Філософія статі в контексті метальних уявлень культури.

Наголосіть на особливостях гендерного виміру культури. Розгляньте жінку, дім і родину як об’єкти сучасного гендерного і культурологічного аналізу. В чому суть новітніх гендерних теорій (включення психоаналізу, лінгвістики і філософії постмодернізму: поняття про «дзеркальну стадію» Ж.Лакана, гендер і влада в теорії культури М.Фуко, гендерна ідентичність как перфоманс тощо). В чому полягає сучасна методіка дослідження статі. Де Лауретіс про загальнокультурологічне значення гендерних досліджень.

Викладіть основи кроскультурного та соціокультурного аналізу гендерних відносин. Які Ви знаєте особливості патріархальної культури. Вкажіть на традиційні засади статевої нерівності. Визначте роль гендерних стереотипів та ідеалів в конструюванні “Чоловічого” та “жіночого” як культурних концептів.

Гендерні аспекти культурних символів та образів. Амбівалентність жіночих архетипів.

СИМВОЛІКА. Уявлення про жіноче начало як слабке, пасивне, гріховне і тим більш вихідні звідси символи, зовсім не універсальні для давності.

Жіночі симоли: ліс, ліва рука, ніч, дерево, вода, місяць тощо. Різним ступенем ритуальної чистоти відрізнялися права й ліва сторона, що відбилося, наприклад, на різних функціях правої й лівої руки людини. Права рука вважається ритуально чистою, під час їжі слід використати саме її, у той час як ритуально нечистою лівою рукою роблять інтимний туалет, тому приймати нею їжу не можна. (Ванина Е.Ю. Средневековое мышление … — Глава I. Пространство – С.41.)

З поширенням християнства «ліс» замінив у картині миру біблійну «пустелю», будучи в той самий час вільним від мирської суєти притулком святих пустельників і місцем, де не просто жили різні чудовиська, але ще ховалися язичеські культи й був особливо активний диявол. (Ванина Е.Ю. Средневековое мышление …. — Глава I. Пространство – С.48.)

І в європейському, і в індійському розумінні «ліс» протиставлявся «світу», тобто простору, у якому існували організоване суспільство, учена культура, комфорт і разом з тим - омани, пороки й спокуси мирського життя.

МІФОЛОГІЯ. В найдавнішій державі – Шумері Богиню-Матір, яка створила всіх інших богів, звали Mama, вона ж судячи з всього, створила і людину. Зроблено це було за допомою глини, змішаної з кров’ю вбитого бога. Перше людське іство звали Лулла, і так як воно було зроблене по образу і подобі богині, то це повинна була бути жінка. Таким чином, згідно давньошумерським релігійним уявленням, прародительниця людства – жінка. Вона створена з землі і сама є частиною матері-землі (Вардиман Е.Женщина в Древнем мире. – М., 1990. – С.18)

Характеризуючи давньосхідну релігійну свідомість, необхідно звернути увагу на ще один важливий аспект в єгипетській релігії. Згідно патріархальним уявленням релігійно-філософського характеру, які закріплюються в найдавнішій свідомості, «верх» пов’язаний з чоловічим началом, днівним світлом, домінуванням, - коротше, всім позитивним, тоді як «низ» уособлює начало жіноче: гріх, землю і бруд, - коротше, негативне. Одначе, давньоєгипетське зображення показує, що що на початках цивілізації все було інакше: богиня Нут втілює небесний свод, під нею розташований бог землі Геб, маленька фігурка (Мифы народо мира. Энциклопедия. В 2 т. – М., 991. – Т.2. – С.230)

Спеціалісти звертають увагу на те, що чоловіче і жіноче начала трактуються в найдавніших релігіях то як взаємодоповнювані, то як конфліктні, то як ієрархічно поєднувані. Про це ж говорить існування у народів давності пантеонів і тріад своїх богов і богинь. У вавилонян вищими богами були Анну, Бел і За; далі йшли Ур і Нанна, Нергель і Аллатау та ін.. У єгиптян тріада: Осирис, Ісіда і Горус; далі Сет і Нефтіс, Пта і Сехет, Амман, Ра і Мут. У індусів тріаду складають Брама, Вишну і Шива, але це не є тріада, яка складається з батька, матері і сина, бо кожний з цих богів має супругу, яка символізує їхню енергію: Брама-Сарасваті, Вішну-Лакшмі, Шива-Парваті або Дургу. Як і в багатьох релігіях, в основі космогонії давніх індійців було уявлення про союз чоловічого і жіночого начал. Звертає на себе увагу, зв’язок жіночої символіки з енергією, що виключає таку якість як слабкість з якостей, що приписувались жінці. (Луценко О. Женские образы в религиозных системах и мифологии Древнего Востока как отражение “матриархальных представлений” //Філософсько-етичні проблеми культури. Вісник ХДУ № 400/2. - Харків, 1998. - С. 39).

В шануванні давніх богинь-матерів, яке притаманне всім давньосхідним культам, ми бачимо зв’язок з культом родючості, що говорить про те, що основой господарчого життя багатьох регіонів Сходу було землеробство. Це має дуже велике значення для розуміння ролі жінки в давніх релігіях. Але не можна ототожнювати ритуальну поведінку з побутовою. Певна свобода і активність, якості сили і енергії, які прослідковуються в релігійних текстах і ритуалах, не можуть розглядатись як свідоцтво незалежності або емансипації, а величезна роль жінки в культах родючості ще не дає підстав для суджень про її місце в родині і суспільстві Давнього Сходу.

Треба зауважити, що і тут картина спостерігалась різною. Більш незалежним було становище жінки в Єгипті і Японії). Становище жінки в Стародавній Японії сильно відрізняється від становища жінки в інших країнах. Це пов'язано з тим, що тривалий час, аж до періоду аристократичного суспільства (ХІ в.), зберігався шлюб цумадои, коріння якого йде в період матріархату. Шлюб цумадои полягав в тому, що чоловік періодично приходив в будинок дружини, тобто дружина і чоловік жили нарізно, діти були з мамою, житло переходило від матері до дочок. У відносинах між подружжям не існувало нерівності. (Шелковая Н. Женщина в древнем мире….. – С. 283-284)

Поступово жіночий елемент перестає грати значну роль в релігійному світогляді і з розвитком патріархального суспільства значення згаданих богинь поступово слабшає.

Як відбувається конструювання гендерної ідентичності в історико-культурному контексті.

Незалежно від реального становища жінки в суспільстві для всього періоду античності характерне визнання нерівної цінності чоловіків і жінок, яке мотивувалося їх «різною природою». Сучасний дослідник М. Фінлей пише, що в античній культурі «жінки вважалися нижчими за природою і тому їх функції обмежувалися породженням потомства і виконання домашніх обов'язків, а... значущі соціальні відносини і сильні особисті прихильності шукали і знаходили серед чоловіків». Знаменитий афінський оратор Демосфен ( ок. 384—322 р. до н.е.) так висловлював традиційний погляд на відносини статі: «коханок ми маємо ради задоволення, наложниць для щоденної турботи про нас, а дружин — щоб вони виношували нам законних дітей і були вірною вартою наших домівок». (Митрофанова А.А. Тема пола…….. – С. 26)

Парадокс відносин між чоловіком і жінкою в Греції полягав в тому, що поважаючи і вимагаючи чесноти від своїх дружин (невірність жорстко карали, а коханця чоловік мав право убити), чоловіки зраджували своїм дружинам, причому безкарно. (Шелковая Н. Женщина в древнем мире.... – С. 273)

Великий мислитель Сократ (469-399 рр. до н.е.) так виражав відчуття переваги чоловіка над жінкою: «Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, що ти чоловік, а не жінка». (Шелковая Н. …… – С. 274)

Якщо ж дружину підозрювали в зраді, то її чекала кара, іноді дуже жорстка. Так, в Стародавньому Римі в храмі Юнони в Ланувії був камінь з отвором величиною в кулак. У цей отвір підозрювана повинна була глибоко засунути руку з їжею. Якщо змія, яка мешкала там, кусала її або якщо перелякана жінка відсмикувала свою руку, вона вважалася викритою. Проперций (ок. 50 р. до н.э.-15 р. н.е.) в одному вірші писав:

«Девы бледнеют, когда их спускают для жертвы священной,

И наудачу суют руку в змеиную пасть.

Жадно хватает змея принесенные яства,

Даже корзины дрожат в нежных девичьих руках.

Если невинны они, обнимают родителей снова».

(Шелковая Н. Женщина в древнем мире // Теория и история фиминизма. Под. ред. И.А. Жеребкиной. – ХЦГИ, Ф-Пресс, 1996. – С. 278)

Виразником класичного розуміння статі був один з найбільших філософів Греції Арістотель (384—322 рр. до н.е.): чоловік і жінка, так само, як раб і вільний, мають різну природу і не можуть бути рівні. В процесі зачаття, вважав Арістотель, чоловік дає дитині «форму», тобто душу, а жінка — тільки «матерію», тобто тіло. Оскільки душа за своєю природою краще і божественнее тіла, правильно, щоб жіноче і чоловіче були відокремлені одне від одного — тільки цим можна пояснити існування двох різної статі. На думку Арістотеля, жінка фактично не бере участь в народженні дитини: «жінка є як би безплідний чоловік». З даної концепції витікало, що існування статі — випадковість, що не має законного місця в структурі всесвіту. Чоловік є нормою, жінка — відхиленням, «жіночність слід розглядати як якийсь природний недолік». Таким чином, згідно позиції Арістотеля, яка панувала на всьому античному світі, єдиний сенс розділення статі полягає в народженні дітей, а єдине призначення жінки — у виношуванні потомства. Вона також веде господарство, але ця функція вже вторинна і виникає з того, що люди живуть сім'єю. (Митрофанова А.А. Тема пола в европейской философской и общественно-политической мысли (античность–средние века–Возрождение) //Введение в гендерные исследования: Учеб. пособие для студентов вузов / Костикова И.В. и др.; Под общ. ред. И.С. Костиковой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2005. – С. 26-27)

Згідно Арістотелю, і чоловік і жінка володіють певними етичними якостями, але через різну природу їм властиві різні чесноти: для жінки, наприклад, мовчання — чеснота, для чоловіка — ні. Такі ж різні функції чоловіка і жінки в сім'ї: кожен виконує свої обов'язки, не втручаючись в справи одне одного.

В трактовці проблеми статі, Платон наводить легенду про те, що люди колись складались як би з двох половин і мали по дві голови і по вісім кінцівок. Люди поділялись не на дві статі, а на три (третьою статтю були андрогіни, що поєднували чоловіче і жіноче начала). Говорячи про любов Платон твердить в діалозі «Пир (Бенкет)»: кохання не просто прагнення до цілісності, але і прагнення до добра, і кохаючи конкретну людину, ми любимо то добро, яке себе через цю людину виявляє. Але все сказане, на думку Платона, ніяк не пов'язано з відносинами чоловіка і жінки. Як більшість його сучасників, Платон вважав жінку нижчою істотою, а любов до неї — тваринним відчуттям, продиктованим необхідністю розмножуватися («вульгарною Афродітою», на відміну від «небесної Афродіти» — любові між чоловіками, хоча і позбавленою фізичного компоненту). У діалозі «Тімей», висловлюючи свою концепцію переселення душ, Платон стверджує, що душі боязких і ганебних чоловіків після смерті переходять в жінок". (Митрофанова А.А. Тема пола…….. – С. 28-29)

Згідно християнському догматизму, чоловік і жінка спільно виражають образ Божий в людині. Як написано в Біблії: «І створив Бог людину по образу Своєму, по образу Божію створив його; чоловіка і жінку створив їх». «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і зрадив себе за неї... Так повинні чоловіки любити своїх дружин як свої тіла: що любить свою дружину любить самого себе», — закликав апостол Павло. (Митрофанова А.А. Тема пола …… С. 30-31)

На перший погляд, виниклий культ Діви Марії прославляє і ушляхетнює жінку. Реабілітація жінки відбувається у формі релігійної міфотворчості, вираз якої і став культ Діви Марії. Жінка – створіння Боже тільки в тому випадку, якщо вона ігнорує свою природу, свою плоть і добровільно визнає себе істотою нижчого порядку, а на знак цього преклоняє коліна перед своїм сином. Тільки так, разом з культом материнського самозречення, затверджується погляд на жінку як на силу одухотворяючу, уособлення домівки, втілення душі людини (чоловіки), як на його благодать, музу, мудрість. (Луценко Е. Образ женщины …– С. 333)

При всій суперечності жіночого образу (культ Діви Марії, прекрасної Пані) спостерігається тенденція до закріплення деяких сталих уявлень про жінку як істоту пасивну, духовно і інтелектуально нерозвинену. (Луценко Е. Образ женщины в средневековой культуре // Теория и история фиминизма. Под. ред. И.А. Жеребкиной. – ХЦГИ, Ф-Пресс, 1996. – С. 339) Четвертий собор Карфагена забороняє жінці наставляти чоловіка, якби навіть вона була вченою або святою. (Луценко Е. Образ женщины …. – С. 325)

Німецькі прислів'я: «У баби плаття довге, а розум короткий»; «Де жінка управляє будинком, там прислужує біс»; «Жінка і гроші – винуватці всього злого в світі»; Не «можна вірити жінці, навіть мертвій» і так далі. (Луценко Е. Образ женщины……….– С. 329)

Кодекс поведінки чоловіка (лицаря) включав такі вимоги, як: зберігати беззастережну вірність сюзерену, вести «чесну гру» по відношенню до ворога (не вбивати беззбройного, не нападати із спини), не відступати в бою, захищати вдів і сиріт. Все це він здійснює, щоб бути гідним любові вибраною ним Прекрасної Пані. (Митрофанова А.А. Тема пола ….– С. 37)

На думку сучасного французького історика Ж. Дюбі, модель куртуазної любові полягала в тому, що неодружений лицар закохується в заміжню пані, найчастіше — дружину свого сеньйора. По відношенню до пані лицар поводиться як васал (правила куртуазної любові відтворювали умови васального контракту). Лицар повністю передавав себе в розпорядження пані, виконуючи всі її вимоги і доручення. Оскільки згідно васальному контракту сеньйор зобов'язаний васалові тими ж послугами, що отримував від нього, у відповідь на самовіддачу лицаря пані зобов'язана була віддати йому себе. Проте, в усякому разі в романах і віршах, лицар зазвичай великодушно відмовлявся від цього дару. Куртуазна любов вимагала не задовольняти, а стримувати бажання. Звідси ситуація, що постійно зустрічається в куртуазних романах: закохані лицар і пані сплять в одному ліжку, а між ними — голий меч. (Митрофанова А.А. Тема пола …... – С. 37-38)

У XV в. з'являється знаменита книга інквізиторів Якова Шпренгера і Генріха Інстіторіса «М олот відьом» (ок. 1487). Її автори доводять, що жінка більш схильна до чаклунства і змови з дияволом, ніж чоловік; на їх думку, навіть само латинське слово «жінка» — femina — походить від fe (fides) minus — «менше віри». Жінка брехлива, нерозсудлива, безвольна, схильна до плотської утіхи. «Отже, жінка погана за своєю природою, оскільки вона швидше сумнівається і швидше заперечує віру, а це утворює основу для занять чаклунством». (Шпренгер Я., Инститорис Г. Молот ведам. Сваранск, 1991. С.124) Іквізитори стверджували також, що воля жінок від природи дуже слабка, щоб чинити опір пристрастям, і в першу чергу пристрасті до плотської насолоди. Тому «Молот» був направлений швидше не проти нечисленні і недостатньо сильних чаклунів, а перш за все проти відьом. (Митрофанова А.А. Тема пола ……. – С. 39)

Подібно до Арістотеля, Руссо стверджує, що у чоловіків і жінок різні чесноти: жінці слід бути сором'язливою, хитрою, кокетливою, чоловікові — відвертим, прямим, добросовісним. Чоловік повинен спиратися тільки на власні думки, жінка зобов'язана враховувати думки інших людей, чоловік не повинен брехати, а жінка зобов'язана прикидатися. (Митрофанова А.А. Тема пола ………– С. 43)

Саме у аспекті «моралі» розглядав проблему статі Кант. Він вважав, що якщо у жінок крім народження дітей і є яке-небудь призначення, то це лише розвиток культури суспільства і його облагороджування. Звідси виникають ті властивості, які Кант вважав природними для жінок, — боязкість, слабкість (якості, важливі для збереження людського роду, оскільки, оберігаючи себе, жінка оберігає дитину), а також добрий нрав, красномовство, виразність обличчя, поміркованість (якості, необхідні для розвитку в суспільстві тонких відчуттів). Таким чином, Кант, як Арістотель і Руссо, загалом, не цікавиться типовими характеристиками жіночності або мужності. Властивості, якими володіли (або йому здавалося, що володіли) чоловіки і жінки його епохи, його країни і його класу, він приписує всім жінкам (чоловікам) як «природні». (Митрофанова А.А. Тема пола ……… – С. 44-45)

Проти руссоїзму виступила англійська письменниця Мері Уоллстонкрафт (1759-1797). У книзі «Захист прав жінки» (1792) вона критикує тих мислителів, які одночасно говорили про рівність «природи» чоловіків і жінок і про їх «природні» відмінності, приписуючи властивості жінок і чоловіків свого оточення (слабкість, кокетування або силу, агресивність) всім чоловікам і жінкам.

Уоллстонкрафт стверджувала, що, навіть виступаючи за поглиблення жіночої освіти, Руссо і його однодумці виходять з передумови, що основна мета існування жінки — допомагати чоловікові і приносити йому задоволення. Вона вважала це невірним не тільки з теоретичної, але і з практичної точки зору, оскільки не всяка жінка врешті-решт пов'язує своє життя з чоловіком. Тим часом з концепції жіночої освіти Руссо було незрозуміло, як жінка повинна поводитися, якщо з якихось причин не може або не хоче вийти заміж.

Ліберальні ідеї рівноправ'я статі поширились в XIX в. Англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль (1806-1873) першим висунув концепцію «повної рівності статей». (Митрофанова А.А. Тема пола ……– С. 46)

Мілль вважав, що панування чоловіка над жінкою не є природним» (як і рабство негрів, яке багато хто у той час оголошував таким, що «природно» виникає з «природи» чорної раси). Він стверджував, що «природа» як чоловіка, так і жінки нам невідома, і «те, що тепер називають природою, є ніщо інше, як штучний продукт». Суспільство навіює людям, що «ідеальний характер жінки повинен бути діаметрально протилежний характеру чоловіка... що призначення жінки — любити і забувати себе для улюбленої людини». Так це чи ні насправді, ми не знаємо і не дізнаємося до тих пір, поки жінки не дістануть можливість говорити від свого імені, зокрема, голосувати за кандидатів, що представляють «жіночі інтереси». Висловлена Міллем ідея, що у жінок можуть бути свої інтереси, окремі від інтересів чоловіка або сім'ї, означала перехід до розуміння статі як свого роду «класу» — соціальної групи, що усвідомлює наявність власних інтересів, не співпадаючих з інтересами інших груп, а іноді і що суперечать їм. (Митрофанова А.А. Тема пола ……. – С. 47)

Романтики вважали жінку в якомусь сенсі вищою істотою, ближчою до дійсної людяності, чим чоловік. Жінкам, на думку Шлегеля, властива початкова гармонія відчуття і духу, якою позбавлені чоловіки, схильні кидатися то в одну, то в іншу крайність. Очевидно, що романтики продовжували «женофильскую» лінію середньовічної думки, що бере початок в уявленнях деяких гностиків про те, що саме жінка (Єва) є людським втіленням початкової сили Світла. Лінія женоненависництва, маніхейської середньовічної філософії статі також знайшла в Новий час свої продовжувачі, яких прийнято називати традиціоналістами або консерваторами. Як і романтики, вони вважали мужність і жіночність двома різними і доповнюючими один одного принципами.

Мужність і жіночність як принципи буття не тотожні реальним чоловікам і жінкам. Оскільки мужність не рівна жіночності, остільки, на їх думку, безглуздим було б зрівнювати в правах реальних чоловіків і жінок.

Німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860) вважав, що чоловічий і жіночий способи сприйняття різні: чоловіки добре сприймають абстрактні ідеї, а жінки цілком занурені в плотську, сьогохвилинну реальність. Виходячи з цього, жінки (точніше, люди з жіночим способом сприйняття) нездатні до безпристрасних суджень і не можуть, наприклад, бути суддями. Жінки співчутливіші, жалісливіші, людинолюбні, але поступаються чоловікам в справі правосуддя, справедливості, сумлінності. «Корінним недоліком жіночого характеру, — писав філософ, — є несправедливість». На відміну від лібералів та соціалістів, Шопенгауер вважав зростання впливу жінок в суспільстві вкрай загрозливим явищем і закликав обмежити їх у правах. (Митрофанова А.А. Тема пола……. – С. 54)

Німецький філософ Отто Вейнінгер (1880-1903) в роботі «Стать і характер» підкреслює, що «мужність» і «жіночність» означають не характеристики реальних чоловіків і жінок, а два принципи, виразником яких може бути будь-яка людина. Чоловік може володіти більшою мірою жіночими характеристиками, так само як жінка — чоловічими. Вейнінгер навіть уникає слів «чоловік» і «жінка», вважаючи за краще використовувати замість них заголовні букви М і Ж.

Вейнінгер виділяє чоловічий і жіночий типи свідомості. Жіноче сприйняття не диференційоване (події сприймаються злито і непослідовно), тому жіночий тип свідомості характеризується відсутністю безперервної пам'яті і нездатністю до понятійного мислення. Оскільки пам'ять необхідна для існування моралі («пам'ять містить в собі мораль вже тільки тому одному, що за допомогою її можливе розкаяння»), жінка а-моральна, тобто не має ніякого поняття про мораль. Оскільки «справжня» жінка позбавлена логіки, пам'яті і моралі, у неї повністю відсутнє і уявлення про власне «я», вона не відокремлює себе від природи і інших людей. (Митрофанова А.А. Тема пола …. – С. 55-56)

Жінка як об’єкт в сучасній культурі. Мовний аспект гендерних стереотипів у текстах ЗМІ. Жінка як об’єкт та суб’єкт в сучасній літературі. Французська і американська школи в сучасному феміністичному і гендерному літературознавстві. Самоідентичність сучасної, в тому числі творчої жінки. Що Ви знаєте про роль жінок в історії візуального мистецтва ХХ ст.?

Литература:

1. Алаев Л.Б. Темп и ритм индийской цивилизации. – Цивилизации. Вып.1.М.: Наука, 1992.

2. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. - М., 1989.

3. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика й капитализм XV -XVIII вв. - М., 1986-1992. -Т. 1-3.- 15

4. Ванина Е.Ю. Средневековое мышление: индийский вариант / Е.Ю. Вани­на; Ин-т востоковедения РАН. — М.: Вост. лит., 2007.

5. Якоб Буркхардт. Культура Возрождения в Италии. - М., 1996. - Гл. II, IV.

6. Быстрова А.Н. Мир культуры. – М., 2002. – 712 с. – 3. Особенности менталитета средневекового человека. - С.376-388. л