Неоплатонізм

Неоплатонізм – найвеличніший напрямок античної філософії ІІІ – VI ст. Він увібрав в себе і творчо переробив теоретичну спадщину платонізму, арістотелізму, стоїцизму, створивши струнку, органічну і досконалу споруду.

Неоплатонізм виник і сформувався в м. Олександрія, яка на той час перетворилась на центр розвитку елліністичної мудрості. Започаткував неоплатонічну тенденцію олександрійський філософ Аммоній Саккас (175 – 242 рр.).

Одним із найвідоміших неоплатоніків був Плотін (204/5 – 269/270 рр.). Він завжди уникав розповідей про своє походження, отже, біографічних довідок про нього дуже мало. Відомо, що інтерес до філософії прокинувся у Плотіна, коли йому виповнилося 27 років. Досвід спілкування з першими вчителями був для нього невдалим. І лише зустріч з Аммонієм Саккасом змусила Плотіна зізнатися другові: «Ось людина, яку я шукав!» Нажаль, вчення Аммонія залишилось практично невідомим, оскільки його учні домовились нікому не розкривати зміст розповідей свого вчителя. Проте сам Плотін за своє життя написав
54 книги, в яких торкнувся майже всього спектру філософських проблем, характерних для того часу: проблеми добра і зла, будови світу, взаємодії Космосу і людини, проблеми душі, розуму, пізнання, проблеми сущого та божественного.

Плотін, слідуючи за філософією Платона (тому його і називають неоплатоніком), вважав, що існує єдине Божество, або Божественний принцип – надчуттєвий, надприродний, надрозумний. Він є абсолютним Буттям і від нього в світ іде божественне світло. Промінь світла, що виходить з глибини темного царства матерії, – в цьому суть космогонії[2] та етики неоплатонізму. Бог, або Божественний принцип, народжує розум, котрий мислить Бога і себе самого, і світову душу, яка перебуває на межі між надчуттєвим світом Божественних ідей та чуттєвим матеріальним світом. Матеріальний світ, вважав Плотін, утворений світовою душею на основі ідей, що знаходяться у світовому розумі.

Рано чи пізно, вважав філософ, душа людини, відірвана від світової, або божественної, душі, починає сумувати і тужити в цьому світі, котрий він вважав лише жалюгідною подобою світу вищого. І якщо Платон говорив, що, споглядаючи земний світ, можна пізнати і уявити собі вищий світ ідей, то Плотін вважав це знання можливим лише за умови повної внутрішньої відмови від матеріальних подібностей, що спотворюють до невпізнання світ Божественного світла.

Плотін створив свою теорію пізнання вищого світу. Воно, на його думку, можливе не через логічні, розумні розмірковування, а через мовчання та зосередженість, відсторонення від всього тілесного, матеріального. Тоді звільнена від матеріально-тілесних пут душа зможе вийти за межі матеріального світу і хоча б на деякий час поєднатись з Божественною душею, насолодитись відчуттям Божественного світла. Такий «вихід» душі Плотін називав екстазом (буквально «extasis» означає «вихід за межі»). Сам Плотін, за свідченнями одного зі своїх учнів, Порфирія (232 – 304 рр.), досягав цього стану чотири рази.

Філософія неоплатоніків мала величезний вплив на філософів усіх часів, починаючи з християнських філософів Середньовіччя, доби Відродження і Нового часу і завершуючи теоретичною думкою ХХ ст.

[1] Цей висновок обґрунтовується тим, що іонійський філософ був дещо молодший Фалеса. Однак характер його думки свідчить про практично самостійне творче джерело.

[2] Космогонія – вчення про походження і розвиток світу.