Види заходів забезпечення кримінального провадження

1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

2. Заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей і документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9) запобіжні заходи.

1. У коментованій статті передбачено заходи забезпечення кримінального прова­дження. Системне тлумачення статей цього Кодексу, які регулюють підстави та по­рядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення криміналь­ного провадження - це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосо­вуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобіган­ня і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбаче­них ст. 2 КПК, у розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Ці заходи характеризуються такими специфічними ознаками: 1) мають процесу­альний характер і регулюються кримінальним процесуальним законом, а тому є скла­довою кримінальної процесуальної форми; 2) підстави, межі та порядок їх застосу­вання детально регламентовані законом; 3) спрямовані на досягнення єдиної мети - забезпечити належний порядок кримінального провадження, його дієвість; 4) мають виражений примусовий характер, який залежить не від порядку реалізації цих заходів, а від їх законодавчої моделі. Навіть коли особа не заперечує проти обмеження її прав та свобод, що пов'язане із застосуванням заходів забезпечення кримінального про­вадження, вони все одно мають примусовий характер, оскільки сама можливість за­стосування примусу передбачена законом; 5) мають виключний характер - тобто за­стосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримі­нального провадження досягнути неможливо; 6) специфічний суб'єкт застосування - ним, як правило, є слідчий суддя, суд.

У частині 1 коментованої статті визначається мета застосування заходів забезпе­чення кримінального провадження, яка полягає у досягненні дієвості кримінального провадження, що логічно обумовлює назву всіх зазначених у цій статті заходів.

Крім загальної мети, на досягнення якої спрямовано кожен із цих заходів, харак­терною для них є також наявність власної специфічної мети, яка у структурі цілеспря­мованості кримінальної процесуальної діяльності займає окреме місце. Так, тимча­совий доступ до речей і документів має на меті забезпечення можливості формування правової позиції сторін кримінального провадження; тимчасове вилучення майна та арешт майна спрямовані на забезпечення можливості відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, можливої конфіскації майна; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом має на меті припинення кримінального право­порушення, запобігання вчиненню іншого чи припинення або запобігання протиправ­ній поведінці підозрюваного, обвинуваченого щодо перешкоджання кримінальному провадженню; затримання особи та запобіжні заходи спрямовані на припинення кримінального правопорушення, а також створюють необхідні умови для забезпечен­ня участі підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні, а відтак - для здійснення правосуддя.

Окремо слід звернути увагу на те, що запобіжні заходи, систему яких закріплено ст. 176 КПК, мають на меті забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) пере­ховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встанов­лення обставин кримінального правопорушення; 3) впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж криміналь­ному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопору­шення, у якому підозрюється, обвинувачується. Наявність специфічної мети, запо­біжний характер цих заходів обумовили необхідність виокремлення їх до окремої групи заходів забезпечення кримінального провадження, порядок застосування яких передбачено главою 18 КПК.

Спільною ознакою закріплених цією статтею заходів забезпечення кримінального провадження є також їх поєднання із застосуванням примусу, який тією чи іншою мірою притаманний кожному з них. Тому, за загальним правилом, законодавець відніс прийняття рішення про їх застосування до виключної компетенції слідчого судді (на досудовому провадженні) або суду (у судовому провадженні) (винятком є виклик слідчим, прокурором, порядок здійснення якого передбачено статтями 133, 135, 136, 137, 138, 139; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями 167, 168, 169; за­конне затримання та затримання уповноваженою службовою особою, підстави та порядок яких встановлено статтями 207, 208 КПК).

2. Перелік заходів забезпечення кримінального провадження, встановлений ч. 2 коментованої статті, є вичерпним, що виключає можливість застосування при здій­сненні кримінального провадження будь-яких інших заходів його забезпечення.