву І.М

Голови циклової комісії

Іваненка С.І.

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

25.09.95 № 34-12/243

Про збільшення кількості годин

Мовна культура — один з найважливіших показни­ків нашої духовної культури. Усне й писемне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, інте­лігентності. Щоб грамотно говорити й писати, потрібно переду­сім постійно вивчати рідну мову, вдосконалювати знан­ня, набуті в середній школі. Писемне мовлення студен­тів 1 курсу хибує численними відхиленнями від орфо­графічних і пунктуаційних норм української мови. За­няття з практичного курсу допомагають повторити й удосконалити знання студентів з. орфографії та пунк­туації української мови, виробити навички грамотного письма. Значна частина занять з української мови зорієн­тована на вдосконалення зв'язного мовлення. На жаль, таких занять лише дві години на тиждень. Просимо де­канат розглянути це питання й збільшити кількість тижневих годин на вивчення рідної мови. Адже мова — генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє й забезпечує буття нації у вічності.

Зав кафедрою (підпис) М. С. Стельмах

Зразок 2:

Ректорові університету проф.

Матвійчуку К.Є.

старости групи ТМ-21

Олексевича І.П.

21.07.95 № ІЗ