Г. Трумена

У перші післявоєнні роки перед США постали проблеми переведення економіки на мирні рейки (конверсія) і відвернення неминучого спаду виробництва (економічної кризи). Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції. Для цього передбачалося негайно скоротити збройні сили, забезпечити повну зайнятість демобілізованих, про­вести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з метою недопущення гострих криз. Для реалізації цієї програми було прийнято «Солдатський білль про права» (1944 р.) і «Закон про зайнятість» (1946 р.). Така політика уряду Г. Трумена отримала назву «справедливий курс».

31 грудня 1946 р. президент Г. Трумен оголосив про «закінчення воєнних дій». Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державної системи регулювання економікою, створеної протягом 1929—1945 рр. У країні активно запроваджувався в життя план Маршалла (1947—1951 рр.), який повинен був забезпечити відновлення ринку в Європі й усунути явище перенасичення капіталу в США (основні положення — див. урок № 14А). Уряд провів реорганізацію державного апарату. У 1947 р. було створено Раду національної безпеки, Центральна розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано військові органи. До Конституції США було внесено поправку, згідно з я кою президент може обиратися не більше, як на два терміни підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з Радянським Союзом.

Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масових страйків (у 1945 р. страйкувало 3, 5 млн. робітників, а в 1946 р. — 4, 6 млн.). Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка привела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону Тафта—Хартлі (названий за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена палати представників Фреда Хартлі).

Закон обмежував права робітників на укладення колективного договору. Від керівників профспілок вимагалася підписка, що вони не належать до комуністичної партії або не входять до інших «підривних» організацій. Законом також заборонялися страйки солідарності страйки державник службовців.