Забезпечення права на захист

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з при­воду підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисни­ка, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов 'язані роз 'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинувачено­го, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обви­нуваченого, потерпілого.

1. Право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист — це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом'якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні (див. п. 6 ч. 3 ст. 129 Кон­ституції України).

Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий роз­гляд. Доступ до адвоката як невід'ємна гарантія права на захист у разі кримінального обвинувачення передбачений ст. 14 МПГПП, а також статтями 5, 6 КЗПЛ, згідно з якими кожному заарештованому або затриманому повідомляються негайно причини арешту та пред'явлене обвинувачення і забезпечується право на невідкладне вирішен­ня судом питання про законність затримання і справедливий публічний розгляд спра­ви при наданні можливості захищати себе особисто або за посередництва обраного ним самим захисника.

Поняття «право на захист» включає в себе:

— права, які підозрюваний (обвинувачений) може реалізувати власними діями шляхом надання усних або письмових пояснень із приводу підозри або обвинувачен­ня, збирання і надання доказів, особистої участі у кримінальному провадженні, в тому числі участі в допитах інших підозрюваних (обвинувачених), потерпілих, свідків та експертів у суді, подачі скарг на дії й рішення слідчого, прокурора, слідчого судді й суду (див. коментар до ст. 42 КПК);

— права, які можуть здійснюватися підозрюваним (обвинуваченим) за допомогою захисника й законного представника шляхом реалізації прав та обов'язків цих осіб (див. коментар до статей 44-54 КПК);

— наявність у слідчого, прокурора, слідчого судді й суду обов'язків сприяти під­озрюваному (обвинуваченому) в реалізації його права на захист, роз' яснювати йому їх права й обов' язки (зокрема, забезпечити участь захисника, надати у встановлених законом випадках для ознайомлення необхідні документи й матеріали кримінального провадження, надати можливість зняття з них копій, розглянути клопотання і скарги, заслухати показання шляхом проведення допиту і та ін.).

Гарантіями права підозрюваного (обвинуваченого) на захист є, зокрема: презумп­ція невинуватості, включаючи покладання тягаря доказування на обвинувача і тлума­чення сумнівів на користь підозрюваного (обвинуваченого); правило про недопусти­мість доказів; правило про недопустимість погіршення правового становища виправ­даного й засудженого; норми, що забезпечують свободу оскарження в апеляційному й касаційному порядку вироку та інших судових рішень.

Незабезпечення підозрюваному (обвинуваченому) можливості особисто обстою­вати свої інтереси у кримінальному провадженні всіма допустимими засобами і спо­собами або обмеження його можливості скористатися допомогою захисника є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку й визнання недійсними інших рішень і дій.

Право на захист мають як підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, так і деякі інші учасники кримінального провадження, до яких належать особи, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності (ст. 507 КПК). Це право реалізується ними в меж­ах і порядку, встановлених кримінальним процесуальним законодавством.

ЄСПЛ сформулював ряд положень, згідно з якими відмова затриманому в досту­пі до адвоката впродовж першого часу допитів поліцією у ситуації, коли праву на захист могло бути завдано непоправної шкоди (якою б не була підстава такої відмови), є несумісним із правами обвинуваченого, передбаченими підп. «с» ч. 3 ст. 6 КЗПЛ (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 8 лютого 1996 р.). При цьому під обвинуваченням у розумінні ст. 6 КЗПЛ ЄСПЛ розуміє не лише офі­ційне повідомлення про обвинувачення, а й інші заходи, пов'язані з підозрою у вчи­ненні злочину, які спричиняють серйозні наслідки або істотним чином позначаються на становищі підозрюваного, тобто вважає необхідним виходити зі змістовного, а не формального розуміння обвинувачення (рішення у справі «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 р.; «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р., «Фоти та інші проти Італії» від 10 грудня 1982 р.). Саме такі підходи ЄСПЛ мають для вітчизняного правозасто- совника важливе значення, оскільки за новим КПК з'явився інститут підозри, а при­тягнення до кримінальної відповідальності починається саме з повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Само наділення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого правом на захист ще не є забезпеченням у повному обсязі цього права. Воно є лише передумовою забезпечення. Публічний характер кримінального процесу визначає обов'язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду роз'яснити особі право мати за­хисника, забезпечити їм право отримати кваліфіковану правову допомогу з боку об­раного ним або призначеного захисника, а також можливість захищатися встановле­ними законом засобами захисту від підозри та обвинувачення. Ця вимога коментова­ної статті узгоджується з положеннями КЗПЛ п. «с» ч. 3 ст. 6, а також практикою ЄСПЛ, який у рішенні у справі «Артико проти Італії» від 13 травня 1980 р. визнав, що у ст. 6 Конвенції йдеться про правову допомогу, а не про призначення захисника. Само призначення ще не є забезпеченням ефективною правовою допомогою, призна­чений адвокат може через різні обставини (об'єктивні чи суб'єктивні) не виконати належним чином свої професійні обов'язки. Органи влади, «якщо вони поінформо­вані про це, повинні або замінити захисника, або примусити його виконувати свої професійні обов'язки».

Зокрема, відповідно до п. 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов'язаний вжити необ­хідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і від­класти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забез­печення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, ви­магають участі захисника.

При затриманні особи відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання, повинна негайно повідомити затриманому зрозумі­лою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрю­ється, а також серед інших роз' яснити право мати захисника. Закріплюючи права підозрюваного, обвинуваченого, закон передбачає, що вказані особи мають право бути чітко і своєчасно повідомленими про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення; на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого до­питу з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК та/або зако­ном, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з від­сутністю коштів на її оплату (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 42 КПК).

3. Конституція України (ст. 59) гарантує кожному обвинуваченому право на ква­ліфіковану юридичну допомогу адвоката (захисника). Це означає, зокрема, що у ви­падках, коли сам підозрюваний (обвинувачений) з тих чи інших причин не може за­просити захисника, але й не відмовляється від юридичної допомоги, суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні.

З урахуванням матеріального становища чи інших обставин підозрюваний (обви­нувачений) має право на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави (п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК, ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»). Право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно зі ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» мають, зокрема, такі категорії осіб: 1) особи, які затримані за підозрою у вчиненні злочину; 2) особи, до яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою. Така допомога надається протягом 72 годин з моменту затримання. У разі якщо слід­чий суддя, суд прийняв рішення про тримання особи під вартою, безоплатна правова допомога надається, якщо така особа належить до однієї з категорій осіб, зазначених у пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону; 3) особи, стосовно яких у кримінальних проваджен­нях відповідно до положень КПК захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії.

Наведені положення щодо участі адвоката у кримінальному судочинстві й мож­ливості звільнення особи від оплати його праці відповідають міжнародним вимогам, зокрема: а) підп. «с» п. 3 ст. 6 КЗПЛ зобов'язує державу гарантувати право підозрю­ваного (обвинуваченого) на безкоштовну допомогу адвоката у випадках, коли той не має достатніх коштів для оплати послуг захисника або коли цього вимагають інтер­еси правосуддя; б) п. 3 ст. 14 МПГПП встановлює, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судимим у його присутності й захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника, а якщо він його не має, бути поінформованим про це своє право й мати призначеного йому захисника (коли цього вимагають інтереси правосуддя) безоплатно в будь-якому випадку, коли в нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника.

4. Захисник підозрюваного (обвинуваченого), представник потерпілого, які беруть участь у кримінальному провадженні, надають їм юридичну допомогу і сприяють у здійсненні їх прав, не замінюють цих осіб. Підозрюваний (обвинувачений) або по­терпілий особисто може реалізувати весь обсяг прав, наданих йому законом, і в тих випадках, коли його захисник чи представник здійснює певні дії за його дорученням.