Науково – практичний коментар до сімейного Кодексу України

Авторський колектив коментарю до Сімейного кодексу України

1.

БАГАЧ

Едуард Миколайович

- викладач кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глава 5

2.

БІЛОУСОВ

Юрій Валерійович

- к. ю. н., завідувач кафедрою цивільного права та процесу Хмельницького університету управління і права

Глава 18

3.

ВАТРАС

Володимир Антонович

- старший викладач кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права, адвокат

Глави 9, 12

4.

ДАВИДОВА

Наталія Олександрівна

- к. ю. н., доцент кафедри права Київського національного лінгвістичного університету

Глава 13

5.

КОДИНЕЦЬ

Анатолій Олександрович

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глава 22

6.

ЛЕВКІВСЬКИЙ

Богдан Казимирович

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глави 4, 6, 11, 19, 20, 201, 202

7.

МУЗИКА

Леся Анатоліївна

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України

Глави 2, 7, 10

8.

НАГНИБІДА

Володимир Іванович

- к. ю. н., заступник декана юридичного факультету Хмельницького університету управління і права

Глава 14

9.

ОТРАДНОВА

Олеся Олександрівна

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глави 1, 16; Розділ 6

10.

РАДЧЕНКО

Лілія Іванівна

- викладач кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глави 3, 15

11.

РЯБОКОНЬ

Євген Олександрович

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глава 8

12.

СТЕФАНЧУК

Руслан Олексійович

- д. ю. н., професор, проректор з наукової роботи Хмельницького університету управління та права

Глава 21

13.

ЦЮРА

Вадим Васильович

- к. ю. н., доцент кафедри цивільного права Київського Національного університету ім. Т. Шевченка

Глава 17

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України

Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України

Стаття 3. Сім'я

Стаття 4. Право особи на сім'ю

Стаття 5. Державна охорона сім'ї

Стаття 6. Дитина

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України

Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін

Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права

Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів

Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі

Стаття 13. Міжнародні договори України

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків

Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків

Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків

Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів

Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

Стаття 21. Поняття шлюбу

Стаття 22. Шлюбний вік

Стаття 23. Право на шлюб

Стаття 24. Добровільність шлюбу

Стаття 25. Одношлюбність

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками

Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я

Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб

Стаття 32. Час реєстрації шлюбу

Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу

Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого

Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу

Стаття 36. Правові наслідки шлюбу

Стаття 37. Правозгідність шлюбу

Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу

Стаття 39. Шлюб, який є недійсним

Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду

Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним

Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення

Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним

Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу

Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу

Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

Стаття 49. Право на материнство

Стаття 50. Право на батьківство

Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності

Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток

Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища

Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї

Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності

Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові

Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу

Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання

Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя

Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду

Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів

Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання

Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком

Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини

Стаття 85. Припинення права дружини на утримання

Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини

Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання

Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід

Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя

Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування

Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору

Стаття 93. Зміст шлюбного договору

Стаття 94. Форма шлюбного договору

Стаття 95. Початок дії шлюбного договору

Стаття 96. Строк дії шлюбного договору

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

Стаття 102. Розірвання шлюбного договору

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

Стаття 104. Підстави припинення шлюбу

Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей

Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя

Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним

Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя

Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя

Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу

Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу

Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу

Стаття 117. Виключена.

Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою

Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини

Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою

Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю

Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Стаття 127. Виключена

Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду

Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини

Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду

Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду

Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду

Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини

Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства

Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене

Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини

Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини

Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка

Стаття 139. Спір про материнство

Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду

Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини

Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків

Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я

Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану

Стаття 145. Визначення прізвища дитини

Стаття 146. Визначення імені дитини

Стаття 147. Визначення по батькові дитини

Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками

Стаття 149. Зміна по батькові дитини

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

Стаття 154. Права батьків по захисту дитини

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав

Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав

Стаття 169. Поновлення батьківських прав

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя

Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей

Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном

Стаття 177. Управління майном дитини

Стаття 178. Використання доходу від майна дитини

Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину

Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину

Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину

Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів

Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини

Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі

Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину

Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів

Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника

Стаття 188. Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину

Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину

Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно

Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину

Стаття 192. Зміна розміру аліментів

Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі

Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами

Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)

Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів

Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами

Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина

Стаття 199. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання

Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина

Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина

Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків

Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків

Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька

Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків

Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків

Стаття 207. Поняття усиновлення

Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою

Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули або яка була знайдена

Стаття 210. Усиновлення братів та сестер

Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами

Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами

Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини

Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян

Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину

Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей

Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків

Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини

Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини

Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини

Стаття 223. Заява про усиновлення дитини

Стаття 224. Рішення суду про усиновлення

Стаття 225. Момент здійснення усиновлення

Стаття 226. Право на таємницю усиновлення

Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена

Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення

Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини

Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини

Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена

Стаття 232. Правові наслідки усиновлення

Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена

Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення

Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена

Стаття 236. Недійсність усиновлення

Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Стаття 238. Скасування усиновлення

Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення

Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним

Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення

Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування

Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини

Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі

Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування

Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї

Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини

Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною

Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків

Стаття 252. Договір про патронат

Стаття 253. Згода дитини на проживання у сім'ї патронатного вихователя

Стаття 254. Плата за виховання дитини

Стаття 255. Обов'язки патронатного вихователя

Стаття 256. Припинення договору про патронат

Стаття 256(1). Прийомна сім'я

Стаття 256(2). Прийомні батьки

Стаття 256(3). Прийомні діти

Стаття 256(4). Створення прийомної сім'ї

Стаття 256(5). Дитячий будинок сімейного типу

Стаття 256)6). Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу

Стаття 256(7). Вихованці дитячого будинку сімейного типу

Стаття 256(8). Створення дитячого будинку сімейного типу

Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків

Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків

Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування

Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки

Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання

Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей

Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини

Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю

Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків

Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда

Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер

Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка

Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину

Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима

Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття

Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення

Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати

Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами

Стаття 275. Виключена.

Стаття 276. Виключена.

Стаття 277. Виключена.

Стаття 278. Виключена.

Стаття 279. Виключена.

Стаття 280. Виключена.

Стаття 281. Виключена.

Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України

Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України

Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні

Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України

Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства

Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями

Стаття 288. Виключена.

Стаття 289. Виключена.

Стаття 290. Виключена.

Стаття 291. Виключена.

Стаття 292. Виключена.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України

1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою:

зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Коментар:

Частина 1 коментованої статті фактично встановлює в загальних рисах зміст Сімейного кодексу України. Частково положення ч. 1 коментованої статті дублюють ст. 2 СК щодо визначення кола суспільних відносин, що регулюються Сімейним кодексом. Сімейні правовідносини за своєю суттю є цивільними, оскільки відповідають ознакам цивільних відносин, встановлених ст. 1 ЦК України. Тобто це особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (детально див. коментар до ст. 1 Цивільного кодексу України). Особливістю саме сімейно-правового регулювання є визначений склад учасників особистих немайнових та майнових сімейних відносин (детально див. коментар до ст. 2 СК). Також завданнями Сімейного кодексу є визначення засад шлюбу, що деталізується у Розділі 2 СК, встановлення підстав виникнення особистих немайнових та майнових прав та обов'язків подружжя, батьків, дітей та інших членів сім'ї.

Частина 2 коментованої статті визначає основні цілі, які ставляться Сімейним кодексом при регулюванні сімейних відносин. Норми частини 2 носять здебільшого декларативний характер. Хоча із тих цілей, які поставлені Сімейним кодексом, можна побачити певні концептуальні основи, програмні положення, на яких здійснюється державне регулювання сімейних відносин. Так у ч. 2 коментованої статті закріплене соціологічне розуміння сім'ї як соціального інституту. Сім'я як соціальний інститут розглядається в соціології як заснована на шлюбі або кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Однією із цілей Сімейного кодексу є зміцнення сім'ї як соціального інституту, що здійснюється в тому числі за допомогою державної охорони сім'ї, надання можливості регулювати сімейні відносини за домовленістю сторін тощо.

Метою Сімейного кодексу є також забезпечення сімейного виховання, духовного та фізичного розвитку дитини. Для реалізації цієї мети Сімейний кодекс покладає на батьків обов'язок утримувати дитину (Глава 15), визначає особисті немайнові права дитини (Глава 13). В разі відсутності у дітей батьків, такі діти можуть бути усиновлені (Глава 18), взяті у прийомну сім'ю (Глава 201) або над такими дітьми може бути встановлений патронат (Глава 20).

Разом з тим, слід зазначити, що не всі цілі, які поставлені перед Сімейний кодексом частиною 2 коментованої статті, можна досягнути за допомогою правового регулювання. Так, наприклад, почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки - це скоріше категорія моралі. Сімейний кодекс може тільки закріпити певні правові обов'язки членів сім'ї, забезпечивши можливість їх примусового виконання. Але законодавство, зокрема сімейне, не в силах вплинути на почуття.

В цілому проголошені коментованою статтею цілі Сімейного кодексу відповідають Конституції України (ст. 51) та Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, схваленій Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1999 року.

Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України

1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

3. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.

4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Коментар:

Сімейний кодекс України не містить статті, яка б надавала характеристику відносин, які регулюються СК. Але певні висновки про це можна зробити, виходячи із положень коментованої статті.

Так Сімейний кодекс регулює сімейні відносини, які виникають із фактору шлюбу та приналежності до сім'ї. Коло суб'єктів, які можуть вступати у сімейні відносини, окреслено у коментованій статті. Перш за все слід зазначити, що учасниками сімейних відносин можуть бути тільки фізичні особи. Держава, органи місцевого самоврядування можуть здійснювати певні адміністративні функції щодо учасників сімейних відносин (наприклад, здійснюють реєстрацію шлюбу), але самі не є такими учасниками.

Коментована стаття поділяє учасників сімейних відносин на три групи, виходячи із того, які сімейні відносини можуть виникати між ними. До першої групи учасників відносяться:

А) Подружжя, під якими розуміються фізичні особи різної статі, між якими існує зареєстрований шлюб (ст. 21 СК).

Б) Батьки - чоловік та жінка, які є батьком та матір'ю дитини.

В) Дитина - це фізична особа до досягнення нею повноліття.

Г) Усиновлювачі та усиновлені - це особи, між якими існують відносини усиновлення або прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення здійснюється за правилами Глави 18 СК.

Між суб'єктами даної групи можуть виникати сімейні відносини різного типу. Для того, щоб вважатися подружжям, чоловікові та жінці необхідно вступити в шлюбні відносини, які також складають предмет правового регулювання СК України. Між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими можуть виникати як особисті немайнові відносини, так і відносини майнові.

Другу групу суб'єктів сімейних відносин складають:

А) Баба і дід - особи, які є батьками матері або батька фізичної особи.

Б) Прабаба та прадід - особи, які є батьками баби або діда.

В) Внуки - діти дітей фізичної особи.

Г) Правнуки - внуки дітей фізичної особи.

Д) Рідні брати та сестри. Брати та сестри бувають повнорідні, тобто такі, які походять від спільних батьків (батька та матері) та неповнорідні (ті, які мають одного з батьків спільного, а інших - окремих). Неповнорідні брати та сестри поділяються на єдинокровних або тих, що мають спільного батька та різних матерів, та єдиноутробних або тих, що мають спільну матір та різних батьків.

Є) Мачуха та вітчим. Мачухою вважається дружина батька, яка не є матір'ю його дитини та не усиновила її. Відповідно вітчимом є чоловік матері, який не є батьком її дитини та не всиновив її.

Г) Падчерка та пасинок - діти одного з подружжя по відношенню до іншого з подружжя, який є їх мачухою або вітчимом.

Між суб'єктами, що входять до даної групи, можуть виникати особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються сімейним законодавством в тих випадках та межах, які визначені СК та іншими актами сімейного законодавства.

До третьої групи учасників сімейних відносин коментована стаття відносить інших суб'єктів (членів сім'ї), які визначені в Сімейному кодексі. Це може бути опікун або піклувальних дитини, патронатний вихователь тощо.

Сімейні відносини характеризуються виключно особистим характером, оскільки головне місце в них займають дійсно особисті зв'язки членів сім'ї. Учасники сімейних відносин не можуть бути замінені іншими особами, в тому числі і іншими членами сім'ї. Тому встановлені Сімейним кодексом сімейні права та обов'язки є невідчужуваними та такими, що не можуть передаватися за правилами загального правонаступництва.

Частина 4 коментованої статті визначає перелік родичів, відносини між якими не регулюються Сімейним кодексом України. Це

А) Двоюрідні брати та сестри, якими є діти рідних братів та сестер по відношенню один до одного;

Б) Тітка та дядько - рідні брати або сестри когось з батьків по відношенню до дитини;

В) Племінники та племінниці - діти по відношенню до рідних братів та сестер батьків;

Г) Інші родичі за походженням, якими визнаються особи, що мають спільного предка.

Між такими особами можуть існувати як особисті немайнові, так і майнові відносини, але вони будуть регулюватися не положеннями Сімейного кодексу, а нормами інших актів законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.

Стаття 3. Сім'я

1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Коментар:

Коментована стаття присвячена визначенню основних ознак та характеристик сім'ї як категорії сімейного права. Разом з тим єдиного визначення сім'ї законодавець не дає, декларуючи лише, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Подібна декларація повторює норми п. 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.48 р., відповідно до якого сім'я є природним та основним осередком суспільства та має право на захист зі сторони суспільства та держави.

В науці поняття сім'ї розглядається в соціальному та юридичному значенні. В літературі надається дуже багато визначень сім'ї, практичне значення яких полягає в окресленні кола осіб, які відносяться до членів сім'ї, оскільки суб'єктами сімейних правовідносин виступає не сім'я як колективне утворення, а кожний член сім'ї окремо.

На сьогодні в законодавстві поняття " член сім'ї" застосовується в різних значеннях в залежності від сфери правовідносин. Так відповідно до частини 2 статті 64 Житлового кодексу УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до пункту 1.26 статті 1 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини). Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них (п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99). Судова практика взагалі розрізняє поняття " родичі" та " члени сім'ї" (ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 " Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Коментована стаття окреслює загальні ознаки, яким повинен бути зв'язок між фізичними особами для того, щоб вони вважалися сім'єю. До таких ознак належать: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом; взаємні права та обов'язки (хоча, на наш погляд, наявність взаємних прав та обов'язків - це скоріше наслідок сімейних відносин, ніж їх ознака). Разом з тим, ознаки членів сім'ї не можна розглядати окремо від підстав створення сім'ї, передбачених у частині 4 коментованої статті. Оскільки спільне проживання та побут та наявність взаємних прав та обов'язків можуть бути і у інших суб'єктів, які не є членами сім'ї (наприклад, проживання кількох студентів в одній кімнаті в гуртожитку).

Із загального правила про обов'язкове спільне проживання членів сім'ї коментована стаття робить два виключення. Так подружжя буде вважатися сім'єю і тоді, коли чоловік та жінка проживають окремо з поважних причин. У статті, що коментується, міститься приблизний перелік поважних причин окремого проживання подружжя, до яких відноситься навчання, робота, лікування, догляд за батьками або дітьми. Діти будуть відноситися до членів сім'ї своїх батьків в будь-якому випадку окремого проживання, незалежно від поважності причин цього.

Частина 3 коментованої статті передбачає, що права члена сім'ї має одинока особа. Така вказівка не означає, що законодавець передбачає можливість існування сім'ї, що складається з однієї особи, одинока особа має права члена сім'ї в тих випадках, коли наявність сім'ї передбачає певні додаткові права. Так, наприклад, відповідно до ст. 3 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду" безоплатно передаються у власність громадянам квартири (будинки) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. В такому випадку одинока особа буде мати право на безоплатну приватизацію 21 квадратного метра житла як наймач та ще 10 квадратних метрів як така, що має права члена сім'ї.

У частині четвертій коментованої статті визначений перелік підстав створення сім'ї. Перелік цей не є вичерпним. Підставами створення сім'ї є шлюб (ст. 21 СК), кровне споріднення, усиновлення (ст. 207 СК). Також сім'я може створюватися на інших підставах, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Так сімейні відносини можуть виникати між особами на підставі фактичних шлюбних відносин без зареєстрованого шлюбу.

Стаття 4. Право особи на сім'ю

1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.

У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.

Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

Коментар:

Коментована стаття має назву " Право особи на сім'ю". Положення статті фактично дублюють ст. 291 ЦК України, яка передбачає право на сім'ю як одне із особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне існування.

Коментована стаття встановлює три основні прояви права фізичної особи на сім'ю. Першим проявом є право особи на створення сім'ї. За загальним правилом, створити сім'ю має право особа, яка досягла шлюбного віку. Відповідно до ст. 22 СК шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Сім'ю також може створити особа, яка не досягла шлюбного віку, у випадку, якщо вона досягла чотирнадцяти років, укладення шлюбу відповідає її інтересам та існує відповідне рішення суду з цього приводу (ст. 23 СК).

Разом з тим, створення сім'ї не обмежується вступом в шлюб. Сім'я може створюватися одинокою особою шляхом усиновлення дитини. А відповідно до ст. 211 СК усиновлювачем може бути тільки повнолітня дієздатна особа. Отже реалізувати право на створення сім'ї може тільки особа, яка досягла повноліття (18 років).

Особа, яка народила дитину, незалежно від віку може створити сім'ю. Мова йдеться про сім'ю, членами якої буде ця особа (жінка) та народжена нею дитина. В даному випадку законодавець слушно застосував словосполучення " може створити", оскільки тільки факт народження дитини автоматично сім'ю не створює, оскільки жінка в силу ч. 3 ст. 143 СК має право залишити дитину в пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я.

Другим елементом права особи на сім'ю є право на проживання в сім'ї. Це право має особа незалежно від віку. Так право дитини на проживання в сім'ї конкретизується обов'язком її батьків або матері забрати її із пологового будинку (ст. 143 СК). Правда із загальних положень цієї статті містяться виключення (ч. 3 ст. 143 СК), перелік яких не є вичерпним, отже право дитини бути забраною із пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я не завжди гарантується.

Особа, яка має сім'ю, вправі проживати в тому самому місці, де живе її сім'я. Примусова ізоляція особи від сім'ї допускається тільки у випадках і в порядку, встановлених законом. Так, наприклад, до фізичної особи, підозрюваної у вчиненні злочину, може бути застосований запобіжний захід у вигляді взяття під варту (ст. 155 КПК). Кримінальний кодекс України передбачає такі види покарання за скоєні злочини, як позбавлення волі (ст. 63 КК), що також передбачає ізоляцію особи від її сім'ї.

Третім проявом права особи на сім'ю є її право на повагу до свого сімейного життя. Частина 4 коментованої статті має декларативний характер та запозичена із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 р. В цілому " право на повагу" критикується дослідниками проблем особистих немайнових прав фізичної особи як таке, що не знає способів примусового здійснення та навіть загальних меж здійснення (Стефанчук Р. О. " Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві", Хмельницький, 2007. - с. 503). Разом з тим, конкретизацію права особи на повагу до свого сімейного життя можна знайти в інших нормах законодавства, зокрема, у ч. 5 ст. 5 СК та у ст. 292 ЦК, відповідно до яких ніхто не може втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 5. Державна охорона сім'ї

1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

4. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.

5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Коментар:

Коментована стаття містить декларативні норми, закріплюючи один із найважливіших принципів сімейного права - державну охорону сім'ї. Положення частини 1 статті 5 СК дублює зміст частини 3 статті 51 Конституції України. Також загальні положення про державну охорону сім'ї містяться у Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, затвердженій Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1999 року N 475-XIV, та у Концепції державної сімейної політики, схваленій Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 року N 1063-XIV.

Державна охорона сім'ї перш за все полягає у створенні державою нормативної бази, відповідно до якої здійснювалася б реальна підтримка сім'ї як соціального інституту, материнства, дитинства, створювалися б економічні та соціальні умови для розвитку української сім'ї. На сьогодні, крім вищевказаних нормативних актів, в Україні діють закони України " Про охорону дитинства", " Про державну допомогу сім'ям з дітьми", " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", " Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та інші.

Матеріальна підтримка материнства та батьківства на сьогодні здійснюється шляхом забезпечення можливості жінці брати відпустку у зв'язку із вагітністю та пологами (ст. 17 Закону України " Про відпустки"), відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону України " Про відпустки"). Остання відпустка може також бути взята батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Стаття 12 Закону України " Про державну допомогу сім'ям з дітьми" встановлює розмір державної допомоги при народженні дитини. При отриманні допомоги слід керуватися Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, який затверджено постановою КМУ від 27.12.2001 р. N 1751.

Частини 3 та 4 коментованої статті кореспондують положенням Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. Частина 5 коментованої статті є твердженням " від зворотного", яке по суті дублює положення ч. 4 ст. 4 СК щодо права на повагу до сімейного життя. Будь-яке втручання в сімейне життя особи заборонене. Виключенням є тільки випадки, коли втручання здійснюється на підставі Конституції України та інших нормативних актів, прийнятих у відповідності до Конституції України.

Стаття 6. Дитина

1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Коментар:

У частині 1 коментованої статті фактично надається визначення дитини як учасника сімейних правовідносин. Дитиною визнається особа до досягнення нею повноліття. Повноліття за українським законодавством настає з вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК). Отже до досягнення 18 років фізична особа має правовий статус дитини. Наявність у особи правового статусу дитини означає, що така особа має відповідні права та обов'язки дитини. Спеціальні норми, які конкретизують обсяг прав та обов'язків дитини, містяться як у Сімейному кодексі (ст. ст. 148, 149, 152, 160, 177, 179, 243, 247, 253 тощо), так і у Цивільному кодексі (ст. ст. 31, 32, 33). Крім того, права дитини підлягають спеціальному захисту на підставі положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У коментованій статті йде мова про загальне визначення дитини та поділ поняття " дитина" на дві категорії: малолітня дитина та неповнолітня дитина.

Малолітньою слід вважати дитину віком до 14 років. Коментована стаття кореспондує положенням статті 31 ЦК, якою визначається часткова дієздатність малолітньої фізичної особи, яка хоча і не називається у ЦК дитиною, але по суті вікових ознак є такою.

Дитина у віці від 14 до 18 років є неповнолітньою. Неповнолітня дитина має неповну цивільну дієздатність в силу ст. 32 ЦК, а також має певний особливий статус у сімейних правовідносинах. Так, на відміну від малолітньої дитини, неповнолітня дитина може надавати згоду на зміну її по батькові в разі зміни ім'я її батька (ст. 149 СК). Неповнолітня дитина самостійно визначає своє місце проживання, якщо її батьки проживають окремо (ст. 160 СК) тощо. Дитина, яка досягла 14 років, вправі самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів (ч. 3 ст. 152 СК).

Слід зазначити, що незважаючи на дихотомічний поділ поняття " дитина" на види, СК передбачає і інші вікові межі, за досягнення яких дитина отримує певні права. Так, дитина, яка досягла 7 років, вправі надавати згоду на зміну свого прізвища у разі зміни прізвища обома її батьками (ст. 148 СК). Дитина, яка досягла 10 років, має право узгоджувати своє місце проживання, якщо її батьки проживають окремо (ч. 2 ст. 160 СК). Іноді у Сімейному кодексі зустрічаються оціночні поняття належного віку дитини для реалізації нею певних прав. Так, в силу положень статті 253 СК, на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. СК не визначає конкретного віку, посилаючись на можливість дитини висловити свою згоду. Отже надання дитині такого права буде залежати від психофізіологічних властивостей дитини, що має бути визначено в кожному конкретному випадку.

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Коментар:

Загальні засади (або принципи) сімейного права - це основоположні ідеї, на яких ґрунтується правове регулювання сімейних відносин. Загальні засади лежать в основі правового регулювання, на них мають спиратися та їм мають відповідати всі норми, що регулюються конкретні сімейні відносини.

Коментована стаття містить вельми широкий перелік загальних засад регулювання сімейних відносин, на яких побудовані норми Сімейного кодексу та інших актів сімейного законодавства.

Частиною 1 коментованої статті Сімейному кодексу надається перевага у регулюванні сімейних відносин. У статті не згадується Конституція України, яка має вищу силу та є актом прямої дії. Але незважаючи на це, в разі виявлення суперечностей між положеннями Конституції України та Сімейним кодексом, перевага має бути віддана саме нормам Конституції. Сімейні відносини також можуть регулюватися іншими нормативно-правовими актами. В даному випадку СК не робить якихось обмежень щодо галузевої приналежності цих актів, що означає, що нормативні акти, що регулюють сімейні відносини, можуть відноситися до різних галузей права. Одним з основних нормативних актів, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини фізичних осіб, є Цивільний кодекс України. Стаття 9 ЦК визначає, що його норми регулюють сімейні відносини, якщо вони не врегульов