Гумореска

Невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом. На відміну відсатиричних творів, жарти в гуморесці добрі та легкі. В українській літературі гумореска має джерела iз жартівливих жанрів фольклору. Відомі творці гуморесок: С. Руданський, В. Самійленко, В. Еллан, В. Чечвянський, Е. Козак, Остап Вишня, Д. Білоус, С. Олійник, Є. Дудар.

Дев’ятдесятники

Умовна назва покоління письменників, що творили в 90-ті роки ХХ ст., серед яких групи " Бу-Ба-Бу", " Червона Фіра", " Нова дегенерація", прозаїки В. Медвідь, Є. Пашковський, Ю. Іздрик, Т. Прохасько та багато інших. Творчість дев’ятдесятників синкретична, поєднує дві головні течії: орієнтацію на західноєвропейську культуру (" західники": Ю. Андрухович, О. Ірванець, М. Рябчук) і захист національної самобутності мистецтва (" грунтівці" В. Медвідь, Є. Пашковський, В. Герасим’юк). У ній поєднуються різні літературні методи: постмодернізм, неореалізм, неоавангардизм.

Декларативність

Характеристика художнього твору, коли в ньому прямо висуваються (" декларуються") певні ідеї, найчастіше соціально-політичного змісту. " Пік" декларативної літератури (в основному лірики) прийшовся на 20-30-ті рр. ХХ ст. (декларувалися комуністичні погляди: В. Еллан-Блакитний, В. Чумак), значна кількість таких творів є у митців " празької школи" (Є. Маланюк, О. Ольжич). У майстерному виконанні декларативність не шкодить художності, у посередньому – знищує його художню вартість, перетворюючи на агітку. Див. Заангажованість.

Дисидентство

Явище протесту проти політики партії інтелігенцією в СРСР 70-80-х рр. Дисиденти боролися за права людини і нації, за що нещадно переслідувалися режимом. До поетів-дисидентів належать В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Т. Мельничук, М. Горбаль та інші. Їх вірші написані переважно у в’язницях і таборах.

" Ді-Пі"

Від англ. абревіатури DP – " переміщені особи" – табори в Німеччині та Австрії для осіб, переміщених з СРСР після 2-ї світової війни. У цих таборах перебувала значна кількість української інтелігенції, тому виникло явище " літератури Ді-Пі" – нової хвилі еміграційної української літератури, в якій ставились питання України, української нації, її долі, шляху виживання як цілості. Багатьох митців-емігрантів об’єднував Мистецький Український Рух (МУР).

Драма

Один із трьох родів літератури, що відрізняється від епосу і лірики тим, що явища життя і характери героїв передаються не авторською розповіддю, а вчинками і розповідями їх самих, і призначений для сценічного втілення. Події у драмі показуються так, наче вони відбуваються зараз. Основою драматичного твору є гострий драматичний конфлікт – зіткнення протилежних сил та інтересів. Драма походить з давньої Греції, до нас дійшли численні античні трагедії та комедії. Основні жанри драми: трагедія, комедія, трагікомедія, власне драма. Зовнішня композиціядраматичних творів (архітектоніка) зумовлена потребою театральної постановки: твори ділять на дії та яви. У вузькому значенні – жанр драматургії, що поєднує риси трагедії і комедії, заснований на гострому конфлікті, відбиває напружену боротьбу і серйозні переживання персонажів, проте не має трагічної розв’язки.

В українській літературі драма має давні традиції з часів бароко, пізніше відомими драматургами були І. Котляревський, Г. Квітки-Основ’яненко, І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, М. Куліш, В. Винниченко, І. Кочерга, з сучасників – О. Ірванець, Я. Стельмах, Неда Неждана.