Визнання та виконання вироків міжнародних судових установ

1. Визнання та виконання в Україні вироків міжнародних судових установ, а та­кож прийняття осіб, засуджених такими судами до позбавлення волі, здійснюються згідно з правилами цього Кодексу на підставі міжнародного договору, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України.

1. Важливим є питання при розгляді визнання і виконання рішень іноземних судів у кримінальних справах про їх юридичну силу. Згідно зі ст. 124 Конституції України обов'язковими для виконання на всій території України є лише судові рішення, ухва­лені судами іменем України. Таким чином, юрисдикція судів іноземних держав не може поширюватись на територію України і відповідно судові рішення однієї держа­ви є чинними тільки на її території і не мають правових наслідків на території іншої держави без згоди останньої. Таку згоду держави можуть надавати шляхом укладання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких має бути надана їх органами законодавчої влади.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.

Отже, міжнародні договори, що регулюють визнання і виконання судових рішень іноземних судів у кримінальних справах, ратифіковані парламентом, є частиною на­ціонального законодавства України. Крім того, в пп. 3, 4 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення інших держав є обов'язковими до ви­конання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Невиконання судових рішень тягне відповідальність, установлену законом.

Передумовою виконання вироку іноземного суду згідно з вимогами законодавства України є його визнання. Україна при вирішенні питань про виконання вироку до­тримується процедури, передбаченої підп. «б» п. 1 ст. 9 Конвенції. Тобто визнає вирок іноземної держави з використанням судової процедури нашої держави і, таким чином, замінює міру покарання, передбачену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством України за такий самий злочин. Але у будь-якому разі покарання у державі виконання вироку не може бути більш тривалим або суворим, ніж покарання, призначене у державі винесення вироку.

Під вироком іноземного суду слід розуміти будь-яке рішення, що набрало законної сили і винесено уповноваженим на це судом іноземної держави у процесі криміналь­ного провадження.

Під виконанням вироків іноземного суду слід розуміти застосування всіх можли­вих законних засобів для реалізації положень міжнародних договорів, запитів про їх виконання в Україні в порядку, передбаченому національним законодавством.

Конвенція безпосередньо регулює сам порядок виконання європейських судових рішень у кримінальних справах, визначаючи загальні умови виконання і регламенту­ючи питання запитів про виконання, застосування запобіжних заходів, у визначених випадках, щодо засуджених осіб, порядок виконання санкцій, а також визначає між­народні наслідки європейських судових рішень у кримінальних справах.

1. Право на свободу та особисту недоторканність є одним з основоположних прав людини, яке гарантується Конституцією України (ст. 29) та такими міжнародними актами, як ЗДПЛ (1948 р.); КЗПЛ (1950 р.); Мінімальні стандартні правила ООН по­водження з в'язнями (1955 р.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.); Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1979 р.); Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином (1988 р.); Мінімальні стандартні правил ООН щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням («Токійські правила», 1990 р.); Основні принципи поводжен­ня з в'язнями (1990 р.) та ін.

Положення ст. 29 Конституції України та коментованої статті втілюють перш за все міжнародно-правової стандарт, що міститься у ст. 5 КЗПЛ, відповідного до якого:

1. У кримінальному судочинстві привід є одним із заходів забезпечення криміналь­

ного провадження, сутність якого полягає у примусовому супроводженні підозрюва­

ного, обвинуваченого, свідка, який раніше був викликаний у встановленому законом порядку і не з' явився за викликом без поважної причини або не повідомив причину свого неприбуття, що здійснюється особою, яка виконує ухвалу про привід, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

1. Об'єднання матеріалів досудового розслідування - це кримінально-процесуаль­не рішення, яке приймається виключно прокурором під час дізнання чи досудового слідства, і полягає у проведенні необхідних процесуальних дій у межах одного кри­мінального провадження щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кри­мінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.

Слідчий, виявивши необхідність об'єднати в одному кримінальному провадженні матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчи­ненні кількох кримінальних правопорушень, надсилає прокурору клопотання про

1. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпосереднім порушенням такої засади кримінального провадження, як законність, сформульованої у ст. 9 КПК (див. коментар до ст. 9 КПК).

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може стосуватися положень як Особливої, так і Загальної частин КК України, яке веде до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; непра­вильного застосування положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності, або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо. Наслідками цього є необґрунтова- не засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не від­повідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, за­лежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути

1. Якщо суд встановить відсутність підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, він зобов' язаний затвердити угоду. Вирок суду, який постановляється на підставі угоди, фактично лише підтверджує її легітимність та фіксує узгоджену сторонами міру пока-

^[1] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р № 15

Причини неявки особи мають бути перевірені до здійснення приводу. Якщо на­явна поважна причина, то привід не застосовується, а особа повторно викликається

[3] Підслідність - це якісна ознака процесу досудового розслідування, закріплена у кримінальному процесуальному законодавстві, за якою визначається конкретний

[4] Підстави для скасування або зміни судового рішення - це сукупність достовір­них даних, встановлених судом апеляційної інстанції, які вказують на незаконність та/або необґрунтованість вироку чи ухвали суду першої інстанції. В їх основі лежать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені судом першої інстанції при судовому розгляді справи і винесенні судового рішення.

[5] Порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто істотні порушення, є однією із підстав скасування судом апеляційної інстанції вироку чи ухвали суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Зокрема, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, коли встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 412 КПК, а саме:

- якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду; судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім розгляду за правилами спрощеного провадження обвинувального акта без проведення судового засідання за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захис­ником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсут­ності згідно статтею 381 КПК (див. коментар до неї), або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;

[6] У результаті укладення та затвердження угоди відбувається суттєве звуження та обмеження прав сторін угоди, яке однак не можна розглядати як порушення засад змагальності та презумпції невинуватості. Таке обмеження має на меті забезпечення швидкого розгляду кримінальної справи, а також можливості швидкого поновлення прав потерпілого від кримінального правопорушення.

Частина перша коментованої статті встановлює наслідки укладення та затверджен­ня угоди про примирення. Підозрюваний (обвинувачений) позбавляється права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів

[7] Постановлення судом вироку на підставі угоди про примирення або про визна­ння винуватості та неоскарження його сторонами в апеляційному порядку не тягне за