Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи без­діяльність слідчого або прокурора:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отри­мання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тим­часово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов 'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним пред­ставником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;

2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потер­пілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисни­ком чи законним представником;

3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, по­терпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;

5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про прове­дення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - під­озрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представ­ником чи законним представником.

2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розгляда­ються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

3. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини пер­шої цієї статті.

1. Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслі­дування, якому присвячено гл. 26 КПК, є важливою гарантією захисту прав учасників кримінального процесу і відповідно до ст. 7 цього Кодексу - однією із засад кримі­нального провадження. Аналогічна гл. 22 «Оскарження дій слідчого і прокурора» містилася і в КПК 1960 року.

Порівняльний аналіз цих глав наочно свідчить про гуманізацію та оптимізацію порядку оскарження рішень сторони обвинувачення у вітчизняному кримінальному судочинстві.

Це випливає навіть із самої назви згаданих глав: за старим Кодексом оскарженню підлягали тільки дії слідчого і прокурора, за новим - також їхні рішення та бездіяль­ність.

У попередньому КПК оскарженню дій слідчого і прокурора окремо були присвя­чені відповідно статті 234, 236. У новому КПК положення щодо слідчих і прокурорів об'єднано в одні статті.

Відсутні у КПК 2012 року і норми, що регулюють порядок оскарження постанов про відмову в порушенні та про порушення справи у зв'язку зі скасуванням самого поняття «кримінальна справа» на стадії досудового розслідування.

Слід також зазначити, що у новому КПК знайшло відображення рішення КСУ від 30 січня 2003 р. №3-рп щодо неконституційності положень, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора.

Частиною 1 ст. 303 нового КПК окремими пунктами визначено предмети оскар­ження і залежно від цього - їх суб'єкти. Розкриття понять, що визначають зміст певних процесуальних дій та статус і повноваження конкретних учасників кримінального судочинства, містяться у відповідних нормах КПК.

Наприклад, бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, оскаржується заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна; рішення про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представ­ником; про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його пред­ставником чи законним представником тощо.

При цьому у ч. 1 цієї статті передбачено диференціацію як предмета оскаржен­ня заходів, що вживаються слідчим або прокурором. Так, у п. 1 йдеться про їх без­діяльність, у пп. 2, 3, 4, 5, 7, 8 - про рішення, а у п. 6 - про рішення, дії чи безді­яльність.

Крім того, у пп. 3 і 4 розмежовано рішення про закриття кримінального прова­дження, прийняті слідчим та прокурором, і залежно від цього визначено суб'єкти оскарження. У першому випадку - це заявник, потерпілий, його представник чи за­конний представник, у другому - крім того, ще й підозрюваний, його захисник чи законний представник. Таким чином наголошується, на особливій ролі прокурора як сторони обвинувачення в кримінальному процесі, який має право в порядку нагляду самостійно скасувати рішення слідчого про закриття кримінального провадження (абзац 2 ч. 2 ст. 305 КПК).

Застосований у ч. 1 ст. 303 КПК підхід дозволяє впорядкувати і максимально кон­кретизувати підстави та порядок оскарження чітко визначеними суб'єктами відповід­них процесуальних рішень.

Така конструкція цієї норми має і неабияке практичне значення, адже позбавляє процедуру оскарження процесуальних рішень певної невизначеності, а слідчі підроз­діли і прокуратуру - зайвої завантаженості, яка відволікає їх від виконання основних функцій з розслідування кримінальних правопорушень.

Частина 1 ст. 303 КПК наводить вичерпний перелік випадків і суб'єктів оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення при досудовому роз­слідуванні.

Натомість відповідні норми попереднього КПК таких умов оскарження не перед­бачали, коло осіб, які могли подати скаргу, не встановлювали.

2. На відміну від ч. 1 ч. 2 ст. 303 не конкретизує види інших рішень, дій чи безді­яльності, які можуть бути оскаржені, а також суб'єкти оскарження.

Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розгляда­ються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Оскільки у цій та інших нормах КПК не розкривається поняття «інші» стосовно об'єктів оскарження, то, таким чином, до них можна віднести будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора чи слідчого, за винятком тих, що зазначені у ч. 1 ст. 303 КПК.

З огляду на те, що у статтях 314-316 цього Кодексу не передбачено особливого порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора у під­готовчому провадженні, такий розгляд має відбуватися за загальними правилами, визначеними цими статтями.

3. Частиною 3 ст. 303 КПК встановлено, що під час підготовчого судового засідан­ня можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, пе­редбачені пп. 5 та 6 ч. 1 цієї статті.

Таким чином можна зробити висновок, що рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення, зазначені у пп. 1-4, 7 і 8, можуть бути оскаржені тільки під час до- судового розслідування.

Виняток становлять лише рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим та їхні рішення, дії чи бездіяльність при застосуванні заходів безпеки - вони можуть бути оскаржені як на стадії досудового розслідування, так і під час під­готовчого провадження.