Практичне заняття 3. Організаційні форми соціальної роботи

Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як " форма соціальної роботи". Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдан­ня, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи. О.В.Безпалько, зупиняючись на соціально-педагогічному аспекті характеристики форм роботи, визначає їх як варіанти позитивної активності дітей та молоді, що спрямовані на розв'язання соціально-педагогічних завдань. Автор ха рактеризує такі специфічні ознаки форми роботи: функціональність, структурність, інтегративність тощо.

Функціональність вказує на існування таких форм, що забезпечу­ють реалізацію окремих функцій соціальної діяльності. Так, наприклад, здійснюючи соціальну профілактику, найчастіше використовують форми інформаційного характеру: лекції, диспути, бесіди. Реабілітаційна робо­та соціального педагога, найчастіше реалізується через форми практич­ної спрямованості: конкурси робіт дітей — інвалідів, фестивалі " Повір у себе", творчі майстерні та інше.

Структурність як ознака організаційної форми характеризується специфічними правилами побудови окремих видів організаційних форм. Так, у ході підготовки бесіди соціальний працівник шукає різну інфор­мацію з конкретної проблеми і шукає, за допомогою яких прийомів та засобів краще донести її до слухачів, обговорити з ними окремі питання. А в ході підготовки вечора відпочинку необхідно продумати загальну сюжетну лінію, підібрати конкурсні завдання, знайти оптимальні засоби для створення позитивного емоційного настрою учасників.

Ще одна особливість організаційних форм полягає в їх інтегративності, яка передбачає, що результати, одержані в процесі використання одних форм, сприяють впровадженню інших форм соціально — педагог­ічної діяльності, що дозволяє об'єднувати їх в єдине ціле соціалізуючо­го процесу.

Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. На нашу думку, до найбільш типо­вих класифікаційних ознак слід віднести наступні:

—за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);

—за домінуючим засобом впливу на клієнта (словесні, практичні, наочні);

—за складністю побудови (прості, складні, комплексні);

—за часом проведення(довгочасні, короткочасні);

—за місцем проведення (кабінетні, вуличні).

Узагальнюючи визначення, наведені у низці літературних джерел, ми під формою (організаційною формою) соціальної роботи розуміємо спосіб організації діяльності соціального працівника та клієнта соц­іальної роботи. Варто зазначити, що крім терміну " форма соціальної роботи " в сучасній психолого-педагогічній літературі використовують терміни " справа", " захід". Щодо останнього терміну, то на нашу думку його більш влучно використовувати стосовно масових форм роботи. Зу­пинимось на характеристиці найбільш відомих форм соціальної роботи.

В літературі з проблем соціальної роботи достатньо типовим є підхід до класифікації методів та форм соціальної роботи залежно від позиції взаємодії соціального працівника і клієнта. Вирішення основних зав­дань соціальної роботи безпосередньо пов'язано із необхідністю органі­зації взаємодії соціального працівника і клієнта, при цьому соціально-психологічні механізми, що закладені в основу цієї взаємодії будуть суттєво розрізнятись залежно від того, хто буде виступати клієнтом: індивід, група чи община. Відповідно йдеться про методи та форми інди­відуальної, групової роботи та масової роботи.

Метод індивідуальної соціальної роботи, був запровад­жений в практику соціальної роботи М.Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми з метою надання підтримки і створення ситуації, що спрямовує клієнта до розгляду ситуації і викликає бажання подолати життєві перешкоди. В основі метода закладено механізм адаптації клієнта до життєвої ситуації. До основних складових метода належать: встанов­лення первинної комунікації, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення мети і завдань сумісної роботи; оцінка прогресу та результа­ту сумісної роботи.

В основу здійснення індивідуальної соціальної роботи закладено зав­дання корекція взаємостосунків індивіда із соціальним оточенням і з со­бою. Корекція ставлення до себе, до власного " Я" передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніченості і їх подолання; реставрацію адаптивності; вироблення навичок самостійності; створення ситуації антинавіювашія; формування почуття гідності; поваги до себе; зміну ієрархії у системі цінностей, домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (далеких і близьких) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших, чуйності; здатності до доброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб; набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного долання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життя можлива за умови отримання навичок вибору і прийняття рішення; мобілізації і самооргані­зації; досягнення стійкості до неприємностей, загроз; оптимістичного став^ лення до реальності; подолання перешкод, труднощів.

Використання методу індивідуальної роботи найбільш виправдано при визначенні перспектив клієнта, адаптації його до умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та само прийнятті. До суттєвих пере­ваг цього методу належить те, що окремо взятому учаснику приділяється уваги більше, ніж в умовах роботи групи.

Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціальної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення.

Метод групової соціальної роботи активно розроблявся в 70-і роки XX століття. Особливе значення для розробки теорії методу відіграли результати досліджень теорії малих груп (Я.Коломенський, Р.Кричевський, К.Рудестам та інші). У сфері міжособистісних стосунків людина відчуває потребу в емоційному теплі, розумінні і контакті з іншою люди­ною. Соціальні суперечності нашого суспільства нерідко викликають у людини відчуття небезпеки, недовіри і безсилля. Таким чином, досвід, що набувається в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчу­женню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжособистісної взаємодії. До основних переваг групових форм роботи мож­на віднести наступні:

1. Група створює умови " суспільства в мініатюрі", що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно ство­реній взаємодії.

2. Приховані фактори соціального тиску стають явними в умовах групи і впливають на індивідуальні життєві позиції.

3. Група надає можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від людей, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи.

4. У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей.

5. В умовах групи людина відчуває себе прийнятою іншими, корис­тується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується про інших і допомагає іншим.

6. Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособистісних стосунках; вона надає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати з різними стилями спілкування з партнерами по групі.

7. У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії (на відміну від спілкування клієнта з соціальним працівником, при якому існує певний соціально-психологіч­ний бар'єр).

8. Група заохочує спробу саморозкриття та самовдосконалення кожно­го її члена і внаслідок цього зростає впевненість людини в своїх силах.

9. Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш демократичним, придатним для більш значної кількості людей, що потребують допомоги.

10. Слід зазначити, що робота з групою має ще й економічні переваги. Зустріч 10-15 клієнтів обійдеться дешевше для кожного з них по­рівняно з вартістю індивідуальних зустрічей.

Головною перевагою групових форм роботи є здобуток особистісного досвіду поведінки в мікро-соціумі. При цьому група не пропонує еталон поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, по­чуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за своє майбутнє та життя в цілому. Кінцевою метою роботи групи є реабіліта­ція кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях; прийняття реаль­ного життя, реставрація гідності й оптимізму. В практиці соціальної роботи існують наступні види груп: групи відновлення, освітні групи, групи самодопомоги, терапевтичні групи тощо.Залежно від мети роботи групи змінюється позиція соціального працівника. Він може виконувати роль організатора, координатора зовнішніх и внутрішніх зв'язків групи, посередника у між груповій взаємодії, інструктора, тренера тощо.

До найбільш розповсюджених групових форм соціальної роботи на­лежать: бесіда, дискусія, диспут, усний журнал, робота Т-групи, гурток, секція, вікторина, турнір.

Впровадження в практику соціальної роботи масових форм органі­зації діяльності груп та колективів набуло поширення та значної популя­ризації завдяки наступним перевагам та особливостям:

—масові форми соціальної роботи дозволяють учасникам відчути радість від причетності до спільної, значущої справи;

—в цих формах роботи задіяні представники майже всіх груп насе­лення;

—завдяки довготривалості масових форм роботи створюється певне " емоційне поле", яке охоплює всіх учасників і здійснює позитивний вплив;

—більшість масових форм роботи мають комплексний характер, що дозволяє в межах однієї форми роботи використати переваги багатьох.

Можна назвати такі найбільш поширені масові форми соціальної роботи: тематичний місячник, тиждень, День-свято, мітинг, вулична ак­ція, дискотека, спортивне свято.

Впродовж десятиріччя практики соціальної діяльності в умовах неза­лежної України виникли та набули розвитку і поширення методи і форми яких не було на початку її становлення, зокрема форми соціальної ву­личної роботи.

Основні завдання соціальної вуличної роботи полягають у:

—покращенні положення та здоров'я клієнтів в соціальному середо­вищі, де вони змушені жити чи яке обрали;

—спонуканні клієнтів до встановлення відносин з людьми, які піклу­ються про них та з тими, хто може допомогти їм в організації життєді­яльності;

—встановленні довірливих відносин з тими категоріями населення, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соц­іального працівника;

—сприянні в усвідомлення і прийнятті клієнтом позитивних стерео­типів соціальної поведінки;

—залученні громадськості до вирішення соціальних проблем мікро­району;

—консультуванні з питань, важливих для даної категорії, в умовах анонімності та конфіденційності;

—переадресації клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної допомоги;

—допомозі в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля;

—наданні першої медичної допомоги;

—здійсненні профілактичної роботи щодо попередження правопору­шень, жебракування;

—наданні окремих соціальних послуг (доставка їжі, одягу, медика­ментів тощо).

Особливості вуличної соціальної роботи полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистішого контакту соціального пра­цівника зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх ре­альних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та попу­ляризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенц­ійних волонтерів.

Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний те­атр, робота пункту соціальної підтримки.

Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має:

— знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її,
вміти оцінювати, визначати об'єкти соціального впливу, вміти визначати місце проведення вуличної роботи та масових соціальних форм роботи, вміти залучати та добирати до проведення соціальних заходів на вулиці молодь, волонтерів представників громадськості тощо);

—знати специфіку і технології організації та проведення соціальної роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організову­вати роботу з різними категоріями населення);

—знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів ву­личної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми і молоддю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу; вміти передбачати появу конфліктних ситуацій, запобігати їх розвитку; вміти здійснювати комунікативну атаку та самопрезентацію, активізува­ти процес спілкування під час творчої взаємодії);

—знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умо­вах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в неочікуваних та екст­ремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати представників відповідних організацій(міліція, пожежники тощо) та гро­мадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час прове­дення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної роботи).

Наукове обґрунтування методів та форм соціальної роботи, їх виз­начення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведі­нку особистості, потребують комплексного використання всіх груп ме­тодів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у прак­тичній діяльності перетинаються, комбінуються, утворюють нові спо­лучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи.

Завдання:

1. Дати визначення поняття „ форми соціальної роботи”.

2. Розкрити сутність функціональності, структурності, інтегративності як специфічних ознак форми соціальної роботи.

3. Перелічити класифікаційні ознаки форм соціальної роботи.

4. Розкрити сутність і переваги індивідуальних форм соціальної роботи.

5. Охарактеризувати основні переваги групових форм соціальної роботи.

6. Назвати переваги та особливості масових форм соціальної роботи.

7. Розкрити основні завдання соціальної вуличної роботи.

8. Охарактеризувати вимоги до знань і навичок соціального педагога щодо організації соціальної вуличної роботи.