Зовнішньоторговельний оборот на душу населення 1 страница

4. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Відповідно до ст. 2 Закону суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності враховують такі принципи:

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:

у виключному праві народу України самостійно та незалеж­но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:

у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровіль­но вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, котрі прямо не заборонені чинними законами України;

обов’язку додержувати в процесі зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає:

у рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, у тому числі держави, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

забороні будь-яких, крім передбачених Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

Принцип верховенства закону, що полягає:

у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами України.

Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

здійснює рівний захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами тільки відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу під час увезення та вивезення товарів.

5. Класифікація суб’єктів та видів ЗЕД

До основних суб'єктів ЗЕД відносяться:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

— об'єднання фізичних, юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Відповідно до чинного законодавства, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати такі її види:

— експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, юридичних, туристських та інших, а також надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

— спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності. Аналогічна діяльність суб'єктів за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

— робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

6. Державне регулювання ЗЕД — це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах [2].

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Мета регулювання:

сприяння забезпеченню збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур зарубіжних країн;

захист економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин незалежно від форм власності;

заохочення до конкуренції та ліквідації монополізму в цій сфері [2].

Принципи регулювання:

адекватності національним інтересам та забезпеченню економічної безпеки країни;

врахування вимог сучасного світового розвитку, поділу праці, глобалізаційних процесів;

формування нової моделі зовнішньоекономічного розвитку, зорієнтованої на європейську інтеграцію, набуття повноправного членства в ЄС;

забезпечення відповідно до світових стандартів і критеріїв оптимальних параметрів відкритості національної економіки;

паритетності у відносинах з іншими державами;

демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків;

підтримки експортного виробництва на основі критеріїв ефективності та конкурентоспроможності[2].

Адміністративні засоби й інструменти державного регулювання ЗЕД:

1)порядок реєстрації суб'єктів ЗЕД;

2)виконання вимог міжнародних документів, зокрема статутів міжнародних організацій;

3)нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі;

4)оперативне реагування на різноманітні події економічного і неекономічного характеру;

5)інші форми [3].

Основні економічні засоби й інструменти регулювання держави:

1)пряме й непряме фінансування, зокрема кредитування експортерів;

2)державне страхування;

3)фіскальні пільги й обмеження;

4)тарифне регулювання;

5)валютне регулювання;

6)інші форми [3].

Суб'єкти державного регулювання ЗЕД:

держава;

недержавні органи управління, економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки тощо), які діють на основі статутних документів;

безпосередньо суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, фірми, організації); міждержавні та міжрегіональні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності (СОТ, ГАТТ, ЄБРР, МВФ) [2].

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

відповідних законів України;

засобів тарифного і нетарифного регулювання;

економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного);

рішень недержавних органів управління економікою;

укладених угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності [2].

На території України згідно із Законом запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України [1].

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється;

прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом встановлення повної/часткової заборони (повного/часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму [1].

Кабінет Міністрів України:

вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасовувати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України;

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності;

приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування [1].

Національний банк України:

здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України[1].

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики [1].

Державна митна служба України:

здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України [1].

Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції [1].

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань у межах компетенції, визначеної законами України[1].

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

місцеві Ради депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України

7. Адміністративні методи регулювання ЗЕД.

Адміністративне регулювання - це прямий вплив держави на діяльність суб'єктів ринку, з характерним прямим впливом державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення певних обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); а також безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з метою захисту інтересів громадян, суспільства, природного середовища.

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - система засобів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в цій сфері.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою таких методів:

• тарифні (економічні) методи регулювання;

• нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання.

Тарифні (економічні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську — захист вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який держава бере з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону України.

Протекціоністська функція мита проявляється в тому, що мито розглядають як різновид податку, який призводить до подорожчання імпортних товарів, збільшення вартості імпортної продукції, як наслідок, що створює сприятливі умови для виготовлення та реалізації аналогічної продукції національними товаровиробниками. Протекціоністська функція митних тарифів спрямована на збереження високих ставок мита на імпорт товарів текстильної, шкіряної, взуттєвої промисловості, електротехнічного машинобудування тощо. Як наслідок — сировина імпортується за низькими ставками мита, напівфабрикати - за вищими, готові вироби - за найвищими. Обкладення митом імпортної продукції забезпечує надходження коштів до державного бюджету, таким чином мито виконує фіскальну функцію.

Тарифне регулювання базується на застосуванні Митного тарифу Україні. Митний тариф - систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, які справляються з товарів, що ввозяться на митну територію України. Порядок формування і застосування Митного тарифу України визначається Законом України " Про Митний тариф України" (2001 р.). Митний тариф є єдиним для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності чи їх територіального розташування. Основним елементом Митного тарифу є мито. Встановлення та зміна діючих ставок ввізного мита здійснюється Верховною Радою України один раз в рік. У зв'язку із запровадженням ЄС (1999 р.) європейської грошової одиниці всі специфічні ставки в Митному тарифі України подаються в євро. Мито сплачується у національній валюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується митними органами згідно із ставками Митного тарифу, що діють на момент подання вантажно-митної декларації, і сплачується митним органам на момент прийняття вантажно-митної декларації до митного оформлення.

Розрізняють ввізне, вивізне, транзитне мито. Основним видом мита є ввізне (імпортне) мито, тобто мито на товари та інші предмети при їх імпорті на митну територію. За його допомогою підвищують ціну імпортованого товару, знижуючи його конкурентоспроможність на ринку України. Воно регулює та обмежує надходження іноземних товарів в державу. Вивізне та транзитне мито практично не застосовується.

Митні тарифи можуть бути:

• простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для одного товару чи товарної групи в залежності від країни походження.

Митні ставки поділяють на:

• максимальні - діють по відношенню до товару з країн, з якими відсутні торгові угоди;

• мінімальні — встановлюються по відношенню до товару з країн, з якими є торгові угоди щодо надання режиму найбільшого сприяння, або з країн, які входять до Загальної системи преференцій.

Митні ставки класифікують: а) за методом нарахування на:

• адвалерні — нараховуються у відсотках до митної вартості товару, послуг;

• специфічні - нараховуються у твердій сумі від одиниці виміру ваги, площі, об'єму і тощо;

• комбіновані - об'єднують адвалерні і специфічні.

б) за характером походження на:

• автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку без згоди з іншою країною;

• конвенційні - встановлюються на підставі міжнародних договорів (угод) між державами.

в) за специфікою застосування розрізняють такі види мита: антидемпінгове, компенсаційне та спеціальне мито.

Основу ставок ввізного мита складають адвалерні ставки. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита запроваджуються на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких спостерігається навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати мита.

Антидемпінгове мито застосовується з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників, при ввезені на митну територію країни або вивезенні за межі митної території країни товарів за ціною, значно нижчою від цін інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, тобто товарів, які є об'єктом демпінгу.

Компенсаційне мито встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії.

Спеціальне мито використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставки спеціального мита встановлюються в кожному окремому випадку.

Тарифні методи неспроможні повністю захистити внутрішній ринок країн від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються тенденції до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.

Нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпортуючій країні;

• захист національної економіки, охорона навколишнього середовища, здоров'я населення, моралі, релігії і національної безпеки.