Інкасо у міжнародних розрахунках

Інкасо — це банківська розрахункова операція, в якій банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів гроші, що їх має сплатити йому імпортер за відвантажені на його адресу товари (послуги), та зараховує ці кошти на рахунок клієнта (експортера) у себе в банку.

Для експортера інкасо нерідко є неприйнятною формою розрахунків, оскільки він спочатку має відвантажити товар і лише потім передає документи в банк, очікуючи виконання покупцем зобов'язань щодо платежу. Тому для зменшення ризику експортер мусить вимагати банківської гарантії платежу. Окрім банківської гарантії, забезпечення платежу по інкасо здійснюється за допомогою телеграфного інкасо. У такому разі банк експортера сплачує йому суму виручки за відвантажений товар негайно або через певний термін після отримання документів на інкасо. Одночасно банк сповіщає по телеграфу свій банк-кореспондент, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграфне інкасо.

Інкасо може бути документарним і чистим. Документарне інкасо —- це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки комерційних документів. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселі, чеки та інші документи, використовувані для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами. Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, прийнятими Міжнародною торговою палатою (1978).

37. Банківський переказ — це розрахункова банківська операція, здійснювана шляхом направлення платіжного доручення від одного банку до іншого. Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає перевести свої кошти. На основі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку. У дорученні вказуються: термін валютування (термін платежу), спосіб поповнення сплачених за переказом сум (кредитування рахунку «лоро»; дозвіл на дебетування рахунку «ностро» у банку платника; кредитування рахунку банку-платника в третьому банку, якому дається доручення про зарахування відповідних сум на рахунок банку-платника).

Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель зоб-ся перед кредитором ін особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути за без-на лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі.

У разі невиконання зобов'язання поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька поручителів.

Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

· на відміну від поруки гарантія м. б. заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта;

· гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, а поручитель солідарну;

· оформлення гарантії договором не е обов'язковим;

· гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грош. суму. Гарант має право зажадати від принципа в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум.

У ролі гаранта та поручителя м. б. банк. Видача гарантій (поруки) по суті має кредитний х-р.

Фактично банки беруть на себе зобов'язання при несп-латі клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспр-сть клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під заставу майна. Гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спеціального док-та (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).