Теорія Z У. Оучі

Вихідним пунктом концепції Оучі є положення про те, що людина – основа будь-якої організації, і від неї насамперед залежить успіх її функціонування.

Згідно з цією теорією " Z" ефективне управління має охоплювати працівників усіх рівнів, розглядаючи їх як одну велику сім'ю. Як у будь-якій ідеальній сім'ї, вони працюють у повній злагоді, наближаючись до єдиної мети. Менеджери, котрі дотримуються теорії " Z", вважають, що, якщо працівники відчувають почуття спільноти і причетності до колективу, вони скоріш за все будуть працювати на совість і з великим ентузіазмом прагнуть досягти найкращого кінцевого результату. Теорія " Z" передбачає задоволення потреб нижчих рівнів в ієрархії Маслоу, турботу про добробут працівників. Вона також відповідає потребам середнього рівня, оскільки враховує особливості процесу формування колективу. Нарешті, вона передбачає задоволення потреб вищих рівнів, дає змогу брати на себе відповідальність та брати участь у прийнятті рішень.

Теорія " Z" достатньо ефективна, бо вона прагне охопити потреби всіх рівнів. Теорію " Z" часто називають японським управлінням, тому що її, як правило, пов'язують із прийомами, які було найбільш послідовно впроваджено в бізнес японськими фірмами.

Головними передумовами теорії " Z" є такі теоретичні положення:

· у мотивах людей поєднуються соціальні та біологічні потреби;

· люди надають перевагу роботі в групі та груповому методові прийняття рішень;

· має існувати індивідуальна відповідальність за результати праці;

· краще неформальний контроль за результатами праці на основі чітких методів і критеріїв оцінки;

· на підприємстві має постійно відбуватися ротація кадрів із постійною самоосвітою;

· краще повільна службова кар'єра з просуванням при досягненні людьми відповідного віку;

· адміністрація проявляє постійну турботу про працівника і забезпечує йому довгостроковий або довічний найм;

· людина – основа будь-якого колективу, і саме вона забезпечує успіх організації.

Теорія " Z" описує доброго працівника, який хоче (надає перевагу) працювати в групі та має стабільну мету діяльності на довгострокову перспективу.

Ліберальний стиль управління характеризується тим, що керівник не бере активної участі в керуванні колективом, який постійно очікує вказівок зверху і навіть вимагає їх. Для виконання будь-якої роботи керівнику нерідко доводиться умовляти своїх підлеглих, сам же він нечасто береться за виконання складної справи, а прагне уникати її. Нерідко прагне до зниження своєї відповідальності, контролює роботу від випадку до випадку, відрізняється низькою вимогливістю до підлеглих. Недостатньо товариський. Критику звичайно вислуховує, навіть обіцяє вжити заходів, але, як правило, нічого не робить, не прагне поповнити свої знання. В управлінській роботі недостатньо зацікавлений і підходить до справи формально.

У науковій і навчальній літературі виділяється ще тип керівника, який дотримується стилю невтручання, тобто фактично виступає в ролі консультанта, забезпечуючи втілення в життя ідей своїх підлеглих, висловлюючи свої погляди або судження лише тоді, коли його про це попросять. Такий підхід заохочує персонал до творчого самовираження, але може виявитися згубним, якщо колектив переслідує мету, яка не збігається з метою організації.