Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






На зеленых коврах хорасанских полей






Вырастают тюльпаны из крови царей,

Вырастают фиалки из праха красавиц,

Из пленительных родинок между бровей.

Єдиною формою своїх віршів Хайям вибрав споконвічну народну форму рубаїв. Його рубаї пережили віки і зробили ім’я Омара Хайяма безсмертним:

О, если б каждый день иметь краюху хлеба,

Над головою кров и скромный угол, где бы

Ничьим владыкою, ничьим рабом не быть, -

Тогда б благословить за счастье можно б небо.

Кожен із рубаїв Хайяма – це маленька поема, це мудрість і філософський зміст, це дорогоцінний камінь.

Мы больше в этот мир вовек не попадем,

Вовек не встретимся с друзьями за столом.

Лови же каждое летящее мгновенье –

Его не подстеречь уж никогда потом.

………………………………………..

Чье сердце не горит любовью страстной к милой, -

Без утешения влачит свой век унылый.

Дни, проведенные без радости любви,

Считаю тяготой ненужной и постылой.

Література мовою фарсі в ХІV-ХVІ ст. досягає свого найвищого розвитку у творчості Хафіза (Гафіза) – Ширазі Шамседдіна, персидсько-таджицького поета. Шамсиддін Мухаммад народився в 1325, помер – у 1390 році. Він відомий нам під псевдонімом Хафіз (“той, що зберігає в пам’яті” – Хафіз знав напам’ять Коран, чим заробляв собі гроші). Ще за життя поета його твори були відомі не тільки в його державі, а й за кордоном.

Хафіз – визнаний король газелей. Вважають, що він написав їх близько 500, кілька сотень рубаїв, дві невеликі поеми. Теми його творчості досить різні (від містичних до земних, хоч ближчими йому є все ж теми реального життя). У багатьох його віршах засуджуються лицеміри (котрі вчать інших благочестя, а самі занурюються в пороки). Його ліричний герой надає перевагу служінню коханій, аніж цареві.

Когда красавицу Ширазу своим кумиром изберу,

За родинку ее отдам я и Самарканд, и Бухару.

Тимур, який завоював Шираз (батьківщину поета), почувши ці слова, викликав автора до себе. Коли поета, одягненого в лахміття, привели до царя, Тимур грізно спитав: “Це ти обіцяв віддати якійсь тюркській дівчині мої міста Самарканд і Бухару? Та як ти посмів?! Як ти дійшов до такого?! ”

“О мій повелителю! Саме так я й дійшов до такого життя”, - відповів поет, вказуючи на своє лахміття. Дотепна відповідь поета врятувала тоді йому життя.

Мусульманська релігія кликала до примирення з дійсністю, а газелі Хафіза – до волі, до свободи.

Проповедники блистают благочестьем в божьем храме,

А тайком совсем другими занимаются делами.

У мудрейшего спросил я: «Отчего святоши эти,

Призывая к покаянью, каются так редко сами?»

Неужели словоблуды, угрожая страшной карой,

Сами в судный день не верят и лукавят с небесами?»

Герой Хафіза – людина, багата серцем та розумом, вільний, як орел, парубок, сильний духом, який ламає всі ісламські авторитети.

Свершая утром намаз, я вспомнил своды бровей, -

И вопль восторга потряс михраб мечети моей.

Хафіз довів жанр газелі до досконалості. Ступінь його майстерності такий, що кожен бейт може існувати як самостійний твір.

 

Приди же, милая моя: мы небо рассечем

И создадим для всей земли невиданный уклад.

 

Да, я считаю, что пора людей переродить,

Мир надо заново создать – иначе это ад.

Ще починаючи з давньої арабської газелі, в цій жанровій формі оспівувалися любов як насолода або любов як страждання. У Хафізовій газелі присутні обидва цих мотиви, що надає поезії особливої чарівності.

Ресницы любимой моей – мечи, покорившие мир:

Навалены трупы вокруг, была беспощадной резня!

Ідея любові піднята поетом на філософську висоту, бо образи з Корану він трактує як земні:

Верь, Юсуф вернется поздно или рано, - не тужи!

Сень печали сменят розы, тень платана, - не тужи!

 

Было плохо, станет лучше, к миру злобы не питай,

Был низвергнут, не дождешься снова сана, - не тужи!

 

Все нам свыше назначает благодатная судьба:

Час разлуки, ночь лобзаний, день обмана, - не тужи!

Вірші Хафіза гранично музикальні. В них – і психологізм Нізамі, і раціоналізм Хайяма, і майстерність Сааді, а ще дух гострого слова, вільнодумства, бунтарства.

Нет бога для того, кто правдой пренебрег.

А правда лишь одна, та правда – человек.

Я чувствую, что вновь грядет потоп всемирный.

О Боже, подскажи, где нам найти ковчег.

В ХІ ст. в арабських державах виникло містико-пантеїстичне вчення як протест проти ортодоксального ісламу. Вчення мало назву суфізм. Суфісти обожнювали природу та її явища, прагнули злитися з Богом шляхом внутрішнього очищення, заперечували багатство, владу, славили людину як носія божественної субстанції. У свій час головою великої суфійської общини був таджицько-перський поет та мислитель Джалаладін Румі. Він мав почесне ім’я “Меблеві”, що означало “наш пан”. До речі, й донині в Туреччині є офіційний орден “меблевілик” (“прибічники Меблеві”).

Народився Румі в Афганістані. Його батько – відомий богослов. Коли наблизилась орда Чингізхана, батько і син змушені були переїхати до Малої Азії (Іран, Сірія). Він здобув добру освіту, навчаючись у медресе, а потім і працював там.

Широку популярність принесла Румі поема, що складається з 6 книг і має назву “Духовне месневі”. Вона містить притчі і проповіді. В поемі Румі виступає як провідник суфізму, доводячи, що в людині є не тільки людське начало, а й божественне. Обожнювання пов’язує з розумом, душею і серцем. Тому, щоб досягти божественного, треба любити.

О те, кто взыскуют Бога, Бог – вы!

Нет нужды искать его: вы, вы!

Якщо люди різних держав, різних мов творять добро, то вони, вважає Румі, єдині.

Как часто можно увидеть тюрка и индуса едиными,

Как часто можно увидеть двух тюрков – словно чужих.

Значит, язык единодушия – нечто высокое:

Единодушие превыше единоязычия.

Господь, пише Румі, вклав у душу людини і добро, і зло, а людина сама вибирає, що їй більше до вподоби. За Румі, зло – це гроші та прагнення необмеженої влади над людиною. До поеми Румі ввійшли байки, анекдоти та витончені, гострі, веселі притчі.

Пригадуєте, в Єсеніна: “Ті сказала, что Саади целовал лишь только в грудь.."? Таджицько-перський поет Сааді із Шираза має неабияку популярність у читачів усього світу тому, що в своїй творчості він розкриває світ переживань, зміни настрою, поглядів. Особливо привабливими є його газелі, тема яких – любов.

Если в день суда на выбор мне дадут – мол, что желаешь?

Я скажу: подругу дайте! Вам отдам небесный рай!

Пусть расстанусь с головою, но любви останусь верным,

Даже в час, когда над миром грянет ангела карнай.

Сааді народився десь у 2003, а помер – у 1291 році. Він рано залишився без батьків. Але якимось дивом отримав добру освіту, хоч і незакінчену. 25 років був дервішем (мусульманський монах-бурлака, мандрівник). За ці роки мандрів добре пізнав різні сторони життя. Побачене і почуте в мандрах і стало основою його творів. Взагалі Сааді вважав, що життя людини складається з двох частин: в одній людина має шукати, вчитися, помилятися, накопичувати досвід, в іншій – маючи досвід, ділитися ним з іншими.

Головне у творчості Сааді – повага до людини, ненависть до деспота, потяг до знань, розуму. А основа його творчості – дидактична, філософська. Найпопулярніший твір на Сході – поема Сааді “Гулістан”. Вона складається з 8 розділів, кожен розділ – з невеликих оповідань. У них автор розповідає про різні події і зустрічі з різними людьми, а читач повинен зробити для себе якісь висновки. В поезії Сааді використовує народні прислів’я, приказки, притчі, тому багато його афоризмів стали основою прислів’їв і приказок, ставши народними, як наприклад: “Если муравьи сойдутся, они могут шкуру со льва содрать”.

Надзвичайної майстерності Сааді досяг у газелях. Шедевром стала газель “Караван”, у якій автор показує біль розлуки з коханою. Його газелі настільки сповнені почуттями, музикою, що майже не піддаються перекладу, який міг би передати істинну насолоду від них.

Нам відомий ще геніальний поет ХІ ст. Фірдоусі, який створив літературну пам’ятку світового значення – поему “Шахнаме” (книга царів – історія життя 50 шахів). Залишив по собі добру пам’ять поет, письменник, філософ, музикознавець Джамі (1414-1492 рр.) завдяки епічній поемі “Сім престолів” та його філософським притчам. Корифеї східної класики: Нізамі (“Лейлі і Меджнун”), Фізулі (“Сім красунь”, “Іскандер-наме”), Алішер Навої (“П’ятериця”, “Фархад і Ширін”).

Арабська література (за такою своєю назвою) досягає апогею десь у ХV ст., коли в ній з’являються тенденції, близькі до Ренесансу в Європі.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.