Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології






Існує багато теорій, що пояснюють природу і суть тривожності. Вважається, що як власне психологічна проблема тривожності була вперше поставлена та спеціально розглянута в працях З. Фрейда.

Відповідно до теорії особистості З.Фрейда, структура особистості складається з трьох компонентів: id, Ego і Super-Ego, які між собою взаємопов’язані. Id являє собою найбільш примітивну підструктуру психічного апарату, яка містить у собі інстинктивні потяги (серед важливих для життя інстинктів є сексуальний інстинкт – лібідо), що підкорені принципові задоволення. Воно є ірраціональним, аморальним і перебуває у конфлікті із Ego і Super-Ego. Super-Ego, в свою чергу, – це вища інстанція в структурі психіки, яка виконує роль внутрішнього цензора і є джерелом моральних почуттів. Ego ж є підструктурою особистості, що виступає посередником між id та Super-Ego, між індивідом та реальністю. Основна його функція – самозбереження організму, сприйняття зовнішнього світу та пристосування до нього.

Інтерес до тривожності у З.Фрейда виник коли він отримав перші результати здійсненої ним терапії. Ця зацікавленість спершу привела його до припущення, що тривога, яку переживають багато його пацієнтів-невротиків, є наслідком неадекватного вивільнення енергії лібідо. Однак в міру накопичення досвіду Фрейд прийшов до розуміння, що подібна інтерпретація тривоги є неправильною. Через 30 років він переосмислив свою теорію і прийшов до наступного висновку: тривога є функцією Ego і призначення її полягає в тому, щоб попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути. Таким чином тривога дає можливість особистості реагувати на загрозливу ситуацію адаптивним способом. Залежно від того, що є джерелом тривоги, Фрейд виділив три види тривоги: 1) реалістична тривога – емоційна відповідь на загрозу зовнішнього світу, вона є синонімом до страху і може послаблювати здатність людини ефективно боротися з джерелом загрози; 2) невротична тривога – зумовлена тиском id; це відповідь на загрозу того, що неприйнятні імпульси id стануть усвідомленими, а Ego втратить здатність їх контролювати. Тривога в даному випадку виходить із страху, що, коли людина зробить щось погане, це буде мати тяжкі негативні наслідки; 3) моральна тривога – зумовлена тиском Super-Ego; це емоційна відповідь на те, що Ego відчуває загрозу з боку Super-Ego. Моральна тривога виникає завжди, коли id хоче виразити непристойні думки та і дії, і Super-Ego відповідає на це почуттям провини, сорому або самозвинувачення [34].

Отже, основна функція тривоги, за Фрейдом, – допомагати людині уникнути усвідомлення своїх негативних імпульсів і задовольняти їх прийнятним шляхом в потрібний час.

Дослідники [31] зазначають, що за Фрейдом тривожність виступає повторенням у фантазіях людини ситуацій, пов'язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, до наших днів, активно розроблялася, іноді у несподіваних формах. О. Ранк довів неї до логічного завершення, запропонувавши розглядати акт народження як головну травму в житті людини й аналізуючи всяке знову виникаюче переживання тривожності як спробу «усе повніше відреагувати цю травму».

Дослідники зауважують, що надалі В. Райх розширив психодинамічну теорію Фрейда, включивши в неї, крім лібідо, всі основні біологічні й психологічні процеси. Він розглядав задоволення, як вільний рух енергії із серцевини організму до периферії й у зовнішній світ. Тривожність він розумів як перешкоду контакту цієї енергії із зовнішнім світом, повернення її усередину, що викликає “м'язові затиски”, спотворює й руйнує природне відчуваття, зокрема сексуальне (Фейдимен і Фрейгер, 1992). В.Райх розумів характер людини, як стійкий паттерн її реакцій на різні ситуації, а основною функцією характеру вважав захист проти тривожності, що викликається в дитині із сексуальними почуттями в супроводі страху покарання. Риси характеру не є невротичними симптомами. Невротичні симптоми (ірраціональні страхи і фобії) переживаються як далекі індивідууму, у той час як невротичні риси характеру (перебільшена любов до порядку чи тривожна незручність) – як складові частини особистості. Вважається, що В. Райх вніс в опис феноменології тривожності важливий аспект – ригідність і м'язова зажатість, відмова від виконання дії шляхом блокади тілесних органів. Внеском у розуміння самовідношення є розрізнення переживання своїх особливостей як властивих собі або як далеких [31].

Проблема тривожності у подальшому розвивалась у руслі неофрейдизму, і зокрема в роботах К. Хорні, Г.С. Саллівана та Е. Фромма.

На відміну від Фрейда, Карен Хорні не вважала, що тривога є необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки в міжособистісних стосунках. К.Хорні вважала, що в дитинстві у людини є дві основні потреби: потреба у задоволені і потреба у безпеці. Задоволення охоплює всі біологічні потреби: в їжі, сні і т. д. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці – бути любимим, бажаним, захищеним. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків дитини, якщо вони її задовольняють формується здорова особистість. Якщо ж потреба не задовольняється батьками у дитини формується базальна ворожість. В цьому випадку дитина знаходиться в тяжкій ситуації: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них образу. Тому вона подавляє свої негативні відчуття до батьків для того, щоб вижити.

Відповідно теорії Хорні ті ж самі негативні переживання ворожості потім дитина відчуває і по відношенню до інших людей в теперішньому і в майбутньому. Так у дитини з’являється базальна тривога, відчуття самотності та безпомічності перед лицем потенційно небезпечного світу. В подальшому житті, щоб компенсувати базальну тривогу людина вдається до різних захисних стратегій, які Хорні назвала невротичними потребами. Серед них: потреба в любові і схвалені, чітких обмеженнях, потреба у владі, експлуатації інших, захоплення собою, самодостатності і незалежності, потреба в суспільному визнанні та ін. Ці потреби притаманні всім людям, але здорова людина не фіксується на одній і проявляє гнучкість у їх задоволенні, чого не може невротик, який фіксується на одній потребі[34].

Вчені зазначають, що там, де Фрейд бачив Едипів комплекс, К.Хорні бачить " базальну тривогу" як основу всіх неврозів, яка описується нею як почуття " власної незахищеності, слабості, безпорадності, незначності в цьому зрадницькому, атакуючому, принижуючому, злому, повному заздрості і свари світі". Всі ці почуття з'являються в дитинстві, коли батьки обділяють дитину теплом й увагою [10].

Дослідники [31] зазначають, що говорячи про тривожність, Гаррі С. Саллівен використовує поняття із психосоматики, відзначаючи, що задоволення біологічних потягів супроводжується зняттям фізичної напруги у внутрішніх органах та у кісткових м'язах, що відбувається мимовільно. Під дією парасимпатичної нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагне до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м'язів, що супроводжується напругою кісткових м'язів під дією ЦНС.

Е. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з уявленням людини про себе як про окрему особистість, що відчуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи та суспільства. Основним шляхом вирішення цієї ситуації він вважав різні форми любові між людьми [31].

Також існують різні уявлення про природу тривожності в інших напрямках психотерапії.

Є. П. Ільїн вказує, що в рамках гештальттерапевтичних уявлень основне джерело неврозу Ф. Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого, але разом з тим, він розділяв важливість теоретичних уявлень З. Фрейда про несвідому мотивацію, динаміку особистості, паттернів людських відносин і т.д. [13].

Тривожність Ф. Перлз розумів як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це заважає усвідомити сьогодення, руйнує відкритість до майбутнього, що необхідно для спонтанності та росту [31].

Дослідники [31] вказують, що при тому, що когнітивна та гуманістична психотерапії використовують різний концептуальний апарат до питання про природу тривожності, їх прогляди на її виникнення схожі – тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не узгоджується з уявленнями людини, загрожує їм.

Дж. Келлі визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності її особистої системи пізнавальних конструктів. За Келлі, тривога є результатом усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в неї немає адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності [31].

Г. М. Бреслав зазначає, що такий представник гуманістичної психотерапії як К. Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, який, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати уявленню людини про себе, тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни [9].

Дослідники [31] зазначають, що зовсім в іншому ключі підходили до проблеми тривожності представники поведінкового напрямку в психології (біхевіоризму). Відповідно до поглядів класиків теорії научіння та представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх – дуже близькі явища, вони є емоційними реакціями, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.

Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научіння зробила «концепція потяга» К.Л. Халла, яка лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научіння (спроба синтезу біхевіоризму та психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора [20].

Дослідження вітчизняних психологів показують, що негативні переживання, які ведуть до труднощів поведінки у дітей, є наслідком уроджених агресивних чи сексуальних інстинктів, які " чекають звільнення" і присутні у людини.

Оригінальність підходу, запропонованого Л.І. Божович, полягала в тому, що виділялися два види тривожності - адекватна, що відображає об'єктивну відсутність умов для задоволення тієї чи іншої потреби, і неадекватна - за наявності таких умов. Тільки в останньому випадку можна говорити про тривожність як стійку функціональну структуру емоційної сфери, стійке особистісне утворення. Ця лінія досліджень розглядалася Л.І. Божович, як вивчення " елементарних", пристосувальних емоцій і відповідних стійких функціональних структур і, принаймні, на тому етапі роботи, не зв'язувалася з лінією вивчення вищих почуттів, оскільки, до останніх нею відносились лише такі почуття, які самі могли стати предметом потреби, що не могло стосуватися тривожності як негативного, важкого для людини переживання, від якого вона прагне позбутися [7]

І.В. Імедадзе прямо зв'язував стан тривоги з передчуттям фрустрації, тривога виникає при антиципації ситуації, що містить небезпеку фрустрації актуалізованої потреби. Тобто, стрес і фрустрація при будь-якому їхньому розумінні містять у собі тривогу [14].

Серед вітчизняних дослідників існує також підхід до пояснення схильності до тривоги з погляду фізіологічних особливостей властивостей нервової системи. Так, у лабораторії Павлова І.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніх подразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу й найменше піддані зривам тварини із сильним урівноваженим типом, з гарною рухливістю. Дані Я.Л. Коломінського також вказують на зв'язок стану тривоги із силою нервової системи. Висловлені ним припущення про зворотну кореляцію сили та чутливості нервової системи, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліцина, який зробив припущення про більш високий рівень тривожності у людей зі слабким типом нервової системи [16].

Цікаве дослідження В.А.Бакєєва, проведене під керівництвом А.В.Петровського, де тривожність розглядалася у зв'язку з вивченням психологічних механізмів сугестивності[4; 18]. В.А. Бакєєв (1974) встановив прямий взаємозв'язок між тривожністю і сугестивністю особистості.

Я. Рейковський, розглядаючи вплив тривоги на рівень домагань (його заниження або завищення), концептуює тривогу і тривожність як прояв дефектів в структурі особистості і, перш за все, в порушенні механізмів саморегуляції, що виявляються в переживанні незахищеності, у зниженні почуття безпеки [32].

У працях Ф.Б. Березіна, оцінюється роль тривоги у процесі психічної адаптації людини. Тривога змінює характер поведінки, веде до посилення поведінкової активності, спонукає до більш інтенсивних та цілеспрямованих зусиль і тим самим виконує адаптивну функцію. Однак, якщо інтенсивність і тривалість тривоги неадекватні ситуації, це перешкоджає формуванню адаптивної поведінки та веде до порушень поведінкової інтеграції, а іноді до клінічно виражених порушень психіки та поведінки [5].

Ф.Б. Березін, виходячи з експериментальних досліджень і клінічних спостережень, розвиває уявлення про існування тривожного ряду: 1) відчуття внутрішньої напруженості (включає механізми адаптації); 2) гіперестезичні реакції (безліч подій довкілля стають значимими для суб'єкта, що сприяє появі відчуття невизначеної загрози); 3) власне тривога характеризується почуттям неясної небезпеки (ознакою тривоги є неможливість визначити характер загрози і неусвідомленість причин); 4) страх; неусвідомленість причин тривоги, унеможливлює організацію діяльності з усунення чи запобігання загрозі; 5) відчуття невідворотності насування катастрофи, наростання інтенсивності тривоги приводить суб'єкта до уявлення про неможливість уникнення загрози; 6) тривожно-боязке збудження (дезорганізація поведінки сягає максимуму, можливість цілеспрямованої діяльності зникає). Всі ці феномени виявляються по-різному, залежно від стабільності психічного стану [ 5 ].

Отже, розгляд природи тривожності у вітчизняних та закордонних вчених має як схожість, так і відмінності.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.