Охарактеризуйте методи виховання.

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Класифікація, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: (бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.) Бесіда. Використовують її для з'ясування, а також цілеспрямованого формування психологічних особливостей, переконань, інтересів особистості. Лекція- сутність її полягає в систематичному викладі навчального матеріалу, будь-якого питання. Вона відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною. Метод прикладу- як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів приклад є взірцем для наслідування, активно впливаючи на свідомість і поведінку школяр. Метод переконання — це вплив на наявні у працівника стимули з використанням логічних та психологічних прийомів з ціллю перетворення завдання у свідомий обов´ язок, внутрішню потребу працівника виконувати доручення.Навіювання – вплив на поведінку і психіку людини, яка передбачає некритичне сприйняття їм особливостей інформації.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: (педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, вправляння, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.) Педагогічна вимога - полягає цей метод в педагогічному впливі на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Громадська думка за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою, адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Вправляння -Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки. Доручення -метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, орган учнівського самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Створення виховуючих ситуацій

Цей метод використовують з метою формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення необхідних умов для здійснення запланованого педагогом, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання. Змагання

Ґрунтується воно на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Заохочення -суть його полягає у схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Покарання - цей виховний метод полягає у несхваленні, осуді негативних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

64. запропонуйте шляхи формування естетичної культури особистості.

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за запонами краси.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльності тощо.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів. Здійснюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо).

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів. Передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії, предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібностей дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності.

5. Діяльність професійних навчально-виховних закладів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них “масової культури” ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

65. визначте завдання фіз. Вих. особ-ті. Основні шляхи.

Фізичне виховання - система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Напрямки фізичного виховання.

Для проведення практичних занять з фізичного виховання формуються навчальні відділення за такими напрямами:

• оздоровче (оздоровчо-рекреаційної спрямованості);

• спеціальне (реабілітаційно-відновлювальної спрямованості);

• спортивне (спортивного вдосконалення).

У школі існують різноманітні форми фізичного вихо­вання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі по­довженого дня), позакласна спортивно-масова робота (за­няття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання).

66. обґрунтуйте залежність між змістом освіти та ЗБК особ-ті.

БКО- це цілісність, яка включає необхідну суку-ть якостей, власт, цінност, орієн особ-ті, які дозволяють їй жити і розвиватися в гармонії з собо. І навколишнім світом. Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Однією з основних засобів розвитку особи і формування її базової культури виступає зміст освіти. У традиційної педагогіці, яка орієнтована реалізацію переважно освітніх функцій школи, зміст освіти окреслюється «сукупність систематизованих знань, умінь і навиків, поглядів й переконань, і навіть певний рівень розвитку пізнавальних зусиль і практичної підготовки, досягнутий внаслідок навчально-виховних робіт» За такого підходу в центрі уваги перебувають знання відбитка духовного багатства людства, нагромадженого у процесі пошуків та історичного досвіду. Знання, звісно, - важливі соціальні цінності, тому й зміст освіти має незаперечну значення. Воно сприяє соціалізації особистості, входженню людини у соціум. З цього погляду таке зміст освіти є життєзабезпечуючою системою.

67. виховання відповідальності як мета виховної дія-ті.

Відповідальність - якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу. Шляхи формування почуття обов'язку і відповідальності:

До них належать: переконання, позитивний приклад, практичне привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода та ін. Відповідальність вивял\ться в вчинках, діях. Справжня людська свобода неможлива без від-ті. Свобода буде обманом без усвідомл своїх прав та обов’язків. Ключовою особливістю відпов є постійність. Відпов не можна навчити, нею не можна оволодіти, а лише освоїти правила поведінки. Відповідальність людини стає в реальних життєвих ситуаціях та обставинах, які несуть в моральні якості.

68. охарактериз відповідальність як якість особливості та спроектуйте її виховання.

Відповідальність - якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Як і будь-яка інша категорія, відповідальність має свою мету, засіб та значення. Так, наприклад, за В.Віндельбандом, існує правова відповідальність, яку утворює синтез двох елементарних форм відповідальності. У такому випадку кінцевою метою є особистість, котра проявляється шляхом виконання правового мінімуму чи норми, яка являє собою значення відповідальності та дотримання якої держава вимагає від своїх громадян. Конкретною практичною метою є виконання цієї правової норми, досягнути яку можна шляхом покладання відповідальності, що є необхідною умовою формування моральної особистості.

В.Віндельбанд виділяє самовідповідальність совісті як окрему форму відповідальності, що дозволяє пізнати себе як особистість. Він трактує її як відповідальність людини перед власною моральною та релігійною свідомістю та називає “найпіднесенішою формою покладання відповідальності”. Самосвідомість або самовідповідальність совісті ─ це внутрішній процес покарання чи нагороди. І хоча ці почуття, з одного боку, можна вважати протилежними, з іншого боку, вони мають деякі спільні риси, наприклад, спрямованість у майбутнє. Якщо йдеться про внутрішню моральну нагороду, то вона є стимулом для подальшого самовдосконалення, а моральне покарання потребує перетворення внутрішньої сутності людини. Важливим є те, що в обох випадках ці процеси ─ позитивна та негативна форми покладання відповідальності ─ стимулюють розвиток моральних якостей, які роблять людину морально зрілою та розвиненою. Всеосяжність обов’язків виявляється через обидва види відповідальності: батьківську та політичну, які розповсюджуються на все буття їхніх об’єктів і охоплюють усі інтереси та потреби від буденних до найвищих. Під вихованням розуміються здібності, поведінка, взаємини з навколишнім середовищем, характер та знання, розвитку яких треба сприяти й певною мірою, зокрема на початковому етапі, контролювати їх для того, щоб виховувати в дитині бажання вчитися, здобувати нову інформацію та задоволення від навчання. Батьківська відповідальність є всеосяжною, її зміст ─ це буття дитини як цілого та піклування про її благо. Відповідальність у тому значенні, в якому вона тут розглядається, має за мету можливе щастя дитини. У цьому полягає спільність батьківської та політичної відповідальності.

69. обґрунтуйте співвідношення відповідальності і свободи особистості.

У суспільстві свобода особистості обмежується інтересами суспільства. Кожна людина - індивід, його бажання і інтереси не завжди збігаються з інтересами суспільства. У цьому випадку особистість під впливом суспільних законів повинна надходити в окремих випадках так, щоб не порушувати інтересів суспільства, в іншому випадку йому загрожує покарання від імені товариства. У сучасних умовах, в епоху розвитку демократії проблема свободи особистості стає все глобальніше. Нероздільні і такі поняття як свобода і відповідальність, тому що свобода не вседозволеність, за порушення чужих прав і свобод особистість несе відповідальність перед суспільством за законом, прийнятим суспільством. Відповідальність - це категорія етики і права, що відображає особливе соціальне і морально-правове ставлення особистості до суспільства, людству в цілому. Відповідальність органічно пов'язана зі свободою прийняття рішень, вибору цілей та способів, методів і стилів її досягнення.

70. назвіть вимоги до застосування методу покарання у виховній практиці.

Специфічним методом виховання є покарання. Покарання — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осуду чи гальмування його негативних дій і вчинків. Ставлення до цього методу в педагогічній теорії та практиці неоднозначне. Сутність кари в тому, що людина переживає те, що її засуджено колективом, знаючи, що вона вчинила неправильно, тобто в карі немає пригніченості, а є переживання помилки, є переживання усунення від колективу, хоч би мінімального".

Вдаючись до покарань, треба володіти технікою їх застосування. Прикро, що окремі вчителі-вихователі використовують покарання, які призводять до трагічних наслідків. Покарання у жодному випадку не повинен принижувати гідність учня, воно повинно бути справедливим, ретельно продуманим. Це сильнодіючий метод. Помилку педагога в цьому разі виправити значно сутужніше, ніж у будь-якому іншому, тому не можна поспішати карати до тих пір, поки немає повної впевненості в справедливості покарання і його позитивний вплив на поведінку учня. Треба категорично виключити з виховної роботи такі покарання, як образа дітей та фізичний вплив на них. Саме вони, перш за все, порушують нормальні відносини між вихованцями та педагогами і приносять найбільшу шкоду у благородній справі виховання дітей. Покарання повинні застосовуватися по можливості рідко, коли без них обійтися не можна ніяк. При покарання негативна оцінка повинна даватися не учневі взагалі, не його особистості в цілому, навіть не його поведінці в повному обсязі, а конкретному проступку. Уміле застосування покарань вимагає від вчителя педагогічного такту і певної майстерності. Будь-яке покарання має супроводжуватися аналізом причин та умов, які породили той чи інший проступок.

71. суперечності і конфлікти у вихованні. Сутність конф його структура та динаміка.\

Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

До внутрішніх суперечностей належать:

а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії.

Б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця.

Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють:

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин. До таких негативних чинників належать вуличні підліткові групи, низькопробні твори масової культури та ін.

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність,

г) суперечність, породжена наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки, їх постійними конфліктами з педагогами, однокласниками, батьками.

Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих думок, поглядів інтересів

Структура конфлікту

1) сторони (учасники) конфлікту; 2) умови конфлікту; 3) образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

4) можливі дії учасників конфлікту; 5) результат (завершення) конфліктної ситуації.

72. чи можна вважати конфлікт способом глибинного пізнання людини.

Конфлікти відіграють не лише негативну, але й позитивну роль в діяльності організацій. Яким буде конфлікт у кожній конкретній ситуації (чи переважатимуть в ньому лише негативні аспекти, чи він матиме й позитивне значення), значною мірою залежить від того, наскільки сторони конфлікту усвідомлюють значущість конфлікту і здатні керувати його перебігом.

Якщо у стосунках між людьми проблем не виникає, тоді наявним є факт “застою”, відсутності розвитку. Взаємовідносини людей, у яких відсутні конфлікти, поступово згасають. Конфлікти, в свою чергу, породжують відповідальність і небайдужість, стимулюють оновлення і поліпшення стосунків між людьми. Тому проблема, здебільшого, полягає не в наявності самого факту конфлікту, а в тому, який характер він носить – деструктивний чи конструктивний – і яким чином розв’язується. Деструктивний конфлікт переводить причини, що призвели до конфлікту, на “особистості”. Дана установка не веде до вирішення конфлікту, а навпаки, його загострює (зростає упередженість проти партнера, напруга у взаємостосунках, посилюються неприємні почуття та переживання, виникають стреси та ін.). Конструктивний конфлікт базується не на “особистостях”, а на виявленні об’єктивних причин незгоди (різні точки зору на проблему, способи вирішення проблеми тощо). Даний підхід переводить процес проходження конфлікту від конфронтації до співробітництва.

73. розкрийте динаміку конфлікту та особливості стратегії поведінки у ньому.?????

У працях із конфліктології значне місце відводиться саме динамічним характеристикам конфлікту. Н.В. Гришина зазначає, що саме те, що відбувається у конфлікті, має вирішальний вилив на деструктивний чи конструктивний хід конфлікту, на розв'язання конфлікту та на його наслідки.

Розділення подумки конфлікту у процесі психологічного аналізу на етапи дає змогу розглядати його як явище, яке має складну структуру. При цьому треба пам'ятати про те, що окремі стратегії та тактики на різних стадіях перебігу конфлікту можуть різнитися за змістом. Кожен етап конфлікту має характерні ознаки, за якими ми можемо визначати позиції протилежних сторін, тип відносин між ними. Перехід від одного етапу до іншого може бути і коротким, і більш тривалим. Це залежатиме від індивідуально-психологічних особливостей учасників взаємодії, від значущості цілей особистості у цій ситуації. Отже, під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.

Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):

1) виникнення конфліктної ситуації; Передконфліктна ситуація – це можливість конфлікту, який не виникає на пустому місці, а визріває поступово

2) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

3) інцидент, привід; Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. Привід – це та конкретна подія, яка послужила поштовхом до початку конфліктних дій

4) настання конфлікту;

5) розв'язання конфлікту.

Жоден конфлікт не виникає раптово. Йому передують відкриті чи приховані соціально-психологічні процеси між особистостями або у свідомості окремої особистості чи якоїсь групи. Тобто йому передує конфліктна ситуація. Конфліктна ситуація - це суперечності, що накопичилися, пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії, які створюють підґрунтя для реального протиборства між ними.

74. назвіть і охарактериз основні види конфліктів.

Вид конфлікту — варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою.

1. Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі). Н асильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Компромісн і конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

2. Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.

Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу. Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій.

3. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій. У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий. У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі.

4. Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів. Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту. У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу.

5. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові. Внутріособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. М іж групові конфлікти — конфлікти між різними групами, підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об’єднаних на період конфлікту в єдині згуртовані спільноти. Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів.

75. Сутність та змістова характер виховного колективу. Роль колективу у розв особ-ті.

Колектив як людська спільність, утворює систему колективістських відносин, є провідним чинником формування громадської сутності особистості та всебічного розвитку індивідуальності. У колективних відносинах відбивається характер усієї сукупності суспільних відносин. Він (колектив) має здатність, підтримуючи і розвиваючи духовно-моральні цінності у своїх членах, протистояти негативним явищам, зживати все асоціальна, шкідливе і наносне. Через виховний колектив дитина входить у життя суспільства. Змістовно колектив може бути охарактеризований в різних аспектах.

Економічний аспект. У трудовій життєдіяльності колективу діти знайомляться з тим, що трудящі є господарями всіх видів суспільної власності. Через трудовий колектив кожен, людина включається в економічні відносини, стає їх активним учасником.

Політичний аспект. Через колектив діти залучаються до шкільне самоврядування, в боротьбу за мир, в проведення політичних кампаній, якими є вибори до органів влади, перепис населення, всенародний референдум, підготовка свят і фестивалів. Завдяки колективу школярі долучаються до суспільно-політичного життя народу, цінностям заглиблюється гласності, відкритості, плюрал»ла і демократії.

Соціальний аспект. Дитячий колектив проявляє постійну турботу про життя, всебічному розвитку та побутових умовах кожної дитини. Цим закладаються в дітях такі риси характеру і якості, як прагнення до соціальної справедливості, злагоди, громадянськість, гуманізм, ініціативність і відповідальність

Моральний аспект. У виховному колективі виникають умови для розуміння дитиною моралі як суспільного явища. У процесі колективної праці, організаційних залежностей, дружніх відносин школярі усвідомлюють суспільну мораль як відповідальність один перед одним, перед самим собою, колективом і суспільством.

Психологічний аспект. Дитячий виховний колектив є організованою соціальним середовищем, формує коллективистической спрямованість особистості. Цілеспрямованість колективу народжує здоровий моральний клімат, мажорний тон відносин. Кожна дитина, добровільно бере участь у загальних прагненнях і справах, відчуває потребу в колективному спілкуванні

Індивідуально-особистісний аспект. Психічний розвиток, становлення духовного світу дитини вимагають періодичного усамітнення, відокремлення. Йому необхідно побути одному для того, щоб озирнутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої відносини з навколишнім світом.

Педагогічний аспект. Виховний вплив та взаємодія в колективі організуються з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. Колектив як педагогічна організація є засобом введення дітей в життя суспільства. Педагогічно організований колектив створює можливості для формування суспільно цінною сутності особистості і яскравої індивідуальності.

76. Обгрунтуйте основні фун-ї колективу.

Розрізняють явні та латентні (приховані) функції конфлікту.

Я вні функції конфлікту характеризуються тим, що його наслідки співпадають з цілями, які проголошували та переслідували опоненти конфлікту. Наприклад, явна функція конфлікту — це перемога страйкуючих в їхньому конфлікті з адміністрацією, якщо вони переслідували саме цю мету.

Приховані (латентні) функції конфлікту - такі, коли його наслідки виявляються лише з часом і можуть виражатися також у тому, що результати взагалі виявляються несподіваними і не відповідають цілям учасників конфлікту.

Явні, і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними. Слід особливо наголосити, що оцінка функцій конфлікту як позитивна або негативна завжди носить конкретний характер. З боку одного суб'єкта конфлікту він може розглядатися як позитивний, з боку іншого — як негативний. Іншими словами, існує суб'єктна відносність в оцінці характеру функції конфлікту. У загальному вигляді до головних функцій конфлікту можуть бути віднесені такі:

1. Інформативна. У свою чергу вона може бути поділена на дві підфункції:

1) сигналізуюча — її метою є привертання уваги суспільства до якихось обставин, що вимагають втручання, на проблеми, що заважають подальшому розвитку підприємства (організації, трудового колективу);

2) комунікативна — полягає в обміні інформацією між учасниками конфлікту.

2. Інтегративна — впливає на співвідношення інтересів, структуру груп.

3. Регулятивно-розвиваюча (інноваційна) — за її допомогою відбувається усунення перешкод на шляху розвитку колективу (поліпшуються психологічні характеристики колективу, підсилюється соціальна активність, згуртованість і т.ін.).

4. Психотерапевтична (полегшуюча) — конфлікт знімає психологічну напруженість, дискомфорт.