Тема: 5. Основи адміністративного права України.

План

1. Поняття адміністративного права України.
2. Поняття адміністративного правопорушення.
3. Адміністративна відповідальність. Умови та види адміністративних стягнень.
4. Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
5. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

1. Адміністративне законодавство України – це система норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державного управління. Адміністративне право виходить з того, що апарат державної влади повинен служити інтересам народу. Саме вони, а не інтереси окремих органів державної влади, відповідно до Конституції України, повинні визначати зміст і застосування законів.

Адміністративне право України - це система норм, які регулюють порядок діяльності органів державної влади по управлінню галузями господарства, охороні громадського порядку, прав і законних інтересів громадян, організацій та держави.

Таким чином, норми адміністративного права визначають порядок організації і діяльності управлінського апарату, права і обов’язки посадових осіб і громадян.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в сфері державного управління.

Суб’єктами адміністративного права є учасники відносин, котрих адміністративно-правові норми наділили правами й обов’язками, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини. До них відносяться: органи державного управління, службові особи(державні службовці), громадські організації, громадяни, іноземці, особи без громадянства.

Об’єктамиадміністративного права є поведінка суб’єктів, яка веде до виникнення взаємних прав та обов’язків.

Особливістю адміністративних правовідносин є те, що обов’язковим учасником їх є орган державного управління, який представляє службова особа(н-д, пожежний інспектор, інспектор ДАІ, санепідемстанції тощо).

За змістом розрізняють адміністративні відносини майнового і немайнового характеру, а за способом захисту – адміністративно – правові відносини ділять на ті, що захищають у адміністративному правопорядку та в судовому.

2. Адміністративне правопорушення визначається як протиправне, винне(умисне або необережне) діяння(дія або бездіяльність) проти державного чи громадського порядку управління, власності та прав і свобод громадян, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Отже, ознаками адміністративного правопорушення є протиправність( означає, що вчинене діяння заборонене законом ), винність( означає, що особа, яка вчинила дане діяння, передбачала можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча могла і повиннабулаїх передбачити), караність (це означає, що за вчинення адміністративних правопорушень до особи може бути застосовано заходи державного примусу).

До ознак адміністративного правопорушення належить також суспільна небезпека. Однак треба зауважити, що законодавець безпосередньо не говорить, що адміністративне правопорушення – це суспільно небезпечне діяння, воно швидше суспільно шкідливе.

3. Адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років(до цього віку відповідальність несуть батьки, опікуни чи піклувальники).

Серед суб’єктів законодавець окремо виділяє службових осіб, покладаючи на них підвищену, порівняно з іншими громадянами, відповідальність, якщо порушення ними загальнообов’язкових правил водночас є порушенням службових обов’язків.

Обов’язковою умовою, за якої особа підлягає адміністративній відповідальності, є її осудність, тобто здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Перелік адміністративних правопорушень містить Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення:

• Правопорушення проти особи, прав і свобод громадян;
• Порушення санітарно-гігієнічних норм;
• Порушення проти власності;
• Порушення громадського порядку;
• Порушення в галузі навколишнього природного середовища;
• Порушення на транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв’язку;
• Порушення правил дорожнього руху.

Окремою групою варто виділити антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, але свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка:

• Неналежна поведінка в навчальному закладі(брутальне поводження з вчителями, ровесниками, порушення загальноприйнятих правил поведінки, ухилення від навчання), на вулиці, в інших громадських місцях;
• Жебрацтво;
• Жорстоке поводження з тваринами;
• Аморальні вчинки(ранні статеві зв’язки, алкоголізм(розпиття спиртних напоїв у громадських місцях) і наркоманія)азартні ігри, дрібне хуліганство і т.п.

До неповнолітніх Комісії в справах неповнолітніх, які утворюються при місцевих органах влади, можуть застосовувати примусові заходи виховного впливу - це скерування до спеціальних навчально-виховних установ - спецшкіл(від 11 до 14 років) і спец. училищ(від14 до 18 років).

Види стягнень:

1. Попередження.
2. Штраф (у розмірі кратному неоподатковуваному мінімуму доходів громадян).
3. Оплатне вилучення предмета, що став знаряддям правопорушення(рушниця, рибальські снасті тощо)
4. Конфіскація (безоплатне вилучення).
5. Позбавлення спеціальних прав (водійське посвідчення).
6. Виправні роботи. Призначаються лише судом на термін до двох місяців з відрахуванням 20% заробітку в доход держави.
7. Адміністративний арешт. Призначається лише судом на термін до 15 діб з обов’язковим залученням до фізичної праці. Не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І та ІІ груп.(злісна непокора законним вимогам працівника міліції, зберігання наркотичних речовин у невеликих розмірах, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях у нетверезому стані)

4. Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст.213 Кодексу про адміністративні правопорушення.

1. Адміністративні комісії при місцевих органах влади та місцеві суди.
2. Органи внутрішніх справ.
3. Органи державного пожежного нагляду.
4. Органи залізничного, морського, річкового та повітряного транспорту.
5. Органи державного санітарного нагляду.
6. Органи держгіртехнагляду.
7. Митні органи.

5. Підставою для порушення справи є скоєння суб'єктом адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі, що його складає уповноважена особа. У протоколі мають бути вказані необхідні дані: дата і місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час скоєння і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, порушником, а за наявності свідків і потерпілих – і цими особами.
Протокол надсилається уповноваженому органові (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається, якщо, відповідно до законодавства, адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці скоєння правопорушення. При сплаті штрафу порушникові дається довідка (квитанція) встановленого зразка.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається переважно за місцем його скоєння. Термін вирішення справи установлюється законодавством. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За її відсутності справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце й час розгляду справи та якщо від неї не було клопотання про відкладення справи. Законодавство передбачає випадки, коли присутність особи, що притягується до адміністративної відповідальності, обов'язкова.
За результатами розгляду справи орган (посадова особа) видає постанову.
Постанова у справі оголошується по закінченні розгляду останньої. Її копія протягом трьох днів видається чи надсилається особі, якій винесено постанову. Ще одна копія в той же строк видається потерпілому на його прохання.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, стосовно до якої її було винесено, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії може бути оскаржена до районного (міського) суду, рішення якого є остаточним. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються вищим органом (особою, вищою за посадою) чи районним (міським) судом, рішення якого є остаточним.
Скарга подається впродовж десяти днів від дня винесення постанови у справі. Вчасне подання скарги зупиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком постанови про застосування попередження та адміністративного арешту, а також у разі стягнення штрафу, що береться на місці скоєння адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення за скаргою можуть бути оскаржені прокурором.
Під час розгляду скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність та обґрунтованість винесеної постанови та виносить одне з таких рішень: залишити постанову без змін, а скаргу і протест без задоволення; скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; скасувати постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але не в бік збільшення.
Установлено такий порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення: штраф повинен бути сплачений порушником протягом 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.
Постанови про оплатне вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи виконуються уповноваженими на це органами в порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.