Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне право­порушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

1. Положення частини першої коментованої статті кореспондують із вимогами Конституції України, відповідно до якої «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61), та міжнародно-правовими зобов'язаннями, які взяла на себе Україна, що містяться у МПГПП: «жодна людина не повинна вдруге бути судимою чи покараною за злочин, за який вона вже була остаточно засуджена чи виправдана у відповідності до закону та кримінально-процесуального права кожної країни» (п. 7 ст. 14); Протоколі № 7 до КЗПЛ: «жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або по­карана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і криміналь­но-процесуального права цієї держави» (ст. 4).

Таким чином, кримінальне процесуальне законодавство запроваджує загально­визнаний принцип «поп Ьіз іп Меш» (двічі за одне й те саме не карають), який також знайшов своє втілення у ч. 3 ст. 2 КК.

Увагу необхідно звернути на назву коментованої статті та її правовий зміст, оскіль­ки назва окреслює положення про «заборону двічі притягувати до кримінальної від­повідальності за одне і те саме правопорушення», а частина перша передбачає не­можливість двічі бути «обвинуваченим чи покараним за кримінальне правопорушен­ня...». Уявляється, що в назві статті відтворений текст ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ та ст. 61 Конституції України, який може бути поширений на будь-які види відпові­дальності. Частина 1 ст. 19 КПК містить конкретизацію змісту правила «поп Ьіз іп Меш» щодо кримінального провадження.

У будь-якому випадку при тлумаченні положень ст. 19 необхідно виходити з ле­гального визначення поняття «обвинувачення», яке дається у п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, відповідно до якого обвинувачення - твердження про вчинення особою діяння, перед­баченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК. Притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримі­нального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому за­коном обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК). Покарання є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані тільки такі види покарань, які передбачені ст. 51 КК.

Рівною мірою ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримі­нальне правопорушення, за яким він був не тільки засуджений, а й виправданий. Ви­правданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ч. 1 ст. 43 КПК).

Важливим для тлумачення частини першої розглядуваної статті є те, що особа не може бути двічі обвинуваченою або покараною за кримінальне правопорушення, якщо вона вже була виправдана або засуджена, а обвинувальний чи виправдувальний вирок набрав законної сили. Порядок набрання судовими рішеннями законної сили перед­бачений ст. 532 КПК.

Найбільш складним у розумінні змісту правила «поп Ьіз іп Меш» є осмислення суті поняття «двічі за одне і те саме правопорушення». Уявляється, що мова повинна йти про заборону притягати фізичну особу щонайменше двічі до юридичної відпо­відальності одного виду, тобто до кримінальної відповідальності за одне й те саме кримінальне правопорушення. Звідси випливає, що взагалі особа може бути притяг­нена за кримінальне правопорушення до різних видів відповідальності. У криміналь­ному провадженні це має важливе значення, оскільки за вчинений злочин особа може нести цивільно-правову та кримінальну відповідальність, що не повинно розглядати­ся як притягнення двічі за одне й те саме діяння.

До тлумачення ч. 4 ст. 7 Протоколу № 7 до КЗПЛ звертався в своїй прецедентній практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні «Франц Фішер проти Австрії» від 29 травня 2001 р. ЄСПЛ встановив, що головна мета ст. 4 полягає в забороні повторення криміналь­ного процесу, який вже був завершений прийняттям остаточного рішенням.

У рішенні у справі «Градингер проти Австрії» від 23 жовтня 1995 р. ЄСПЛ сфор­мулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних. Така тотожність стосу­ється не лише назви правопорушень за відповідним законом, а також, що найбільш важливо, їх змісту та мети. Виходячи з цього ЄСПЛ визнав таким, що порушує ст. 4 Протоколу № 7, стягнення із заявника адміністративного штрафу за керування тран­спортним засобом у стані сп'яніння, оскільки раніше він вже був засуджений за це саме діяння як за кримінальний злочин. Суд розцінив адміністративне правопорушен­ня і злочин «одним і тим самим діянням» у сенсі розглядуваної статті.

У рішенні «Радчиков проти РФ» від 27 травня 2007 р. ЄСПЛ зазначив, що не роз­глядається як порушення ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ повторний розгляд справи згідно із законом і кримінальними процесуальними нормами відповідної держави в тому випадку, якщо є відомості про нові або нововиявлені обставини та якщо в ході попереднього розгляду були допущені істотні порушення, що вплинули на результат розгляду справи.

2. Закон передбачає, що кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. Гарантією дотримання цього припису закону є передбачена ст. 284 КПК процедура закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування в разі якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1). ст. 284 КПК). З цієї підстави закрити кримінальне прова­дження має право щодо підозрюваного тільки прокурор.

Якщо під час судового розгляду стало відомо про існування по тому самому об­винуваченню вироку суду, що набрав законної сили, або ухвали суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню стало відомо в стадії судового розгляду, суд повинен внести ухвалу про закриття кримінального проваджен­ня (ч. 6 ст. 284 КПК).